Віктор Леоненко: Шевченко мав би попрощатися з футболом вчасно

Зірковий нападник київського «Динамо» 90–х років, зараз Віктор Леоненко — не лише відомий експерт, обізнаний на тонкощах футболу та багатьох закулісних подіях. Леон вирізняється ще й гострим язиком, прямотою й дотепністю. На правах триразового володаря титулу найкращого футболіста України 42–річний ветеран нещадно «жалить» гравців, які, на його думку, не відповідають високому званню футболіста–професіонала. В інтерв’ю «УМ» Леоненко пропонує навести лад у зарплатних відомостях українських клубів, ділиться рецептом лікування «зіркової хвороби» та розповідає про свою роботу на телебаченні.

«Зі мною можна піти в розвідку. З нинішніми футболістами «Динамо» — ні»

— Пане Вікторе, на початку своєї телевізійної кар’єри ви скаржилися, що «працювати на камеру» складно, бо вона випиває з вас багато соків. А нещодавно заявили, що незабаром започаткуєте новий проект за участю футбольних зірок, зокрема Олега Блохіна та Ігоря Бєланова...

— А що робити?! Телекамери я не боюся, перед нею не заїкаюся, нісенітниць не несу. А те, що після роботи на камеру виникає втома, насамперед енергетична, — так це правда.

Якщо говорити про мої плани, то я хочу зробити щось нове, чого немає на жодному вітчизняному телеканалі. А то дивишся ТБ — а там одне й те саме.

— А чому зник з ефіру ICTV «Третій тайм»?

— Тому що показувати нічого. Як можна аналізувати моменти матчів, якщо ти не можеш їх показати? (Телеканал ICTV не має прав на трансляцію футбольних матчів. — Авт.)

— В інтерв’ю білоруському виданню, коментуючи виступ БАТЕ в Лізі чемпіонів, ви сказали, що не вболіваєте за київське «Динамо». Навряд чи можна в це повірити, адже «Динамо» для вас — по суті, рідний клуб. Чи як у вас зараз складаються стосунки з ФК «Динамо»?

— Ви просто не зрозуміли мої слова. Я не вболіваю за динамівців тоді, коли вони грають, опустивши руки. А як же я можу не підтримувати команду, якщо я там грав?

Загалом же я «напихаю» всім — і «Шахтарю», й «Металісту», й «Дніпру». Власне, мене хвилює майбутнє українського футболу, адже в ньому працює більшість моїх друзів.

— Здається, в цьому році ви випустили як ніколи багато критичних стріл на адресу київського «Динамо». Усе так погано?

— Ну я ж не кажу те, чого немає. І я не розумію динамівських фанатів, які на мене ображаються. Мені здається, що чим більше вони вболівають за футбол, тим дужче повинні «виховувати» свою команду. А не навпаки — футболісти виховують глядачів.

Я розбираю по кісточках гру «Динамо» саме тому, що я там грав. І пишаюся тим, що знайомий із Блохіним, Трошкіним, Бібою, Белькевичем, Шовковським. Тоді як більшість гравців сьогоднішнього «Динамо», напевно, нічого не знають про своїх легендарних попередників. Через те в нас і підхід до життя та футболу різний. Зі мною можна піти в розвідку, а з нинішніми футболістами навряд чи хтось пішов би. І це, власне, не тільки моя думка.

— Як вважаєте, до ваших зауважень клуби прислухаються?

— Важко сказати. Он коли в «Шахтаря» стався провал у Лізі чемпіонів, я сказав, що на полі замість шістьох бразильців достатньо двох–трьох. Не знаю, як «допер» до цього висновку Луческу — чи через моє інтерв’ю, чи самотужки. Але донеччани, провівши кадрові зміни, почали значно менше пропускати. Хоча їм це все одно не допомогло. Зрештою, в критиці я не бачу жодних проблем. Хочуть — хай слухають, хочуть — ні. Але якщо одні й ті самі помилки повторюються, то, вважаю, президент клубу повинен робити оргвисновки.

