На відкритті восьмого хор-фесту «Золотоверхий Київ» Надзвичайний та Повноважний посол Грузії в Україні Грігол Катамадзе повідомив, що 2005 рік стане Роком Грузії в Україні, про це домовилися український та грузинський президенти під час візиту Михайла Саакашвілі до Києва. За словами посла, президент Грузії Михайло Саакашвілі сказав: «За рік Грузії в Україні ми відплатимо десятиріччям України в Грузії».
Цього року головним гостем хор-фесту став грузинський вокальний ансамбль «Руставі». Створений ще 1968 року, він упродовж десятиліть тримає марку всесвітньо відомого високопрофесійного колективу, що несе по світу яскраву і гордовиту, мужню і стриману грузинську музику.
Народна музика Грузії надзвичайно багатоманітна. Обрядові пісні, пов'язані з найважливішими моментами людського життя, між них — унікальні чоловічі поховальні оплакування. Застольні пісні, світські «многоліття», з поперемінним солюванням двох високих голосів, з потужною хоровою підтримкою решти — і як тут не згадати всесвітньо відому грузинську гостинність і мистецтво проголошувати тости! Трудові «Одойї» (пісні на прополці кукурудзи), з перегукуванням двох груп; плугатарські «Оровели» з напруженою, майже надривною чоловічою рецитацією. Нарешті грузинські пісні про кохання, еротично-піднесені, де кохана жінка порівнюється з квітучим садом, до якого так хочеться залетіти соловейку. І так хочеться ранньому ранку зронити на цей садок сріблясті роси...
Народним пісням «Руставі» присвятив другу половину концерту. Перша ж половина, як того й вимагає виїзна модель, відведена була церковним грузинським співам, знайомим і зрозумілим для православних слов'ян — урочиста різдвяна «алiлуя» («Аліло»), великодня пісня «Чона», ніби щойно з далекого Афону, «Херувимська» («Ромелні керубінта») зі своєрідною потовщеною вокальною лінією, тиха й повільна, як і належить бути храмовому наспівові.
Та все ж, попри захоплення православними наспівами візантійської традиції у першому відділі, другий викликав таки справжній ажіотаж. Якось забувалося при цьому, що навряд чи насправді існує якийсь опосередкований загальногрузинський стиль, що маленька країна по праву може пишатися своєю етнічно-культурною різноманітністю — фольклором Східної та Західної Грузії, імеретинською, сванською, гурійською, мегрельською іншими гілками цього міцного древа.
Інтерес викликало й інструментальне вкраплення у концерт. Одинадцять співаків, котрi тримали увагу слухачів більше двох годин, виявилися ще й вправними виконавцями-інструменталістами. Грузинські народні інструменти — тоненький саламурі, схожий на нашу сопілку, чотириструнні чонгурі й триструнні пандурі для акомпанементу (шкода, не вдалося розгледіти, що саме було в руках музикантів) повели таке собі попурі, що у нас зазвичай називається «віночок». Та коли один із грузинів заграв одразу на двох саламурі — захвату не було меж; щось подібне у нас виробляють гуцули на дводенцівках; щось таке, мабуть, утинали юні грекині на своїх подвійних авлосах. Щоправда, далі дудочка заграла знаменитого «Жайворонка» — і тут уже я мусила зізнатися собі, що наші закарпатські цигани на своїх скрипках грають того «почирто» набагато витонченіше.
А далі паралелі з Україною напливали самі собою — і це було так природно... Посол Грiгол Катамадзе, що вільно спілкувався українською; хороводні запальні пісні-танці, де постійне прискорення аж до запаморочення нагадує наш «Аркан»... своєрідне горлове «ковзання» у високому регістрі, що в наших (і не тільки наших) Карпатах зветься «йодлі»... оця низька безкінечна нота, на фоні якої високий голос виплітає свої візерунки — трохи не так, але подібно до того звучали, очевидно, давньоукраїнські православні наспіви...
Нарешті, ще один спогад, особистий. Багатьом відоме село Крячківка, що на Полтавщині — не так, можливо, саме село, як його жіночий фольклорний ансамбль. Я близько знала фольклористів, які десятиліттями вивчали неповторне багатоголосся Крячківки — ущільнене паралельним, як стрічки, веденням голосів, ускладнене самостійними відгалуженнями, що постійно виникали в цій, так би мовити, співочій аурі. І Володимир Олександрович Матвієнко, знаний фольклорист, нині, на жаль, покійний, звертав увагу: «дивіться, справжній грузинський хоровий спів». І це була найвища похвала унікальній співочій традиції...