Шевченко без голови

Цей пам’ятник Тарасовi Шевченку на Монастирському острові у Дніпропетровську височіє над Дніпром уже понад 50 років. Свого часу саме біля нього відбувалися всі патріотичні дійства, пов’язані з незалежністю української держави. У радянські часи саме тут агенти КДБ «полювали» на тих, хто наважувався покласти до підніжжя пам’ятника квіти... Та коли на початку 90–х у центрі Дніпропетровська було зведено ще одну скульптуру — молодому Кобзареві, всі масові патріотичні заходи поступово перемістилися туди. Цьогоріч дніпропетровці у день 20–річчя Незалежності України вирішили вшанувати обох Кобзарів. Коли патріоти, як завжди, зібралися біля скульптури молодому Кобзареві, а потім вирушили пішою ходою на дніпровську набережну до «старого» Кобзаря, на Монастирському острові їх чекала неприємна несподіванка — скульптура була обнесена металевим парканом і риштуванням, а голова Шевченка була знущально підчеплена петлею стріли автокрана...

Влада тоді виправдалася, що, мовляв, пам’ятник Кобзареві вже давно потребував капітального ремонту. І обіцяла всі необхідні роботи виконати протягом лічених місяців, але він і досі не завершений! «Реставраторам» лише вистачило вміння обезголовити скульптуру (пам’ятник Шевченку нині стоїть без голови, справляючи гнітюче враження). Влада пояснює затримку робіт несподіваними обставинами. Мовляв, спершу планувалося порізати пам’ятник на частини, але потім виявилося, що зсередини статую залито бетоном з арматурою. Але ж це загальновідомі особливості зведення скульптури! Відповідно «нововиявлені обставини» стали впливати і на вартість реконструкції пам’ятника. Якщо раніше йшлося про суму в 1,5 мільйона гривень, то тепер ніби вже і в 2,5 мільйона не вкладаються!

Більше того, головний інженер проекту Володимир Смоляр заявив, що для зняття 56–тонної фігури з постаменту знадобиться 100–тонний кран, а пішохідний міст на Монастирський острів, який хитається навіть під ногами піших дніпропетровців, не витримає такої ваги. Тому розглядають можливість доставити кран плавзасобом по воді. А про якусь конкретну дату остаточного відродження пам’ятника Кобзареві на Монастирському острові у Дніпропетровську нині вже ніхто й не заїкається.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Будівництво скульптури Кобзаря на Монастирському острові було непростим. Адже спершу навіть не знали, як втілити грандіозний задум у життя. Ситуацію врятував головний ливарник трубопрокатного заводу імені Леніна Микола Заливакін. Мені пощастило поспілкуватися з цією непересічною особистістю незадовго до його смерті. Про Миколу Заливакіна я дізнався на виставці в художньому музеї під назвою «Чарівний світ дерева». Там уже 94–річний Заливакін демонстрував свої зразки мистецтва коренепластики, якою захопився після виходу на пенсію.

Як розповів мені тоді Микола Йосипович, спершу відомий скульптор Іван Зноба разом із сином Валентином створили гіпсову модель пам’ятника Тарасу Шевченку, яку встановили в одному з дніпропетровських парків. За словами Заливакіна, його вразила масштабність задуму — скульптура була заввишки з триповерховий будинок. І дотепер цей пам’ятник Кобзареві є найвищим у світі, хоча таких на планеті нараховується понад 600.

Найбільшою ж проблемою було доставити велетенську чавунну фігуру, хоч і розрізану на дві частини, на Монастирський (тоді — Комсомольський) острів. На цей шматочок суші тоді вів залізничний Мерефо–Херсонський міст. Спеціальним залізничним потягом, який складався з двох вагонів та паровоза, частини пам’ятника доставили на острів.

А вже на місці довелося помізкувати над тим, як з’єднати дві частини пам’ятника. Зрештою, вирішили це зробити за допомогою бетону, який залили всередину скульптури через... дірку в голові. Причому монтажний отвір був таких розмірів, що в середину скульптури без проблем залізли формувальник, електрозварник і сам Заливакін. Після виконання кріпильних робіт конструкцію було залито...