Три віолончелі і дві сестри для Забужко

Минулого четверга у київському театрі «Сузір’я» дует «Тельнюк:Cестри» презентував частину нового проекту «Дорога зі скла», в основі якого — вірші письменниці Оксани Забужко. До Києва ексклюзивні презентації для найближчих слухачів відбулися у Львові та Івано–Франківську. Тур Україною із повною півторагодинною програмою сестри обіцяють уже після Нового року.

Роботу над новою програмою сестри Тельнюк розпочали два роки тому. Бажання поєднати вірші Оксани Забужко з музикою виникло ще наприкінці 80–х, коли Галина Тельнюк вперше почула її вірші і зрозуміла, що в Україні народився великий поет. А потім був роман «Музей покинутих секретів», який спонукав «нахабно, мов терористи, напасти на Оксанині вірші». Коли з’явилися перші пісні, сестри запросили Забужко їх оцінити (в мережі можна знайти відео із тих домашніх прослуховувань). «Звісно, їм потрібно було, щоб я схвалила їхню роботу, — розповідає Оксана Забужко, — щоб ми відчули енергетичну подібність. Тоді ми й почали жартувати, що ця програма — станція переливання крові, музичної і поетичної».

На попередній презентації в Києві сестри виконували пісні на відомі вірші Забужко «Відлопотиш дощами за ворота», «Теорема», «Жінка з цитринами», «Я згоряю від ніжності», «Благословляю жінку» та інші. Кілька творів для програми написала Галина Тельнюк. Музика в усіх композиціях — Лесі Тельнюк. Експериментальність і новизна програми полягали у тому, що поруч із сестрами Тельнюк на сцені грає не симфонічний оркестр, а лише троє віолончелістів. Змінювати настрій і тональність музики сестрам допомагали мікрофони, які робили їхні голоси то стишеними, то маршовими.

Годинний виступ сестер Тельнюк у камерній залі театру «Сузір’я» викликав у кожного хвилю щирих емоцій: були й усмішки, і бажання танцювати, але більше — плакати. «У цій програмі збіглися жіноча правда і жіноча щирість, — пояснила після виступу Галина Тельнюк. — Тут є правда про любов. Не банальні фальшиві сльози, а сльози жінки–матері, жінки–коханої, усіх грецьких богинь, жінок–мироносиць. Усі жіночі образи зібрані в поезії Оксани».

Сама ж Оксана Забужко, яка не приховувала цього вечора свого захоплення, називає себе у цьому проекті лише «суфлюючим подавачем слова». «Те, що зробили сестри Тельнюк, не можна назвати музичною інтерпретацією, — говорить Оксана Забужко. — Це діалог — повноцінний і повнокровний. Кожна пісня — наче окрема мікровистава, зіграна лише музичними засобами. Не скажеш, що це арт–рок, що це співана поезія... Але тут є весь спектр жіночих почуттів — від глибинної ніжності до чистого відьомства. На мій погляд, сестри Тельнюк вибухнули новим ступенем свободи». На запитання «УМ», що письменниця запише ввечері до свого щоденника, Оксана Забужко відповіла, що не запише нічого: «Це надто велике емоційне навантаження, яке просто не артикулюється. Це не щоден­никове враження, воно надто масштабне і потребує часу для переосмислення».