«Донецькі» лізуть по уран

Уперше інформація про таємні знахідки геологів біля легендарного Гуляйполя просочилася в народ наприкінці 70–х років минулого століття. Офіційно оприлюднили повідомлення про те, що під родючими чорноземами розвідано величезне родовище магнетитів. Але люди передавали з уст в уста страшне слово «уран», і ніхто не спростовував тієї версії.

Таємнича «залізна підкова»

Цікаві подробиці. Місцеві мешканці зафіксували із сімдесятих років до моменту розвалу СРСР кілька катастроф військових літаків у районі «залізної підкови». Таємнича руда залягає на відносно малій глибині у формі кінської підкови — від села Воздвижівки до села Дорожнянки, кілометрів на тридцять у довжину. Аномалія приховує в собі низку небезпек.

Перший транспортний літак Ан–12 зійшов iз курсу і вибухнув рожевим вогненним грибом на околиці Гуляйполя (в Спартаку) ще наприкінці 60–х років, зчинивши немало переполоху. Звісно, про надзвичайну пригоду жодної згадки в пресі не було і не могло бути. 1983 року військовий Ан–12, який базувався на аеродромі Мелітопольського авіаполку, виконував навчальні польоти уздовж річки Гайчур. Курсанти якоїсь миті втратили орієнтири на відрізку Воздвижівка—Пологи і були змушені піти на аварійну посадку, мало не врізавшись у хати села Копані Оріхівського району. А 1985 року на поле колишнього колгоспу «Заповіт Леніна» упав винищувач МІГ–19А Запорізького авіаполку сил протиповітряної оборони...

Військові серйозно стурбувалися: на розломі населених пунктів Новомиколаївка—Гуляйполе прилади гвинтових і реактивних літаків втрачають орієнтири. Тривалий час мешканці села Верхня Терса потерпали від радянських винищувачів, які виконували якісь складні фігури і «бомбували» звуком село. Очевидно, їхні прилади також зашкалювало і вони втрачали потрібну висоту.

Після 1991 року військова авіація просто опинилася припнутою до землі, тому інцидентів більше не траплялося.

Ще одна деталь. Улітку місцева метеостанція фіксує радіаційний фон у Гуляйполі на позначці 20—22 мілірентген, що на 10 вище, аніж у Києві. Дехто вважає, що після Чорнобильської біди руда активувалася. Хоча до 1986 року ніхто тієї радіації не вимірював. А райцентр упродовж десятиліть спокійно пив смачну воду із селища Залізничного. Коли ж спеціалісти перевірили її на активність, то вжахнулися, а влада мовчки перевела місто на інші артезіанські свердловини.

Дещо проливають світло на ситуацію працівники Велико–Білозерської геологорозвідувальної експедиції. Вахтовий бригадир С. Карпій розповідав, що у середині 80–х, коли бурильні установки наблизилися до станції «Гуляйполе», працівники почали відчувати дискомфорт, швидко втомлювалися і не витримували навантажень до кінця зміни. Після скарг і нарікань геологів на погіршення умов роботи міністерство розпорядилося скоротити вахти на один тиждень, збільшити оплату та видавати польовим працівникам продовольчі пайки за шкідливість. Інший геолог Є. Башмут підтвердив, що біля бурильних веж їх часто нудило, наставало незрозуміло від чого раптове запаморочення. Чимало людей з тих експедицій невдовзі повмирало, але ніхто не пов’язував причину їхньої смерті з роботою в гуляйпільських степах.

Як відомо, в СРСР на уранових копальнях застосовували працю засуджених за тяжкі злочини. Не дивно, що й під Гуляйполе збиралися надіслати значну кількість в’язнів. І цим керівництво країни видавало секретний план розробок покладів «чорної смерті». Принаймні колишнього начальника райвідділу міліції Гуляйпільського району Л. Чичканя терміново пiдвищили на посаді, призначивши начальником окремого підрозділу внутрішніх військ. Військ iще не було, а командира вже призначили. Наказ та інструкції привозили поважні люди в цивільному. Бараки для в’язнів мали споруджувати в селищі Залізничному. Передбачали розмістити там понад 16 тисяч «зеків», які б добували в шахтах таємничу руду. Приблизно скільки людей мешкає в Гуляйполі нині.

Терміново на території району було пробито 113 артезіанських свердловин. Планувалося перекачувати подрібнену руду трубопроводом у Запоріжжя на збагачувальний комбінат. Пуск виробництва намічали на 1988 рік. І, можливо, вибух на ЧАЕС урятував тоді Гуляйполе. Атомні програми почали заморожувати, а далі — скінчився Радянський Союз. Ніби можна жити спокійно.

Хто зупинить скоробагатьків?

Аж у 2004 році Гуляйполе сколихнула нова звістка: якесь ТОВ мало не 31 грудня, під самісінький кінець каденції тодішнього Президента, нібито «вибило» ліцензію і ось–ось заходиться розкопувати родючі грунти поблизу станції «Гуляйполе». Руду нібито вже будуть добувати відкритим методом, як біля Кривого Рогу. Хто бував у тих краях, бачив страхітливі «космічні пейзажі», червоний сніг узимку і підчервонене прання на сільських подвір’ях будь–якої пори року... А що станеться з Гуляйполем та сусідніми райцентрами, коли справді потужні роторні екскаватори вигризуть глибокі кар’єри? Тут же віють потужні вітри майже 300 днів на рік. Докочуються сюди й пилові бурі. І чи не вкриє радіоактивним порохом щедрі пшеничні та соняшникові лани від Запоріжжя до Донецька і від Бердянська до Дніпропетровська? Виробники олії схаменуться, та буде пізно, адже десятки тисяч тонн цієї продукції тоді навряд чи хтось у Європі купуватиме в них.

Єдиний, хто офіційно виступав проти ймовірних кар’єрів, був міський голова Гуляйполя Олександр Жигалко. Та його ще «кучмівські орли» швидко усунули з посади, а рідний брат нібито за сексуальні домагання потрапив за грати внаслідок скороспілого засідання суду в сусідній області . Уран – діло прибуткове, надто прибуткове, щоб не можна було зав’язати рота якомусь там меру містечка («УМ» писала про це).

Відтоді місцева влада відмовчується щодо майбутнього кар’єрів. А тим часом збурені загрозою відселення мешканці утворили Гуляйпільську громаду і вже провели кілька мітингів протесту. Чому ніхто не радиться з людьми? В столиці проводять громадські слухання щодо кожного скверика, а тут ідеться про загрозу масштабної екологічної катастрофи, і все – тихо. Гуляйпільський район і без цього кар’єру давно лідирує за кількістю ракових захворювань в області. Отож скоробагатьків має зупинити держава. Нехай покажуть економічні розрахунки. Якою буде вартість видобутої руди, скільком тисячам людей дешевий метод видобутку вкоротить віку?

Принаймні й без уранової складової магнетитові руди мають багато небезпек. Зазвичай вони насичені кобальтом і ванадієм, сполуки та випари яких є смертельно отруйними. Уявіть собі якість сільгосппродукції, «збагаченої» такими елементами через їх вивітрювання на значні території!

P. S. Минулого тижня мені зателефонували з Гуляйпільської громади: 22 грудня має відбутися сесія Залізничної селищної ради, і є інформація, що «братки» з Донбасу тиснуть на депутатів задля прийняття потрібного їм рішення. Гуляйпільська громада знову виступає на оборону. Але хіба питання про розробку уранових руд — у компетенції селищної ради? Чи «братки» вже й iз МАГАТЕ домовились?

Олександр МИХАЙЛЮТА,
публіцист