Павло Жебрівський: За 50 років я вже прожив три життя

Із наближенням парламентських виборів в українському політикумі сподіваються на об’єднавчі процеси. Насамперед чергового «об’єднання перед розстрілом» чекають від націонал–демократів — на цьому фланзі юрмиться дуже багато партій, великих і малих. Наразі ці очікування не справджуються. Наділені можливістю балотуватися ще й у мажоритарних округах, партійці не поспішають гуртуватися.

Винятком стали партія «Українська платформа» Павла Жебрівського та Українська республіканська партія «Собор» Анатолія Матвієнка. Нова партія називатиметься — «Українська платформа «Собор», а головою союзу став 49–річний Жебрівський.

Сам Павло Іванович хоча й узявся за розбудову партії, проте в інтерв’ю «УМ» зізнався, що балотуватиметься на виборах–2012 у мажоритарному окрузі — тому самому, що став для нього переможним у 2002 році. А ще член фракції «НУНС» розповів, що націонал–демократи проводять переговори також і в ширшому складі. План–максимум — до квітня вийти на єдину силу.

«У нашому політикумі прийнято бути лідером, поки не винесуть ногами вперед»

— Пане Павле, коли буде остаточно формалізовано об’єднання «Української платформи» та УРП «Собор»?

— Проблему об’єднання національно–демократичних сил ніхто не знімав із порядку денного. На правоцентристському фланзі достатньо багато політичних сил, які мають, скажімо так, невеличкі команди і які не відіграють на політичній арені серйозної ролі. Перемовини про об’єднання ведуться віддавна. Спочатку в цей процес було залучено десять партій, потім — чотири–п’ять. Завжди виникало питання: хто вождь? Багато людей, хоча й вели переговори, тримали в кишені дулю й думали: «У мене рейтинг такий–то, я маю очолити цей рух, а мене мають усі шанувати».

Через це ми з Анатолієм Матвієнком визначили, що в цьому процесі буде не просто об’єднання, а нова якість. Переговори велися близько року, а потім ми достатньо чітко й динамічно врегулювали всі питання.

Є чотири принципові речі. Перше — ідеологія. Вона базуватиметься на таких пріоритетах: національно–демократична філософія розвитку України, впровадження ринкової економіки (з акцентом на український бізнес і товаровиробника), сповідування європейських демократичних цінностей. Друге питання — система прийняття рішень. У багатьох партіях діє принцип: як вождь скажуть — так воно й буде. Ми ж чітко зафіксували, що рішення мають ухвалюватися колегіально. Обговорення триває, поки не ухвалили рішення, а потім його виконують. Якщо голова партії не зміг переконати з’їзд чи центральну раду, то має підкоритися. Третє питання — це фінансування. Ми домовились, що в партії мають бути міноритарні донори, ніхто не може мати «контрольного пакета».

І четверте, про що хочу розповісти, — це «праймеріз». Не ті «праймеріз», які дискредитував Тігіпко з опитуванням на вулиці на місцевих виборах... За півроку до парламентських виборів, а також за дев’ять місяців до президентських ми будемо проводити «праймеріз». Хто переможе — той вважатиметься лідером партії й поведе її на вибори. Бо в нашому політикумі прийнято, що до тих пір, поки ногами вперед не винесуть, — лідер не поступається посадою.

— Тобто «праймеріз» будуть навесні?

— Ні, ми запроваджуємо технологію «праймеріз» після парламентських перегонів. За пропозицією Матвієнка на з’їзді висунули лише мою кандидатуру. Але наступного разу, безумовно, будуть «праймеріз». Хто більше працюватиме, кого краще сприйматимуть партійці — той буде головою. І для визначення інших кандидатів буде рейтингове голосування.

«Не хочу ділити на своїх, чужих, наших»

— Кому доведеться розпускатися — «Платформі» чи «Собору»?

— Ми зберігаємо структуру «Собору». Всі осередки як юридичні особи залишаться від партії Матвієнка. «Українська платформа» пройде через ліквідацію. Ми не залишаємо шляхів для відступу. Бо багато діячів, коли входили в партію «Наша Україна», про всяк випадок передавали своє дітище помічнику чи ще комусь. Формально процес нашого об’єднання має завершитися до кінця лютого.

