Філософія щирості з обмеженим фінансуванням

      Що таке любов? Над цим питанням здавна билося не одне покоління філософів, а спроби пояснити це незбагненне явище тривають і сьогодні. В Україні, наприклад, це намагаються робити мовою кіно. Рік тому, в червні 2003-го, з подачі Міністерства культури та мистецтв 12 молодих режисерів приступили до роботи над циклом «Любов — це...». Тепер прийшов час пожинати плоди їхньої праці.

      На розсуд глядачів уже було винесено два фільми з циклу, а днями в Будинку кіно було презентовано третю стрічку, «Софія», автором якої є Надія Суханова, молодий, але вже з певним досвідом у тележурналістиці та документальному кіно режисер. Про сам фільм багато розповідати немає сенсу, його краще раз побачити самому. Любов тут не така, яку дехто звик бачити в латиноамериканському «милі», а своя, особлива. Основні події цієї коротенької філософської притчі відбуваються на сцені театру, де двоє акторів, чоловік і жінка, проводять свою репетицію. Робота йде мляво, кожен, у тому числі й режисер, переймається своїми проблемами, не докладаючи надмірних зусиль для виконання своїх акторських обов'язків. І тільки збіг обставин, момент, коли за лаштунками починає плакати маленька дитина, змушує героїв вкласти у чужий, механічно завчений текст усі свої найщиріші почуття один до одного.

      Саме підхід з філософського погляду до теми любові, який обрала Надя Суханова, робить її роботу цікавою насамперед для поціновувачів гарного інтелектуального кіно. «Хотілося просто зняти фільм про кохання, яке все перемагає», — каже автор фільму, яка виступає одночасно режисером та автором сценарію. Глядачам, яких чимало прийшло до «кіношного будинку» того вечора, її робота, якщо судити з кількості оплесків, сподобалася. «Він переповнений почуттями і змушує думати», — це вже підслухані мною слова однієї глядачки.

      Окрім молодої, та вже не «зеленої» Наді, над фільмом працювали інші молоді кінематографісти, що вже встигли взяти участь у кількох досить серйозних проектах. Насамперед викликає цікавість постать оператора-постановника Дмитра Саніна,  двоюрідного брата Олеся Саніна, напівлегендарної особи українського кінематографа.

      Разом з молодими акторами, Мариною Могар та Валерієм Сараулою, участь у зйомках взяли і досвідчені — Тарас Денисенко, Наталка Васько, чудову музику до фільму написав композитор Єфим Гофман. Але найбільше оплесків від глядачів отримала маленька Софійка Саніна, дочка оператора-постановника, яка розпочала зніматись у кіно через кілька місяців після народження, —  її  ім'ям  і була названа ця робота.

      Та все ж, незважаючи на свою порцію шани від глядачів та критиків, не обійшлося й без ложки дьогтю від останніх, які не забули вказати на певні недоробки в озвучуванні стрічки. Ми ж спишемо це на молодість та на недостатнє фінансування проекту. «Їм (молодим режисерам) виділили по 20 тисяч гривень на фільм, а цього катастрофічно не вистачає. Доходить до того, що монтаж доводиться робити просто на кухні», — каже член Спілки кінематографістів, учитель-наставник Наді Суханової Володимир Горпенко. Та все ж відомий режисер переконаний, що «високі» чини з Міністерства культури не пошкодують за жодною копійкою з тих коштів, які вони виділили на цей проект, адже, на його думку, витрачені гроші через кілька років окупляться завдяки величезному таланту цієї творчої молоді.

      А переконатись у цьому можна вже зараз, відвідавши наступні прем'єри, що відбуватимуться в тому ж таки Будинку кіно. Естетичне задоволення від переглядів гарантовано, до того ж, можливо, дехто за допомогою цих фільмів нарешті таки відкриє для себе, що ж воно таке, оця любов.