Таким ми пам’ятатимемо Чорновола. (Фото з сайту foto.delfi.ua)
У суботу, 24 грудня, яскравому політику незалежної України В’ячеславу Чорноволу виповнилося б 74 роки. До цієї дати у видавництвах «Смолоскип» і «Джура» побачили світ дві книжки. Це — сьомий том 10–томного зібрання творів В’ячеслава Максимовича, а також дослідження його життя і праці «В’ячеслав Чорновіл. Нарис портрета політика» Василя Деревінського. Обидві книжки презентували у середу на вечорі пам’яті В’ячеслава Чорновола в столичному Будинку вчителя. Поважне товариство, яке тут зібралося, — вдова Чорновола Атена Пашко, його рідна сестра Валентина Чорновіл, товариші–дисиденти Лесь Танюк, Василь Овсієнко, партійний соратник Ярослав Кендзьор, а також науковці — Наталія Барановська, Володимир Кучер, Василь Деревінський — ділилися наболілим, згадували натхненні боротьбою 60–ті, перші роки незалежності, аналізували діяльність друзів і ворогів Чорновола.
На початку 60–х Європа знала про справу Сахарова, говорила про оповідання Солженіцина, але раптом дізналася й про Україну. Це був «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби і «Горе з розуму» В’ячеслава Чорновола. Після того, як книжки було надруковано за кордоном, міжнародна спільнота піднесла голос на захист ув’язнених. Тож дехто з тоді арештованих завдячує Чорноволу життям. Знаючи, яка потужна чекістська машина працює в Україні, наприкінці 1969 року, після першого ув’язнення, він почав підпільно видавати журнал «Український вісник», завданням якого було згуртувати національно–демократичні сили і розповісти цивілізованому світові про те, що коїться в Україні. Видав шість примірників. Чекісти збилися з ніг, щоб упіймати тих, хто це робить. Збаламучені «товариші» були впевнені, що ніхто крім Чорновола не може редагувати таке видання, але прямих доказів проти нього не було.
Поява «Українського вісника» спровокувала чекістські погроми в Україні. В 1972 році Чорновола вдруге ув’язнили за антирадянську діяльність. «Мені тут бракує лише України», — писав він сестрі з якутської тундри.
Згадуючи початок 90–х в українському політикумі, пані Валентина зазначила, що це був час, коли відкривалися нові горизонти. У Верховній Раді першого скликання було багато демократів. В’ячеслава Максимовича обрали в Львівську обласну раду, яку він пізніше очолив. Ідеологічну роботу, яку він проводив на Львівщині — єдиному регіоні, де панував український дух, — через Верховну Раду поширювали по всій країні. Навколо Чорновола була організована агентура, навіть у самому Русі діяли сили, які стежили й підслуховували. Чорновіл знав «стукачів» і не боявся. «Все, що вони можуть від мене почути, я кажу публічно», — казав він соратнику Ярославу Кендзьору.
У той самий період Чорновола обрали гетьманом українського козацтва. За словами сестри, ставився він до цього дуже серйозно. Зусиллями Чорновола Міністерство юстиції затвердило юридично українське козацтво. Саме тоді було скасовано присягу, яку дав Богдан Хмельницький російському цареві.
Саме цей період бурхливого і драматичного початку державотворчої діяльності 1990—1992 років і ввійшов до сьомого тому зібрання творів В’ячеслава Чорновола, що вийшов у «Смолоскипі». Він містить його статті, виступи, інтерв’ю. Всього «Смолоскип» видасть 10 томів творів Чорновола. «Всі 7 томів — це винятково заслуга ентузіастів, — зазначив дисидент Лесь Танюк. — Ми вісім разів зверталися до Верховної Ради видати ці твори, уряд робив вигляд, що подавав держзамовлення, але нічого з того не вийшло». Таке ставлення влади до духовних основ національного мислення свідчить про добре проплачену змову проти невгамовного лідера боротьби за українську незалежність. Фінансування 10–томника творів Чорновола підтримує українська діаспора, видавництво «Смолоскип» і Міжнародний благодійний фонд імені В’ячеслава Чорновола, який очолює Атена Пашко. Упорядковує видання Валентина Чорновіл. «Книги, які ми видаємо, призначені насамперед для молоді, — каже пані Валентина. — Ми — учасники тих подій, а для вас — це історія, яку треба знати».
«Енергетика й азарт творення нової держави струмують у кожному творі Чорновола, — каже директор видавництва «Смолоскип» Ростислав Семків. — Дуже багато розмірковувань про тактику боротьби, роздумів про майбутнє. Це єдине багатотомне видання, яке ми з року в рік продовжуємо. Для нас це справа честі». Наразі фактично готовий до друку 8–й том, він побачить світ після Нового року.
Матеріали виданих томів лягають в основу наукових праць. Одна з них — нарис молодого науковця Василя Деревінського. Це дослідження діяльності Чорновола на основі архівних документів Руху від моменту, коли він став на шлях політичної діяльності, боротьби за волю країни і права людини, період ув’язнення, боротьба за незалежність, реформи, непрості політичні колізії 90–х років — до трагічного 1999–го. «З товаришів–колег ніхто не написав книжки про В’ячеслава Чорновола. Немає людям часу писати, — зазначила Валентина Максимівна. — Василь Деревінський не знав його особисто. Може, це й добре, нарис вийшов об’єктивний, у його основі — тільки факти».
Вечір пам’яті не минув без скандалу. «Сьогодні в Україні не бачу жодного політика, який би наближався до якостей Чорновола, — сказав народний депутат–«нашоукраїнець» Ярослав Кендзьор. — Мені спадають на думку біблійні рядки: «Уражу пастора і розбіжиться стадо твоє». Комуністи знали, що робили. Таким чином фізично знищили Бандеру, Шухевича, Коновальця. Подивіться, хто сьогодні керує демократичними партіями. Вся наша національна демократія переходить до рук чекістів. Один полковник керує Народним рухом, фракцію БЮТ очолює генерал КДБ товариш Кожемякін. Ми що, віримо, що ці люди будуватимуть національну Українську державу?»
На це сестра В’ячеслава Максимовича Валентина вигукнула з залу: «Не треба таке казати! Ми повинні об’єднувати народ, а не роз’єднувати!» — «Хто, чекісти будуть об’єднувати? — не погодився Кендзьор. — Згадають про Чорновола за три місяці до парламентських виборів, одягнуть футболки з його портретом...» — «Вибачте, я прийшла на презентацію книжок, а не слухати про те, хто зрадники. Ярославе, можна і вас обізвати зрадником! Чому ви не відстоювали ідеї Руху, а пішли?» — після цієї фрази пані Валентина зібрала речі й попрямувала до виходу. «Я відстоював ідеї Руху до тих пір, поки не переконався, що це безнадійно, — пояснив присутнім у залі Кендзьор. — Я не хочу бути під керівництвом людей, які казали, що Чорновіл — не дисидент, а кримінальник і ґвалтівник. Ви запитайте пані Атену, Леся Танюка, чому вони пішли з Руху?». Зал зустрів ці слова оплесками...
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
