За кулісами купленого мітингу

Демонстрація активної громадянської позиції і нестійких політичних переконань, участь у перманентних мітингах і пікетах — це елементи сучасного «вуличного театру» в Україні, насамперед у Києві. Акторів–лицедіїв замінили «мітингувальники–маріонетки». Стати учасником такої «вуличної постановки» може кожен охочий, хто прагне заробити кілька десятків гривень і прийде в призначене місце в потрібний час. Як набирають масовку для проплачених мітингів і як вони виглядають ізсередини — з’ясовували журналісти «УМ».

Від лютого до грудня

Кінець лютого 2011 року — акція «регіоналів» на честь річниці з дня інавгурації Віктора Януковича на майдані Незалежності в Києві. Кількість учасників — близько тисячі. Плата — 100 грн. на душу. Саме ця подія стала прем’єрою у нашому дослідженні теми оплачених мітингів.

Один з «акторів» розповів про можливість заробити копійчину, прийшовши на вуличне зібрання, потримавши прапор або поскандувавши певні гасла. Які — не важливо. Єдине, що від нас вимагається, — зробити контрольний дзвінок професійному «ляльководу» — так називають тих, хто організовує потрібну кількість людей для тієї чи іншої маніфестації. Як зазначалося, телефонувати краще після 22–ї години. Причому «ляльковод» із задоволенням забезпечує масовку і для зібрань на підтримку влади, і для мітингів опозиції, і «тре­тьої сили».

Знову — заявка, контрольний дзвінок, наступного дня — на «виставу». Грудень. Цього разу ставимо «масовий спектакль» біля Апеляційного суду Києва. Будемо кричати гасла на підтримку Юлії Тимошенко. «Трупа» майже та сама: студенти, пенсіонери, безробітні. Особливі прикмети багатьох «акторів»: на обличчі — наслідки або пиятики й гульні, або бійок, або просто тягаря прожитих років і розчарувань. Кількість учасників — близько 2000. Плата — 50 грн. на душу за день.

Нумерація акторів

Біля Апеляційного суду на Солом’янській площі нашу частину «трупи» зустрічає «ляльковод». Звуть Олена. Вбрана у куртку з БЮТівською символікою, як і інші організатори проплачених груп мітингувальників. Червоний колір виділяє «вожака» серед маси. Так найманцям у натовпі легше знайти «головного» й організуватися. Як правило, мітинги забезпечують «десятники» й «сотники», отримуючи у власну кишеню «відкат» за кожного приведеного на маніфестацію заробітчанина.

«Ляльковод» та її помічники формують юрбу в колону по п’ять голів у шерензі. Кожному видають номер. Саме за цим ідентифікатором по закінченні «вистави» можна отримати свій гонорар. «Не загубіть номерок, бо грошей без нього не дадуть», — турботливо радить бабуся під номером 219.

У деяких випадках номер узагалі проставляють на руці і без нього не пускають у мітингову юрбу. Скажімо, таке практикується в «масовках» «регіонала» Олега Калашникова, який за вказівкою «згори» організовує під судами мітинги проти Тимошенко, а в День свободи зібрав на майдані Незалежності кілька сотень людей напротивагу прихильникам Помаранчевої революції. Цифри на зап’ястку — без них фактично неможливо було пробитися до захищеного міліцією натовпу навколо Калашникова.

На мітингах за Тимошенко правила ліберальніші. До того ж підтримувати Юлю ходить частина її справжніх прихильників, яким не потрібно платити гроші. Їх небагато: на «буденному» мітингу — зо два десятки. Переважно це бабусі з палаючими очима і намальованими власноруч плакатами. Саме вони найактивніші, саме вони, підтримані кількома чоловіками старшого віку, готові почати сутичку з міліцією, безупинно вигукувати гасла. Саме такі люди насамперед забезпечують «картинку» для теле– й фотокореспондентів.

Але ж мітинг не матиме жодної ваги, якщо в ньому братиме участь тільки ця дещиця ідейних фанатів. Тому партійним фінансистам і доводиться докуповувати маніфестантів, аби зібрання налічувало принаймні тисячу людей.

Зміст «п’єси»

...Сформовані шеренги зливаються у велику колону. Отримуємо інвентар: біло–червоні прапори із символікою партії «Батьківщина». Організатори нашої групи називають цей атрибут «знамя».

