Мешканці «теплотрас»

«Не мати даху над головою, не мати домівки, де тебе чекають батьки, — важко. Бути голодним і не мати в кого попросити їжі — важко. На вулиці ти можеш підчепити будь–яку проблему і будь–яку хворобу, адже там живуть у нелюдських умовах», — каже 20–річна Каріна, колишня «дитина вулиці». Дівчина пішла з дому кілька років тому, але завдяки підтримці фахівців вона не стала залежною від наркотиків, не спилась і не отримала букет хвороб. Сьогодні вона отримує допомогу в столичному Центрі «Право на здоров’я», працівники якого вчать дітей і молодь вулиці говорити «ні» ризикованій поведінці, робити все можливе, щоб не заразитися ВІЛ, іншими хворобами. Невідомо, що було б із дівчиною, якби вона не потрапила до спеціалістів. Адже, за статистикою, майже кожен п’ятий підліток, який живе на вулицях великих міст України, інфікований ВІЛ...

Діти — не таргани!

Спеціально для того, аби допомагати дітям і підліткам вулиці, представники міжнародної організації «Право на здоров’я» разом із колегами адаптували для України російську програму «Сходинки».

«У Росії (м. Санкт–Петербург), де зародилася програма, вона була позитивно оцінена незалежними експертами за результатами навчання 132 підлітків. Ця оцінка довела суттєву зміну знань, навичок та переконань учасників тренінгів щодо питань, пов’язаних як із передачею ВІЛ–інфекції, так і ставлення до людей, які живуть з ВІЛ», — розповіла директор представництва організації «Право на здоров’я» в Україні Галина Скіпальська.

«Від інших програм «Сходинки» відрізняються тим, що ця програма не містить просту інформацію, що можна робити і чого краще не робити, — пояснює директор Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Валерій Танцюра. — «Сходинки» формують інше ставлення до себе, оточуючих, свого життя, свідомий ви–бір здорового житя».

За словами Валерія Танцюри, для того, щоб дійсно допомагати таким дітям, треба правильно до них ставитися. Бо ж діти вулиці — це не таргани, які живуть, заважаючи людям, ховаються і знову вилазять зі щілин. Діти вулиці — це такі ж люди, що й ми з вами, члени суспільства, абсолютно рівні до інших. Не можна байдуже проходити повз них, не замислюючись, що це — чиясь дитина, яка потребує поваги, любові, піклування так само, як і «домашні» діти. Якщо ставитися до дітей вулиці як до осіб нижчого сорту, намагатися їх «витравити», пуття не буде. Це не людський, не гуманний підхід, який не дасть гарних результатів. Роботу слід будувати на розумінні, милосерді та щирому бажанні допомогти дітям, тоді є шанс вирвати хлопчика чи дівчинку з «теплотрасного життя».

У чому ж полягає допомога дітям вулиці? «Вуличні соціальні працівники на невеликих автобусах виїжджають у місця скупчення вуличних дітей (теплотраси, вокзали тощо), — пояснює кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної роботи та корекційної освіти Інституту психології і соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, заступник голови правління Всеукраїнського громадського центру «Волонтер» Тетяна Лях. Ці мобільні мультидисциплінарні бригади мають контакти з ватажками, лідерами угруповань вуличних дітей. Дуже багато часу йде на те, щоб напрацювати такі контакти, щоб діти не боялися йти на ці зустрічі, щоб у них виникла довіра до дорослих. Поступово діти переконуються, що все гаразд, цим людям можна довіряти, і далі «циганською поштою» передають цю інформацію. Тож діти приходять на заняття за «Сходинками» знову і знову. Ватажки приводять до автобуса невелику команду дітей (не більше 3—5 осіб), і двоє тренерів навчають дітей за спеціальною інтерактивною програмою».

Як додає Галина Скіпальська, «тренінги також проводяться в закладах — державних притулках, школах–інтернатах, денних центрах громадських організацій».

Лекції про зуби і труси

«Перша базова сходинка — це життєві цінності, — продовжує пані Лях. — Чому це важливо? Бо у вуличних дітей здоров’я узагалі не є цінністю. Ми розповідаємо, що таке здоров’я, що значить бути благополучним у цьому світі. Запитуємо у дітей: яким ти бачиш своє життя у майбутньому; чому здоров’я — це важливо; як бути, коли здоров’я вже немає.

Наступні теми присвячені гігієні. Дуже часто діти не знають, що треба чистити зуби, користуватися прокладками, митися, що не можна носити труси подруги. Як це може бути? А отак! Це ж теплотраса, діти — «бомжі», дівчаткам ніхто не купує засоби гігієни, не розповідає про ті ж прокладки, то вони ганчірками якимись користуються... Нам це здається дивним, бо це елементарні речі. А насправді для дітей вулиці це важливі питання, бо з ними про це ніхто не говорить.

Далі розповідаємо про статеві стосунки, репродуктивну систему, про вагітність, шкоду абортів, відповідальне батьківство. На такі теми іноді батьки не говорять зі своїми дітьми, а що вже казати про цих нещасних дітей, які опинились у складних життєвих обставинах?

Про залежність — тютюнову, алкогольну, наркотичну. Про насильницьку поведінку, про те, де шукати захисту і допомоги, якщо дитина стала жертвою насильства. Про ВІЛ–СНІД, профілактику, ризики, про те, як жити з ВІЛ. Ці діти абсолютно нічого не знають про антиретровірусну терапію, про те, що ВІЛ — не вирок, що є установи, до яких треба звертатися по медичну допомогу, і цим урятувати своє життя. Ми говорили з дітьми про дуже особисті і дуже важливі речі. Таких знань не знайти на вулиці, не надають їх ні вихователі в інтернатах, ні педагоги у спеціалізованих навчальних закладах. Але ця інформація рятує життя дітей та підлітків. Тому вкрай необхідно навчити їх, як захистити себе».

ТЕХНОЛОГІЯ ЖИТТЯ

Як розповіла «УМ» Тетяна Лях, особливість програми «Сходинки» полягає в тому, що вона (на відміну від багатьох інших програм, що діють на теренах України) орієнтована не лише на первинну профілактику, а й на вторинну і третинну: «Дивіться, первинна профілактика — для «білих і пухнастих» дітей, розрахована на недопущення певного негативного явища. Наприклад, ми пояснюємо дитині, чому не треба палити, вживати наркотики. У різних формах даємо знання, впливаємо на уявлення дитини та змінюємо її поведінку, щоб не допустити негативних дій дитини. Вторинна профілактика починається, коли вже є ризикована поведінка відносно здоров’я, безпеки дитини. Наприклад, дитина вже бавиться наркотиками, алкоголем, має невпорядковане статеве життя. Тобто сексуальний дебют уже відбувся, і вона активно практикує. На цьому етапі наша мета — зменшити ризик дитини, щоб вона покинула цю справу, повернулася до позиції «біла і пухнаста». Про третинну профілактику йдеться тоді, коли вже є проблема: залежність від наркотиків, ВІЛ–інфекція, СНІД, проституція тощо. Із такої проблеми однозначно і швидко ми дитину витягти не можемо, про те, щоб дитина моментально позбулася залежності, і мови бути не може. Як тоді треба діяти? Ми намагаємося зменшити шкоду від того, що робить дитина».

ВАЖЛИВО!

«За два роки у «Сходинках» узяли участь близько 2000 підлітків з вулиці, неблагополучних сімей, інтернатів та професійно–технічних навчальних закладів Києва й інших регіонів України», — каже директор представництва організації «Право на здоров’я» в Україні Галина Скіпальська.