У шахтарів з’явилося майбутнє

Десять мільярдів доларів. За розрахунками незалежних аналітиків, за 20 років саме стільки грошей «інвестували» у вугільну галузь українські платники податків. Це кошти, які можна було вкласти у освіту, охорону здоров’я, будівництво доріг чи соціального житла. Натомість на них тривалий час наживались «червоні директори», які лише «проїдали» допомогу від держави проблемним шахтам. І це при тому, що видобуток вугілля — стратегічна галузь для країни, що хоче рано чи пізно позбутися залежності від російського газу. Втім, схоже, що вже найближчим часом такому станові справ буде покладено край. Держава матиме змогу віддавати копальні в управління ефективнішим власникам.

Перші ластівки

Директорам державних підприємств і депутатам місцевих рад варто вивчити нове слово — «концесія». Тобто можливість передавати державні або комунальні компанії в оренду приватним власникам в обмін на програму оновлення обладнання та орендну плату до бюджету. Законодавство для таких проектів ще не відточене. Проте у світовій практиці такі підходи вже довели свою ефективність.

Нещодавно перший в Україні конкурс із відбору таких концесіонерів провели на Луганщині. Там державні вугільні об’єднання «Ровенькиантрацит» i «Свердловантрацит» на 49 років передали в управління приватному інвестору — компанії ДТЕК Ріната Ахметова. На конкурсі дочірні підприємства ДТЕК перемогли ПрАТ «ДМЗ» Віктора Нусенкіса, ставши кращими за 14 конкурсними вимогами із 16. Пропозиції оцінювали представники Міністерства енергетики та вугільної промисловості, місцевої влади, профспілки та аудитори із PricewaterhouseCoopers.

Для невеличких містечок Ровеньки та Свердловськ ця подія може спричинити справжній бум розвитку. Унікальні шахти, що видобувають необхідний для енергетики антрацит, ледь не занепадали через нездатність держави вкласти достатньо коштів ані в оновлення обладнання, ані в безпеку праці. За словами члена Комітету ВР з питань паливно–енергетичного комплексу Олександра Гудими, щороку на утримання шахт, як у пісок, ішло 1,5 млрд. гривень із центрального бюджету. Іноземні та вітчизняні інвестори, звісно, не поспішали вишиковуватися в черги за збитковими підприємствами.

Для ДТЕК досвід управ­лін­ня напівзанепалими українськими шахтами — не новий. Коли сім років тому компанії Ріната Ахметова брали участь у приватизації шахт об’єднання «Павлоградвугілля», обіцяючи вкласти мільярди гривень в оновлення обладнання і розробку нових пластів, колеги з ринку лише знизували плечима. Навіщо інвестувати власні гроші, якщо можна спокійно викачувати їх із бюджету, створюючи видимість модернізації? Протягом семи років ДТЕК вклала в розвиток шахт Дніпропетровщини 5,4 млрд. грн., зарплати зросли в 4 рази, а видобуток вугілля збільшився майже на 40%. Чи чекає подібна історія на «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит»?

У ДТЕК звернули увагу на шахтні об’єднання ще минулого року. Адже антрацитове вугілля, що його видобувають копальні, використовується в тому числі й на ТЕЦ «Схід­енерго», що входить до структури ДТЕК. Тоді, влітку 2010–го, було підписано договори про фінансову допомогу на суму понад 550 млн. грн., згадує заступник мера міста Ровеньки Віктор Михайличенко. На ці гроші купили нове і відремонтували застаріле обладнання. За словами міського голови Свердловська Олександра Шмальца, без таких інвестицій підприємства, мабуть, уже могли й не вижити. А так на ровеньківських шахтах, навпаки, збільшили видобуток вугілля на 22%, на свердловських — на 10%. Гендиректор «Свердловантрациту» Олександр Коваль додає, що завдяки допомозі ДТЕК базові шахтні об’єднання посіли два перших місця за обсягами видобутку вугілля у структурі Міненерговугілля.

Краще, ніж приватизація

Коли Міністерство енергетики та вугільної промисловості оголосило про проведення концесійного конкурсу, було зрозуміло, що ДТЕК братиме в ньому участь. «Ми готували інвестиційну пропозицію ретельно, враховуючи наш досвід співробітництва з компаніями, стан обладнання, необхідні обсяги вкладень», — каже виконавчий директор ДТЕК Юрій Риженков. Проте і конкурент був не з найслабших — компанія групи «Донецьксталь».

Під час підбиття підсумків конкурсу на концесіонування шахтних об’єднань найперше, що цікавило профспілки і міську владу (їхні представники були в конкурсній комісії) — працевлаштування усіх працівників. ДТЕК запропонувала дати роботу всім 100%. Компанія Віктора Нусенкіса обіцяла, що залишить при роботі щонайменше 80% персоналу. За умов шаленого безробіття, особливо в напівдепресивному шахтарському краї, соціальної напруги було б не уникнути, переконаний заступник голови Профспілки працівників вугільної промисловості Валерій Мамченко. За словами голови конкурсної комісії, заступника міністра Сергія Чеха, лише переможець погодився відремонтувати житло, яке перебувало на балансі двох компаній, та передати його місту.

З точки зору економіки, конкурсну комісію цікавив обсяг інвестицій, які претенденти готові вкласти в об’єднання, та програма модернізації. Пропозиція ДТЕК переважила на 434 млн. грн. Усього в 2012 — 2016 рр. у «Ровенькиантрацит» буде вкладено близько 3 млрд. грн., а в свердловське підприємство — 2,7 млрд. грн. На думку інвест­аналітика компанії Concorde Capital Олександра Паращія, такий обсяг вкладень дозволить збільшити видобуток вугілля на всіх своїх підприємствах щонайменше на 17—20%. Крім того, щокварталу ДТЕК перераховуватиме до бюджету концесійні платежі на 30 млн. грн. за користування обладнанням державних шахт та надрами. Тобто за 49 років концесії держава отримає 5,88 млрд. грн. платежів. Це в рази більше, ніж якби компанії були просто одномоментно приватизовані. Тим більше, що для приватизації зараз немає законодавчих підстав — проект закону про особливості передачі шахт у приватні руки лише нещодавно почали розглядати у профільних комітетах парламенту.

Загальна ж сума видатків концесіонера лише на першому етапі сягне щонайменше 11,6 млрд. грн. тільки на два вугільних об’єднання. В цілому ж до кінця концесійного строку інвестор має вкласти у шахти до 20 млрд. грн.

Чи можна переймати досвід компаній Ріната Ахметова іншим підприємствам? За словами Олександра Гудими із парламентського Комітету з питань ПЕК, якщо із концесійним договором у Ровеньках і Свердловську все пройде вдало, за цією схемою можна буде залучати інвестиції як на окремі шахти, так і в цілому на будь–які енергетичні підприємства. Адже тільки вугільна галузь потребує щонайменше $15 млрд. інвестицій, щоб звільнитися від газової залежності. І шукати таких грошей у державному бюджеті годі. Кабмін уже ухвалив рішення про виставлення на концесійні конкурси 140 шахт. І якщо інші інвестори виявляться такими ж ефективними, як ДТЕК, про бездонну діжку дотацій галузі з бюджету можна буде забути як про страшний сон. Питання лише в тому, чи з’являться найближчим часом в країні інші компанії та інвестори, згодні реально виводити вугільну галузь на новий рівень розвитку, а не тільки виводити свої миттєві надприбутки в офшори.

Ігор ФЕДОРЧЕНКО