Медична деформація

Волиняни вже встигли відчути смак змін у системи охорони здоров’я. Не чекаючи закінчення українського експерименту з реформування галузі, волинська влада впродовж цього року активно вибудовувала нову медичну вертикаль. Утім люди, заради яких усе це начебто й роблять, не в захваті від того, що відбувається з місцевими лікарнями...

«Автомобіль «швидкої» від уряду Тимошенко заарештували — їздимо
на виклики кіньми»

Нещодавно, під час відря­дження в локачинське село Затурці — на батьківщину ідеолога української державності В’ячеслава Липинського, — мені випало на власні очі побачити, як проходить ця сама медична реформація на практиці. До 20–річчя Незалежності в родинному маєтку Липинського, що десятиліттями стояв пусткою, було урочисто відкрито музей–садибу. Подія приємна й непересічна. Тепер не соромно привозити сюди туристів, варто внести Затурці й у туристичний маршрут «Золоте кільце Волині». Але є на батьківщині українського велета думки об’єкт, який не можна показувати іноземним туристам. Не доведи Боже побачити їм приміщення, в якому донедавна розміщувалася місцева дільнична лікарня. Бо як тоді пояснити гостям, що ми теж збираємося до Європи?

...У невеличкій старій хатинці, обкладеній цеглою, важко впізнати медичний заклад. Лише вивіска та санітарний автомобіль пересувної флюорографії, що стоїть поруч, остаточно переконують: ми не помилилися. Маленький коридорчик, відро з водою, вогонь, що гуде у грубі — все це теж мало нагадує лікарню. Прочиняю одні двері — велика кімната із застеленими ліжками, другі — те саме. Скромність, а швидше убогість, визирає з кожного кутка. Нарешті потрапляю в ординаторську. Чергова медсестра — на своєму посту, хоч хворих у лікарні немає.

«Ми вже не працюємо. Сьогодні була нарада в районі, остаточно вирішили нашу долю. Ніхто нічого не питав, не попереджав. Викликали й сказали: «Пишіть заяву», — розповідає жінка. — Зараз у відпустку за свій рахунок відправляють, а після 11 січня невідомо, що і як буде. У нас є люди, які ще у відпустках планових не були. І не знають, чи заплатять їм відпускні, чи так виженуть. А сюди ніби мають переселити сіль­ську амбулаторію. Бо вона орендує приміщення у місцевого кооперативу разом із сільською радою. Там треба гроші платити за оренду, а це — своє».

«Я з обласного тубдиспансеру, приїхав флюорографію робити, — приєднується до розмови водій, який дивиться в ординаторській телевізор.— Цілий день простояла машина на місці, бо немає пального. Не пам’ятаю, щоб таке коли–небудь було. Коні скоро з голоду здохнуть...»

«Коням померти голодною смертю не дамо!» — перебиває медсестра.

Невже, дивуюся, лікарня має власних коней?

«А чим, думаєте, ми на виклики їздимо? Кіньми. І город свій маємо. Санітарний автомобіль, виділений урядом Юлії Тимошенко, стоїть у гаражі. Він під арештом, користуватися ним заборонено. Та все одно грошей на пальне не дають», — пояснюють мої співрозмовники.

Щоб недобудовану лікарню не розтягли по цеглині, селяни там по черзі ночували

Через дорогу видно майже готову двоповерхову будівлю. Затурцям трохи не пощастило: якби радянська влада протрималася ще два роки, може, і встигли б добудувати нове приміщення дільничної лікарні. Тут вистачило б місця і для амбулаторії, і для стаціонару. Але не судилося. Місцеві мешканці ось уже двадцять років оберігають цей довгобуд від руйнації та розкрадання — у надії, що колись їхня лікарня таки запрацює. По черзі люди там ночували, охороняючи від мародерів, а у 2006—2008 роках навіть добилися, щоб влада виділила 280 тисяч гривень на вікна. Вікна вставили, але на цьому всі роботи на соціально важливому об’єкті припинилися. Зате перед кожними виборами лунають обіцянки внести Затурцівську лікарню до списку об’єктів, що потребують першочергового фінансування. І от нарешті стару лікарню закрили, а нової так і не добудували. Хтозна, чи й колись добудують. Принаймні у розмові з місцевими мешканцями оптимізму на цю тему чути не доводилося.

