По краплі

Колись відомий пролетарський письменник радив по краплині вичавлювати з себе раба. Тепер відомий український Президент зачавлює в нас рабство в той самий спосіб — крапля за краплею.

Іноді диктатура настає одномоментно — як у Чилі чи в якійсь Ліберії. А іноді її наливають невеликими порціями. Приходять до влади цілком демократичним шляхом, на виборах, а потім — кап–кап — додають авторитаризму. Доходить до того, що вже й гаряче олово можуть лити — а нічого, народ звик. «А з нас, бувало, й лій топили». Так — потроху, не одразу — перетворювалися на авторитарних лідерів Лукашенко, Путін. Цим шляхом зараз іде Янукович.

І як іде — мужик, красень! Зберігає хорошу, часто — привітну міну на обличчі. Іноді навіть подобається Європі. Усі стрілки переводить на суди — мовляв, це вони такі рішення приймають, я ж не при ділах, у нас усе демократично.

А так — крапля за краплею — «тушки» перелилися у флакон нової коаліції. Вірнопідданий Конституційний Суд — а не парламент, як мало б бути за законом — скасував політреформу, подарувавши Януковичу Конституцію з царськими повноваженнями. І далі цей цар–король–государ уже не може спинитися — ламає всіх на власний смак i розбудовує «Межигiр’я» до розмiрiв Тадж–Махалу. Місцеві вибори виграно із фальсифікаціями. Непогана репетицiя перед парламентськими. Кого треба — запроторили в СІЗО, когось — у тюрму. Хто домовиться — того випустять. Щоправда, половину бізнесу доведеться віддати. «Не хочете половину? Ну то матимете в кращому разі 10%!» Залякувати — так усіх. Потроху, але постійно.

Ну от згадайте, якими були мітинги в зовсім, здавалося б, недавній Україні — до 2010 року? Хто заважав «Регіонам» по півроку стовбичити зі своїми наметами, прапорами й порожніми пляшками хоч у Маріїнському парку, хоч на майдані Незалежності? А зараз — навіть найменші справді опозиційні маніфестації наражаються на заборони «найнезалежніших» судів. (Судову реформу, до речі, змінили не поступово, а одразу, але це суті не міняє.) В Росії й Білорусі було так само: спершу протестувати особливо не хотіли, а потім уже й не змогли. Зась.

Ми теж не хотіли. І потроху призвичаювалися. По краплі. Здавалося, кожен наступний антидемократичний крок Януковича — ще не настільки критичний, щоб влаштовувати проти цього новий Майдан. І ось зараз «крапель українського короля» накрапало вже стільки, що далі, здається, нікуди. Але Майдану на обрії не видно. Суспільство, один раз довівши свою можливість по–справжньому контролювати владу — у 2004–му, не розвивало надалі таку свою здатність. Ось влада й перестала бути контрольованою.

Мабуть, злопам’ятний Янукович таки навмисно тримав указ про скасування Дня Свободи, пов’язаного з Помаранчевою революцією, до етапування Тимошенко в тюрму. «Для мене свобода має особливий смисл» — казав «двічі несудимий» лідер уже двічі, кожного 22 листопада свого президентства. І ось маємо чіткий символ: Янукович дав нам зрозуміти, де він має нашу Свободу та один із її символів, хай і колишній.

Це була ще одна крапля. Навмисно крапнута перед святами, щоб народ проковтнув і цю образу — разом із новорічним шампанським. Нам знову не стало поперек горла. На вулиці, на пікети не вийшов ніхто. Значить, далі буде. Краплі олова ставатимуть усе гарячішими, а ми — терплячішими. Як оті вівці в кошарі.

Краплі крапають. Коли ж вони переповнять нашу чашу терпіння, люди?..