«Ти його критикуєш — а він тобі своє авто показує»

— Ви неодноразово казали, що гроші псують гравця. Власне, ви не єдиний, хто критично ставиться до захмарних заробітків футболістів. На ваш погляд, чи є рішення цієї проблеми?

— Мені здається, що все йде до оптимізації заробітків у спорті. Власне, локаут в НБА стався ж не випадково.

А так — проблема має глобальний вимір. Я навіть не знаю, що повинен робити спортсмен за 300 тисяч доларів на тиждень. Це абсолютно неправильно. Певно, тому на планеті й криза. Не може так бути, щоб гроші падали з небес — людина повинна їх заробляти. Однак і це не найгірше. Найстрашніше те, що шалені мільйони змінюють людину на гірше. Лише одиниці залишаються самими собою.

А в Україні взагалі купа проблем. Контракти у футболістів — мільйонні, а рівень гри який?! Я вважаю, що в нашій країні мільйон повинен отримувати шахтар — людина, яка щодня ризикує життям, дістає з–під землі вугілля, годує всю країну.

— А як ви вважаєте, що в Європі змушує футболістів–мільйонерів демонструвати справді видовищний футбол?

— Вони грають, оскільки їх постійно «ганяють» журналісти. Якщо ти погано провів матч, там усім однаково, яка в кого зарплатня. Футболіст одразу отримує прочухана: «Хлопче, заробляючи в тиждень 100 тисяч євро, ти вже другий матч поспіль не можеш забити в порожні ворота». Відтак гравці виходять і б’ються. Тому й стадіони в Європі постійно переповнені.

А в нас як? Зробив гравцеві зауваження — а тобі одразу у відповідь: «Чому це ви мене навчаєте? Ви на якому авто їздите? А в мене — он яке!» Отак реагують на критику наші футболісти. Якщо ж зачепив тренера, то неодмінно почуєш: «Я вже 50 років у футболі». Ну що ти йому скажеш?! У нього контракт, і президент клубу нічого з цим не може вдіяти.

При цьому я вважаю, що не потрібно бути генієм, аби навести порядок в нашому футболі. Просто потрібно ставити правильні запитання й робити правильні висновки.

Водночас деякі журналісти такі запитання ставлять, що футболістові недарма їх хочеться послати. Але посилати, до речі, також не правильно. У Європі зробив такий крок — вважай, що тебе як футболіста більше немає. По–перше, тебе оштрафує клуб. По–друге, про тебе так будуть писати! І, нарешті, глядачі на стадіоні так свистітимуть, коли ти отримуватимеш м’яч! Ось, власне, як потрібно виховувати гравців.

«Із великим футболом потрібно попрощатися вчасно»

— Пане Вікторе, а от цікаво: з такими критичними поглядами на життя, в тому числі спортивне, і з такими пропозиціями ви, бува, не плануєте піти в політику?

— Яка політика?! Хочете, щоб у мене плювали люди? Я надто серйозно ставлюся до свого прізвища. А як сприймають у нашій країні політиків — думаю, всім відомо. Мабуть, не всі такі, але щоб замість тебе тиснули у Верховній Раді кнопки... Ні, мені таке не підходить.

У часи КДБ такого не було, щоб народний обранець із вікна «Мерседеса» чи «Бентлі» «плював» на своїх виборців. Тоді хоч ховалися, а зараз ніхто вже не ховається, нікому не соромно. Так само й у футболі.

— Час від часу ви говорите, що таких–то гравців «Динамо» потрібно «посадити в мішок і скинути з мосту в річку». А кого б із нинішнього складу «біло–синіх» ви могли б похвалити?

— Шовковського я критикую лише тоді, коли він міг урятувати від голу, але цього не зробив. У решті випадків я його завжди підтримую. Весь час старається Олег Гусєв. Власне, і все.