Поки «актори» збираються з силами і сваряться, кому — молодим чи старим — нести «знамя», на арену виходить один з асистентів головного режисера — організатора всього цього тисячного дійства. Показна леді з четвертим «iPhon’ом» перерахувала велику шеренгу, зробила нотатки у блокнотику і зникла в напрямку суду, звітуючи по телефону.

Завершальний етап організаційної частини — поява представників правоохоронних органів. Вони — неодмінні учасники подібних опозиційних зібрань — шикуються у «стіну» за спинами мітингувальників. З одного боку — дбають про безпеку громадян. З іншого — завдяки такій активній позиції екіпірованих підрозділів МВС проплачений «актор» не втече зі «сцени» раніше завершення «вистави», якщо раптом захоче припинити в ній участь.

Маса стоїть і скандує: «Юлі волю!», «Янукович — кат!». У цей час біля воріт Адмінсуду відбуваються дії «на камеру»: чоловік, одягнений у жилетку «Регіонів» із виправленим написом: «Янукович НЕ наш президент», показує в об’єктиви камер табличку зі словами «Донбас просить пробачення за такого президента». За кілька кроків від нього починається сутичка з міліцією за участю ідейних учасників мітингу. Проплачені — майже ніколи не лізуть на рожен. Вони воліють стояти віддалік од епіцентру подій, якщо такий є.

На «сцені» стає гаряче. Мітингувальники намагаються зламати ворота у двір Апеляційного суду. «Беркутівці» біжать на допомогу міліціянтам без обладунку. Натовп притискає кількох міліціонерів до огорожі. Кульмінація — двоє співробітників правоохоронних органів отримали травми. «Їх доставили у відомчу поліклініку, — зазначать згодом речники МВС. — Попередній діагноз лікарів — здавлювання та забиття грудної клітки».

Звісно, ідейні учасники мітингів страждають не менше, а то й більше за міліціянтів. Вагові категорії сторін — різні, а в МВС, до всього, ще й сльозогінний газ на крайній випадок. Але до поліклінік потерпілі з іншого боку звертаються рідко, та й особливого розголосу ці факти не отримують.

Гонорар — не лише за політику

«Касові збори» — найприємніший етап для учасника мітингу. Чекати на винагороду інколи доводиться до самого вечора. Але 50 гривень за кілька годин стояння варті того. А іноді ж заробити вдається суттєво більше. «За присутність на семигодинному дійстві можна було отримати гривень 150», — ділиться один з «акторів», син Олени (організатора).

«Вуличні вистави» — не єдине, на чому спеціалізуються подібні «антрепренери». Успішні «актори» можуть потрапити на зйомки й у приміщеннях, і зовсім не політичні. Так, каже один з організаторів, «масовку» наймали для засідань на процесі Тимошенко в Печерському суді (очевидно, йдеться про сторону «регіоналів»). Учасники телевізійних дегустацій, таких програм, як «Знак якості» абощо — це теж наша «вулична трупа». Але для участі в телезйомках висувають додаткову умову: пристойний зовнішній вигляд, без синців на обличчі.

Ірина ГУКАЛО,
Олена БАБКО

КОМЕНТАРІ ПОЛІТОЛОГІВ

Володимир Фесенко,
голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:

— Такі мітинги — прерогатива партійних фракцій. Це легкий, зручний спосіб, яким зараз користуються партійці, але завжди залишається помітною його штучність. До того ж такі махінації часто викривають. Наприклад, у тих випадках, коли посередники не повністю розраховуються з людьми, це стає публічною інформацією.

На мою думку, ефект від таких мітингів може бути тільки негативний. Тут усе зрозуміло: для досягнення результату партійцям варто відмовитися від використання «замовних» людей, а спиратися на підтримку реальних прихильників. Попри це, соціальні мітинги, наприклад, акції «чорнобильців», проводяться винятково за ідею та безоплатно. Люди виходять боротися за власні реальні інтереси, а не з корисливою метою — гроші їх не цікавлять.

Вадим Карасьов,
директор Інституту глобальних стратегій:

— Безплатні масові мітинги ще можливі в Україні, але не зараз. Сьогодні люди виходять на демонстрації за партії — тобто виходять задля отримання партійних грошей. Коли ж громадяни організовуватимуть мітинги, відстоюючи власні права, їм не треба буде ні копійки. Вони виходитимуть за ті свої гроші, які в них відібрала держава.