— Тобто формально ви входите в чужий дім. Чи нема побоювань, що представники «Собору» згодом візьмуть внутрішній реванш?

— Побоювань нема. У нас з Анатолієм Сергійовичем повна злагода. Ми як заклинання повторюємо: друзі, перестаньте ділити на «твоїх», «моїх», «наших». Тепер є члени однієї сили — «Української платформи «Собор». Думаю, за півроку вже не буде поділу на «уерпістів» та «упівців».

Я не буду триматися за крісло. Якщо прийде активніша людина — буду готовий поступитися. За свої 50 років я вже прожив три життя. Десять років був у органах внутрішніх справ, дослужився до посади старшого слідчого з боротьби з організованою злочинністю УВС Києва. Потім десять років займався бізнесом і, в принципі, досяг того рівня, який забезпечує моє життя на більш–менш пристойному рівні. Ще десять років був у політиці. Тому мені важливіше інше: як буде житися моїм дітям і, дасть Господь, майбутнім внукам — чи вони думатимуть над тим, як «драпонути» з цієї країни, чи захочуть тут реалізуватися? Якщо я підходжу до політичної діяльності з цієї точки зору, то вже не настільки цікаво, хто займатиме місце лідера.

— Чи ведуться переговори про об’єднання націонал–демократичних партій у ширшому форматі?

— Ведуться. Днями відбулося зібрання за участю представників «УП «Собор», «Нашої України», Української народної партії, Конгресу українських націоналістів. Обговорювали подальше об’єднання націонал–демократичного руху.

— Коли може завершитися переговорний процес? Чи йдеться про перспективу об’єднання до парламентських виборів?

— У принципі, безумовно, бажано дійти до того рівня, щоб у квітні постала єдина команда і єдина політична партія.

— Це реально?

— Зі свого боку «УП «Собор» задекларувала, що готова до об’єднання. Інші також не заперечували. Найближчим часом вони мають провести засідання своїх президій, проводів для того, щоб усе це обговорити.

«Дуже багато депутатів лише й живуть на зарплату»

— Що дає націонал–демократам підстави сподіватися на успіх?

— Якщо провести механічне об’єднання навіть двадцяти партій, говорити про якийсь успіх на парламентських виборах — безперспективно. Важливо наповнити об’єднання новою якістю.

Кількість людей, які хочуть, щоб Україна була українською, не зменшилася. Не зменшилося число тих, хто хоче, щоб у державі був закон. Просто перестали вірити. Суспільство переживає розчарування після спалаху тих прагнень у 2004 році. Було багато сподівань, які залишились невтіленими. І люди, які займали активну позицію, «здулися». Навіть із багатьма колегами, яких я знаю, народними депутатами, це сталося. Вони кажуть: «Не хочу вже йти — ні в депутати, нікуди».

— Не повірю, що в депутатському корпусі таких багато.

— Насправді багато. Люди вважають, що депутати в парламенті заробляють багато грошей. Так, може, є десяток нардепів, які завдяки своєму статусу мають доступ до державних коштів... Що ж до депутатської зарплати, то зараз навіть здібні студенти можуть заробити більше. А дуже багато депутатів лише й живе на цю зарплату. Особливо це стосується членів «Нашої України».

«Що німцеві добре — українцю смерть»

—  Ви один із депутатів, які проголосували за закон про вибори народних депутатів. Цей документ зазнав критики з боку провідних українських експертів у галузі електорального права — як такий, що обмежує демократичні можливості на виборах. Якою була ваша мотивація?

— Власне, якоюсь мірою я прихильник мажоритарної системи виборів. Я обирався у 2002 році в окрузі й зараз знову планую балотуватися по тому самому округу на Житомирщині.

На жаль, пропорційна система не прижилася в Україні. Колись казали: що німцю добре — те українцю смерть. За багатопартійної системи «тушки» були і в «НУНС», і в БЮТ. І навіть цей досвід не рятує від того, що в майбутньому складі парламенту в цих фракціях знову не з’являться «тушки».

