У день святої Катерини в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва презентували видання «Катерина Білокур». А наступного дня в «КиївЕкспоПлазі» двотомник було відзначено найвищою нагородою ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року».
Ошатні два томи, які побачили світ у столичному видавництві «Родовід», представляють колекції творів Катерини Білокур, осмислення її праці мистецтвознавцями, письменниками, сучасними мистцями, соціологами, режисерами, журналістами. Уперше опубліковано листування художниці зі Стефаном Тарнаущенком, яке тривало майже п’ятнадцять років і є своєрідним автобіографічним літописом життя і творчості Катерини Білокур.
Презентація відбулася в рамках щорічних Білокурівських читань, які організовує музей. Відкрила вечір літературно–музична композиція за листами Катерини Білокур до письменника Дмитра Косарика «Я буду художником» у виконанні студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка–Карого. Виразних штрихів додав до образу художниці емоційний виступ письменниці Оксани Забужко, яка є авторкою передмови до двотомника — «Катерина або філософія мовчазного бунту: конспект до ненаписаної біографії». «Це маст–рід і маст–хев для того, хто вважає себе культурною людиною», — мовою молоді зауважила на початку виступу пані Забужко. На думку письменниці, Катерина Білокур — «не просто талант, це несамовита сила генія, який може протестувати найнеймовірнішим умовам»; протестувати проти світу, системи, спільноти, родини, з якими воювала за право бути собою.
Намагаючись відслонити завісу замовчуваної історії ХХ століття, якою затуляли талановитих українців, Оксана Забужко наголосила на багатьох принципових і показових моментах, пов’язаних із художницею. Зокрема, розповіла про виставку декоративного мистецтва України в Парижі, про яку Катерина Білокур не знала, як не уявляла, скажімо, про долю куплених у неї робіт совєтськими «поціновувачами», про захоплений відгук Пабло Пікассо на її праці. А картини «Цар–колос» та «Берізка» так і не повернулися з тієї виставки. Письменниця переконана, що розповісти правду про те, що сталося тоді в Парижі з двома роботами Катерини Білокур може хіба Володимир Єрофєєв, який на той час був радником посольства СРСР у Франції. На таких чітких і стислих формулюваннях і було побудовано усний конспект–нарис письменниці про художницю — цілком у дусі студентської авдиторії, що зібралася на презентацію.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