Шевченко? Шева то грає, то ні. Як він планує виступати на Євро–2012 — не знаю. Хоча це не моя справа, але я на його місці вже пішов би. Вважаю, що з великим футболом потрібно попрощатися вчасно. Взяти для прикладу хоча б Роналдо та Зідана. Вони пішли вчасно, бо не хотіли некрасивого завершення кар’єри. А в Андрія це може вийти якраз некрасиво. Адже запам’ятають не день, коли він піде, а матчі, які він проведе на схилі своєї кар’єри.

Дехто запитує, чому Олег Блохін та Ігор Бєланов не грають зараз за «Динамо» — вони ж, мовляв, теж володарі «Золотого м’яча»! Я зовсім не хочу образити Шевченка, просто це моя йому порада.

— Шевченко заявляв, що піде — принаймні зі збірної — після Євро–2012. А як ви ставитеся до перспектив нашої національної команди? Після жеребкування фінальної стадії чемпіонату Європи ви сказали, що вдало виступити українцям може допомогти лише фарт Блохіна. Думку не змінили?

— Дуже складно за дев’ять місяців зробити збірну, надто ж в умовах обмеженого вибору виконавців. Хай там як, але я буду підтримувати Україну. Як воно буде — ніхто не знає. В умовах шаленого ажіотажу, коли приїдуть тисячі вболівальників, у всіх футболістів з’явиться мандраж. Проблеми матими усі, особливо ті, в кого слабкі нерви.

«Футбол дивлюся лише по телевізору»

— Ви якось казали, що відпочиваєте від футболу, дивлячись біатлон. Хто ваші улюблені «стріляючі лижники»?

— Серед жінок, звичайно вболіваю за Нойнер. Поміж чоловіків подобаються Бйорндален, Бо, Свендсен. А от наші біатлоністи, на жаль, не можуть похвалитися стабільними результатами. Одного успішного старту замало, аби тебе назвали класним спортсменом.

Так само й у футболі. Якщо ти лише одного разу став найкращим бомбардиром першості, а в наступному сезоні замість 17 м’ячів забив лише п’ять чи десять, — це свідчить про те, що ти випадковий гість на зеленому полі. На мою думку, в українському чемпіонаті бомбардири повинні забивати по 20 м’ячів, адже в прем’єр–лізі є відверто слабкі команди, які мають пропускати. А у нас за 20 турів ниніш­ньої першості футболісти, якщо не помиляюся, спромоглися лише на один хет–трик, і його автором став номінальний півзахисник Олійник. Ви уявляєте, у що грають наші футболісти?!

— Ви знову переводите все на футбол. А якими ще видами спорту цікавитеся?

— Дивлюся хокей, матчі НБА. Ще мені дуже подобається велоспорт, особливо багатоденні гонки — «Вуельта» чи «Тур де Франс». Окрім професіонального коментаря, під час цих телетрансляцій можна помилуватися чудовими краєвидами Європи, про існування яких навіть і не здогадувався.

— То ви дивитеся спортивні події тільки по телевізору?

— Якщо відверто, то на стадіони я не ходжу. Бо зазвичай на трибунах у мене за спиною опиняються уболівальники, які все знають і все вміють, навіть розповідають, як потрібно розбігатися. Тож я віддаю перевагу телевізійним трансляціям. По ТБ завжди, якщо матч нудний, можна паралельно знайти інше, цікавіше протистояння.

ДОСЬЄ «УМ»

Леоненко Віктор Євгенович

Народився 5 жовтня 1969 р. в Тюмені, Росія.

Майстер спорту міжнародного класу з футболу.

Виступав за команди «Геолог» (Тюмень), «Динамо» (Москва), «Динамо» (Київ), ЦСКА (Київ), «Закарпаття» (Ужгород).

У складі київського «Динамо» став чотириразовим чемпіоном України, двічі виграв Кубок країни, тричі ставав кращим футболістом України (1992, 1993, 1994).

За «Динамо» (К) зіграв 98 матчів, забив 61 м’яч. За національну збірну України провів 14 матчів, забив 6 м’ячів.

Після завершення спортивної кар’єри — футбольний експерт, телеведучий.

Перший тренер — Віктор Княжев.

Зріст — 175 см, вага — 75 кг.

Одружений, виховує доньку.