Чи потрібна лікарня мешканцям дев’яти сіл двох сільських рад? У такому вигляді, як зараз, — швидше, ні. У такому, як могла б бути — безперечно, потрібна. Якщо, звісно, думати не про економію коштів, а про людей, які населяють цей край. За міністерськими мірками, локачинські села не є густозаселеними, хоча в самих Затурцях мешкає понад дві тисячі осіб. По допомогу до тутешніх медиків їдуть мешканці й з інших сіл, не приписаних до цієї лікарні. А все тому, що сюди їм простіше добиратися, ніж до райцентру. Якщо нема автобуса, то й коником можна приїхати, а до міста таким транспортом не подасися.

Замість закритої лікарні людям пообіцяли хорошу амбулаторію й пункт швидкої допомоги. Мовляв, карета «швидкої» доставить вас куди треба за встановлені нормативом хвилини. Але транспортне сполучення з райцентром і дороги у довколишніх селах такі, що навіть приватні перевізники відмовляються бити свої «маршрутки» заради ефемерних прибутків...

Невеличка Вілька Острівська — лишень за чотири кілометри від Затурців. Мальовниче село довкола озера взимку стає неприступною фортецею: переметені снігом дороги тижнями не чистять, діти не можуть до школи добратися. Яка «швидка допомога» сюди прибуде? А як рідним хворих добиратися в Локачі, де тепер усі лікуватимуться?

Ще більше боїться народ перспективи створення госпітального округу з центром у сусідньому Горохові. Туди взагалі не наїздишся. Чи дозволить собі пенсіонер із пенсією 800 гривень витрачати гроші ще на проїзд у «маршрутках» та автобусах, коли навіть на елементарні ліки пенсії не вистачає?

«Залишається вмирати вдома...»

«Що буде? Вмирати будемо вдома, — безнадійно махають руками дві жіночки–сусідки з Вільки. — Вони ж не кажуть, що лікарню закриємо, зате не будете платити за лікування чи ліки. Як було все платне, так і залишиться, тільки їздити треба буде хтозна–куди, щоб свої старі болячки «підрихтувати»...

Головний лікар Локачинської районної лікарні Олег Франчук розповідає: «У районі була одна дільнична лікарня — в Затурцях. Вона справді закривається. Частина персоналу вже розрахувалася, всі знають про скорочення. У її приміщення переїде денний стаціонар і пункт швидкої допомоги. Є усна домовленість із владою про завершення одного крила у новому приміщенні лікарні. Туди має в’їхати денний стаціонар і територіальний центр для одиноких непрацездатних громадян. Принаймні це обіцяли. Коли буде профінансовано будівництво, мені не відомо. Щодо створення медичного округу із центром у сусідньому Горохові, то це питання остаточно ще не вирішено. Треба добре проаналізувати стан транспортного сполучення, стан доріг, у яку пору і як можна доїхати.

В умовах, коли грошей не вистачає навіть на зарплату локачинським медпрацівникам (і не тільки), мало віриться, що у бюджеті швидко знайдуться кошти на добудову нового приміщення Затурцівської лікарні. Чимало місцевих медиків, яких відправили у відпустки за власний рахунок, усе одно ходять на роботу. Тільки безоплатно...

P. S. Коли цей матеріал готувався до друку, стало відомо, що Волинь буде пілотною областю для реалізації проекту щодо швидкої допомоги в районах і отримає на ці цілі додаткові кошти та автомобілі. Отож долю дільничних лікарень області вирішено. Їх закриють.