Видавнича самопоміч

Ми сидимо на кухні «Кальварії»: офіс і дім Анетти Антоненко, як це часто буває, — це одна й та сама квартира на Гоголівській. Горіхово–шоколадна британська висловуха Мілка виходить на розвідку — її оперативні дані по запаху, доторку, лояльності, очевидно, склалися в сигнал «безпечно», і вона підставляє свою красиву голову — можна гладити. Я відволікаю господиню від важливої суботньої справи — Анетта Антоненко пише листа в МЗС. «Ми за місяць повідомили українське посольство у Франції про програму нашого перебування, нічого в них не просили, просто запросили на зустрічі, адже вперше за багато років у країну приїжджають 8 українських видавців. Ви думаєте, хтось відреагував? Лист буде складатися з трьох речей — кляуза на українське посольство у Франції і подяка нашим культур–аташе і екс–послу в Норвегії. Під час поїздки видавців у Норвегію минулого року вони зробили фуршет, прийшли посол, аташе з культури, був Ерленд Лу, ми в маленькому залі чоловік на 40 попили вино, каву — більше нічого не потрібно було». Враження від поїздки у Францію ще зовсім свіжі — у п’ятницю «делегація» з 8 осiб тільки повернулася з Парижа і Коньяка, тому розливаємо каву і починаємо з останніх новин.

Жадан і Кононович — у Gallimard, Кононенко і Матіос — у Коньяк

— Півтора року тому проект починався під назвою «Українська література в європейському контексті vs Європейська література в українському контексті», потім ми вирішили, що це задовга назва і зробили ребрендинг: тепер проект називається «Більше країн — більше книжок». Якою була ідея поїздки українських видавців у Францію? Я знайома та співпрацюю з французькими видавцями з 2003 року і маю видатні як для українського видавництва результати — наш Дереш вийшов у найбільшому, дуже відомому видавництві Editions Stock, яке вважається видавництвом високої полички, причому в серії La Cosmopolite, де видавалися всі зірки. Французький ринок надзвичайно жорстко структурований, тому для кожного видавництва потрібно пропонувати дуже конкретний продукт, такі речі має робити літературний агент, і він у нас є — Ірина Дмитришин представляє у Франції інтереси українських видавців. Франція — це країна, де видавнича сфера сильно підлягає державній. Там є три структури — Центр книжки CNL (Centre national du livre), Французький інститут (тепер так називається Альянс Франсез) і BIEF (Promoting french publishing abroad), які поділили повноваження: BIEF, з яким ми співпрацювали найбільше, займається міжнародною діяльністю, CNL займається субсидіями на переклади, видання, фінансовою підтримкою, ІФ просуває французьку літературу за кордоном. Якщо ти не працюєш iз цими інституціями, місцеві видавці тебе не чують і не бачать.

У нас же була велика кількість індивідуальних зустрічей, перевантаження колосальне — лягали о 2–3–й ночі й вставали о 6–7–й.

Наша програма була чітко поділена на дві частини: перша — зустрічі українських і французьких видавців у Парижі, друга — поїздка в Коньяк на літературний фестиваль. У Парижі ми робили доповідь про сучасну українську літературу, французи робили про свою і про дитячу, потім були індивідуальні зустрічі, кожна сторона пропонувала своїх авторів. Потім поїхали в Коньяк — наступного року Україну запросили бути почесним гостем на Litteratures europeennes cognac, цього року почесним гостем була Іспанія. А от країна — не член ЄС уперше стає спеціальним гостем.

— Фестиваль коньяком супроводжується?

— Ясне діло, це основний спонсор. Нас дуже культурно і красиво приймали, ми подивилися експозиції, з’ясували, що потрібно від нас, що забезпечують організатори, несподівано зустріли легендарного Жоржа Ніва, відомого французького славіста, історика літератури, який представляв там свої книжки. Годину з ним розмовляли, тим паче він вільно говорить російською. Коньяк — невеличке містечко, ми думали, що людей прийде мало, а насправді відвідувачів було більше, ніж на великих київських заходах.

— Елеонора Симонова (директор видавництва «Нора–друк») говорила мені, що у фестивалю є умова — має бути 6 авторів, чиї книжки перекладені французькою. Набирається шість українських письменників, у яких є переклади французькою?

— На сьогодні є Андрухович, Забужко, Дереш, Курков і Дяченко. Велися серйозні переговори з Denoel щодо Сергія Жадана, але у цього видавництва величезні фінансові і внутрішні проблеми, зі зміною директора помінявся напрям роботи. Наше завдання — за 3–4 місяці домовитися за Жадана з Gallimard або іншим потужним видавництвом, хоча б підписати угоди. У мене в Gallimard розглядається також роман Леоніда Кононовича «Тема для медитації», за тиждень я буду знати його долю. Але ми сказали французам, що серед перекладених книг немає топових авторів — Жадана, Матіос, ми вирішили інакше: готуємо альманах із фрагментами їхніх творів і також веземо тих письменників на читання.

У французів є ще одна вимога — щоб у нашій делегації були франкомовні автори, вони їх запрошують у ліцеї, школи. Кононенко, Курков, Кушнір iз «Нори–друк» — франкомовні, але ми вирішили, що не будемо обмежуватися мовним принципом, просто візьмемо iз собою перекладача.