У парламенті існувала загроза прийняття закону Єфремова. Цей проект був одіозним. На політраді «НУНС» ми ухвалили рішення делегувати в робочу групу Руслана Князевича. Ми давали йому завдання — він їх утілив. Домоглися низки поступок. Так, кандидата в депутати не можна знімати із реєстрації. Це ключове питання. Подивіться на вибори, які відбулися у Вишневому: там зняли майже всіх кандидатів від опозиції... Контроль над виборчими комісіями — посилили.

Фракція проголосувала за створення групи, делегувала туди представника — було б дивно потім стати в позу й сказати, що «ми не голосуємо».

— Ви кажете, що голова групи втілив завдання фракції... Тобто ви не прагнули зниження виборчого бар’єру (тепер він — 5%)?

— Фракція виступала за зниження бар’єру. Юрій Костенко пропонував 1%, ми виступали за те, щоб зберегти 3%.

— Вважається, що в мажоритарних округах переможуть або ті, хто має адміністративний ресурс, або «грошові мішки»...

— Брехня, що по мажоритарному окрузі можна пройти лише за гроші! Навпаки, те саме можу сказати про пропорційну систему. Якщо не буде грошей — важко розкрутити партію, потрапити в телевізор, фінансувати штаб... У списках значно більше «грошових мішків», ніж в округах.

Так, змішана система — не ідеальна. Я вважаю, що в майбутньому в Україні слід запровадити систему з відкритими регіональними списками.

— Для Партії регіонів було принципово важливо не просто ухвалити закон, а отримати підтримку з боку опозиції. Зараз кажуть: якщо на виборах будуть фальсифікації — опозиція втратить моральне право критикувати виборчий процес.

— Але фальсифікації відбувалися й раніше. Якщо йде «безпрєдєл», то він «безпрєдєл» при будь–якому законі. Тому, якщо хтось порушить закон — чому я не матиму права критикувати?

А з приводу того, що партія влади шукала консенсус... «Регіонам» треба, аби на них не «наїжджали» в Європі. Але для цього треба, щоб Юлю випустили із в’язниці. Однак не випускають же Юлю з тюрми.

БЮДЖЕТ–2012

— Павле Івановичу, ви — член Комітету Верховної Ради з питань бюджету, голова підкомітету з питань видатків держбюджету. Як ви оцінюєте нинішній бюджетний процес? Проголосують цього року?

— Влада має 260 голосів (або 240, якщо без комуністів) — то однозначно ухвалять. Вони й за чорта лисого проголосували б.

Бюджет буде непростим. По–перше, хоча вони і зменшують прогноз зростання ВВП, але, на мій погляд, навіть 3,9% — надто високе число. Думаю, буде 2%. Експортні ринки зменшуються, ціни на метал падають, ціна на газ зростає.

Прогнозні показники свідчать, що зменшиться середня заробітна платня по Україні — і це теж проблема. Прогноз інфляції — 7,9%, хоча я думаю, що інфляція буде вищою. Цього року урядові вдалося втримати інфляцію лише за рахунок небаченого врожаю сільськогосподарських культур і шаленого обвалу цін. Але це не уряд зробив — це погода змилувалася. Я вважаю, що інфляція буде на рівні 13%.

Головний біль України — ціна на газ. Росія вимагає дві речі: або віддати «трубу», або вступити в Митний союз. Або й те, й інше. Влада України поки що не наважується на таку здачу. Поки що нема й газових контрактів. Але зрозуміло, що ціна буде 400 доларів, і зрозуміло, що, швидше за все, із січня варто очікувати зростання ціни на газ для населення та житлово–комунальної сфери.

— Рік виборів зазвичай пов’язаний зі значним популізмом і соціальними подачками. Наступного року такого не буде?

— Навряд чи. Казатимуть, що Європа і весь світ затягують пасок, тому й ми вимушені ощадити. Буде критика попередників, «які залишили руїну». Допускаю, що якісь точкові подачки будуть по округах. Але такого популізму, як у попередні роки, не буде.