Перетинаючи темряву. У Києві презентували альбом рідкісної музики українських композиторів
Нещодавно в Києві відбулася презентація нового диска української музики для саксофона та фортепіано «Перетинаючи темряву». >>
«Катерина Білокур»: осмислення Книжки року’2011
14.12.2011
У день святої Катерини в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва презентували видання «Катерина Білокур». А наступного дня в «КиївЕкспоПлазі» двотомник було відзначено найвищою нагородою ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року».
Ошатні два томи, які побачили світ у столичному видавництві «Родовід», представляють колекції творів Катерини Білокур, осмислення її праці мистецтвознавцями, письменниками, сучасними мистцями, соціологами, режисерами, журналістами. Уперше опубліковано листування художниці зі Стефаном Тарнаущенком, яке тривало майже п’ятнадцять років і є своєрідним автобіографічним літописом життя і творчості Катерини Білокур.
Презентація відбулася в рамках щорічних Білокурівських читань, які організовує музей. Відкрила вечір літературно–музична композиція за листами Катерини Білокур до письменника Дмитра Косарика «Я буду художником» у виконанні студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка–Карого. Виразних штрихів додав до образу художниці емоційний виступ письменниці Оксани Забужко, яка є авторкою передмови до двотомника — «Катерина або філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії». «Це маст–рід і маст–хев для того, хто вважає себе культурною людиною», — мовою молоді зауважила на початку виступу пані Забужко. На думку письменниці, Катерина Білокур — «не просто талант, це несамовита сила генія, який може протестувати найнеймовірнішим умовам»; протестувати проти світу, системи, спільноти, родини, з якими воювала за право бути собою.
Намагаючись відслонити завісу замовчуваної історії ХХ століття, якою затуляли талановитих українців, Оксана Забужко наголосила на багатьох принципових і показових моментах, пов’язаних із художницею. Зокрема, розповіла про виставку декоративного мистецтва України в Парижі, про яку Катерина Білокур не знала, як не уявляла, скажімо, про долю куплених у неї робіт совєтськими «поціновувачами», про захоплений відгук Пабло Пікассо на її праці. А картини «Цар–колос» та «Берізка» так і не повернулися з тієї виставки. Письменниця переконана, що розповісти правду про те, що сталося тоді в Парижі з двома роботами Катерини Білокур може хіба Володимир Єрофєєв, який на той час був радником посольства СРСР у Франції. На таких чітких і стислих формулюваннях і було побудовано усний конспект–нарис письменниці про художницю — цілком у дусі студентської авдиторії, що зібралася на презентацію.