Комерційні інтереси і спільна мета

— Як виникла ідея такої видавничої самопомочі й самоорганізації? Брати на себе ініціативу і відповідальність — це не в наших традиціях.

— Я давно носилася з ідеєю об’єднати видавців, всім відомо, як це тяжко. Я казала: у нас усіх є свої комерційні інтереси, але маємо й спільний — вийти на закордонні ринки, давайте виходити на них разом, а далі кожен буде переслідувати свою мету. «Кальварія» і «Нора–друк» близькі за напрямками, Олександра Красовицького я знаю 100 років і можу з ним співпрацювати, з Володимиром Пузіковим з «Граней–Т» познайомилася — нормальна людина. Головне було збалансувати групу. Я сказала одразу: дисципліна дуже строга.

— Хто старший у групі?

— Я. Одразу говорю — рішення приймаю волюнтаристські, демократії не визнаю, але при цьому я все одно обговорюю усі питання з членами групи. Бо в групі все може бути, якась позаштатна ситуація, ми повинні один на одного розраховувати.

— Чи відкрита ваша група?

— Абсолютно відкрита, цього року до нас приєднався Володимир Самойленко з «Ніка–центр», який видає нон–фікшн.

— Як до вас потрапити?

— Просто подзвонити, запропонувати, сказати: у вас іще щось планується? У мене є таке й таке, хочу співпрацювати.

— А які у вас фінансові стосунки — ви скидаєтесь у спільну касу чи кожний платить окремо?

— Ні, жоден видавець не платить жодної копійки, чому ж у цю групу всі так і хочуть потрапити. Більше того — оплачені повністю квитки, проживання, транспорт, ще й добові є, я ж знаю, що у видавців немає грошей.

— За чий рахунок ви їздите в такому випадку?

— За рахунок того, що я знаходжу кошти у фондах, посольствах, державних інституціях. Ідея проекту належить благодійному фонду «Фундація видавництва «Кальварія», фонд і веде проект. Взагалі–то, за правилами, в Україні мав би бути Інститут книжки — як у Польщі, інших країнах, він мав би робити те, чим займається наша група. Я років 10 ношуся з цією ідеєю, але в Україні створити це дуже тяжко. По ідеї, за рік–два я все одно Інститут зроблю. Ця організація має бути напівдержавна — основу повинна забезпечити держава, а все решта добирається за рахунок спонсорських коштів. Але сьогодні створити в Україні державну структуру майже неможливо, ми зробимо Інститут книжки приватним, а держава, думаю, підтягнеться років за три. Тепер шукаємо фінансування — уже не на окремі поїздки, а на три роки: потрібно 200 000 грн. на рік — цього вистачить на 5—10 перекладів і мінімум 2—3 поїздки туди й звідти. Це гроші, потрібні на старт, бо стільки ж прийде по грантах, і зразу ж діяльність розшириться.

— Які результати вашої минулорічної поїздки в Осло?

— Як результат тієї зустрічі у вересні під час Форуму видавців приїхали норвезькі перекладачі. Ми їх запросили до Наталії Іваничук у Львів, де їм читали курс української мови. Щоб закріпити успіх, треба зробити ще одну літню школу, може, для ширшого загалу. Ми домовилися, що норвежці зроблять невеликий альманах перекладених фрагментів творів — 3—4 автори, ми це оплачуємо, видаємо і розповсюджуємо серед норвезьких видавців. У травні Наталя Іваничук і ще двоє людей їдуть у Норвегію на 10 днів — в Осло, і з захопленням літературного фестивалю у Ліллехамері. Вони повертаються і роблять альманах перекладених фрагментів з норвезької для українських видавців. У вересні на Форум приїж­джала Діна Ролл–Хансен — провідний менеджер з фонду «Норла», яка була співорганізатором нашої поїздки в Осло. Результат — 5 українських видавців звернулися до «Норли» і до неї, щоб перекладати норвезькі книжки. Це дуже добре для однієї поїздки.

ПРОЕКТИ

— Які плани?

— Лейпцизький книжковий ярмарок, який починається 15 березня 2012 року, хоче бачити Україну спеціальним гостем, і знову тих самих письменників — Андруховича, Забужко, Жадана. Вони звернулися до Мінкульту — вийшли «обалдєвші», Держкомтелерадіо до 15 грудня думає. Знаєте, скільки це коштує? Стенд 15 метрів коштує 3 тисячі євро, і заплатити можна за день до початку ярмарку. У бюджеті Держкомтелерадіо не заплановано Лейпцизький ярмарок, але ж це коштує всього 40 тисяч гривень! Вони цього року витратили 150 тисяч гривень на Франкфурт — на що? Ми вчора зранку зустрічалися з директором Лейпцизького ярмарку і домовилися, якщо зараз Держкомітет не дасть грошей, звернемося у Форум видавців, якщо не Форум — є «Книжковий арсенал», давайте говорити з усіма структурами, адже 40 тисяч гривень — це смішні гроші.

16 березня «Кальварія», «Нора–друк» і «Фоліо» їдуть на Книжковий салон у Парижі, нам тепер потрібно підтримувати стосунки з французькими видавцями, і це неправильно ігнорувати чи пропускати Salon du livre de Paris. У листопаді — фестиваль у місті Коньяк, а наприкінці листопада ми їдемо в Гельсінки — на запрошення Фінського iнституту книжки.