Михайло Гончаренко.
Створену в квітні цього року указом Президента Державну інспекцію навчальних закладів України її голова Михайло Гончаренко називає не каральним органом, а «діагностичним центром». Тут планують не лише здійснювати перевірки, а й визначати слабкі місця і проблеми системи української освіти, шукати шляхи їх вирішення і готувати відповідні пропозиції та напрацювання щодо усунення тих чи інших недоліків в освітній сфері для Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. І вже як крайній крок, навчальний заклад, трапляється, можуть покарати. Про те, за що ВНЗ може позбутися ліцензії, коли реально розпочнеться процес укрупнення університетів та чи виправдовує себе практика перейменування шкіл на гімназії й ліцеї, Михайло Гончаренко розповів в ексклюзивному інтерв’ю «УМ».
— Михайле Федоровичу, як ми пережили цьогорічну вступну кампанію? Порушень виявили багато?
— На останній колегії Міністерства освіти, науки, молоді та спорту розглядали питання про проведення вступної кампанії–2011. До цього засідання інспекція проаналізувала роботу 93 вишів майже з усіх регіонів України. Зокрема, було розглянуто 39 скарг, які надходили від громадських організацій та громадян. Здебільшого скаржилися, що комусь штучно завищили бал, комусь не врахували пільгу, а когось зарахували незаконно. Але після перевірки підтвердилися тільки 13 випадків. Це свідчить про те, що інформація про зловживання під час вступної кампанії — дуже перебільшена. Наприклад, у жодному випадку не підтвердилися скарги про «липових» пільговиків. Натомість були випадки, коли за абсолютно однакові роботи одному абітурієнту поставили 12 балів, а іншому — 8. А в одному з київських коледжів виявили роботу з української мови, де навіть не були виправлені граматичні помилки, але стояла максимальна оцінка. Як наслідок, в одному з київських вузів студентку, яку зарахували неправомірно, було відраховано.
— Чи були з початку нового навчального року випадки закриття навчальних закладів?
— Так. За результатами перевірок у попередньому навчальному році двох приватних вищих навчальних закладів, на останньому вересневому засіданні Державної атестаційної комісії було прийнято рішення анулювати їхні ліцензії. Це Київський інститут соціальних і культурних зв’язків імені Святої княгині Ольги та Український фінансово–економічний інститут (теж знаходиться в столиці). У цих ВНЗ був низький рівень кадрового забезпечення, недостатня навчально–методична база, проблеми з лекційним навантаженням на викладачів, а також низький рівень успішності студентів, який виявили після написання міністерських контрольних робіт.
На сьогоднішній день інспекція готується до участі в черговому засіданні ДАК, де представить на розгляд питання про анулювання ліцензій ще щонайменше чотирьох навчальних закладів (у тому числі однієї філії національного ВНЗ). Із точки зору коректності поки що я не хотів би їх називати. І думаю, що вони будуть не останніми, бо ми рішуче налаштовані боротися з неякісною освітою і вишами, які в народі називають «торговцями дипломами».
— Два названих вами виші — це новостворені заклади?
— Ні, вони працювали вже більше десяти років. Як правило, новостворений навчальний заклад, навпаки, намагається, надавати, якісні освітні послуги, хоче добре себе зарекомендувати. Якщо виш отримав ліцензію, після завершення циклу навчання — першого випуску, він має пройти акредитацію, тобто перевірку якості освіти. Тому до першої акредитації вони, як правило, дуже старанно готуються, намагаються тримати марку. А вже потім — нерідко «пускаються берега», втрачають пильність за якістю освіти, яку надають.
— Яка доля чекає на студентів ліквідованих вишів? Мабуть, вони вже й гроші заплатили за навчання...
— Ці діти обов’язково матимуть можливість довчитися й отримати дипломи — міністерством передбачено, що студентів таких ВНЗ забиратимуть інші університети. Місця для подальшого навчання їм нададуть протягом кількох місяців.
— Під час цьогорічної вступної кампанії в Україні були ВНЗ, до яких жоден абітурієнт не подав заяви, ще більше було вузів, куди подано лише 20—30 заяв. Певну роль тут зіграла демографічна ситуація, але з іншого боку — це є показником популярності цих ВНЗ. Якісь висновки робитимете з цієї ситуації?
— Ця ситуація сама по собі свідчить, що бажаючих вступити до вузів на сьогодні менше, ніж місць у вищих навчальних закладах, і тому, звичайно, абітурієнти намагаються вступити у відомі університети. Сама по собі ситуація створює здорову конкуренцію. Незважаючи на кількість вступників, будь–який ВНЗ до закінчення строку дії ліцензії може продовжувати свою діяльність. Ми їх за це не будемо карати. Вони й так покарані. Бо коли виш не донабрав студентів, особливо приватний, його рентабельність падає, він не може оплатити оренду приміщення, не може запросити відомих фахівців до читання лекцій або забезпечити навчання необхідними інформаційними джерелами...
Але якщо інспекція під час перевірки виявляє недовикористання ліцензійного обсягу або відсутність набору впродовж кількох років — це є підставою для скасування ліцензії. Та оскільки цей рік є роком демографічної «ями», робити висновки саме за його результатами було б поспішно.
— Мережа вищих навчальних закладів в Україні надзвичайно роздута — їх у нас більше 800. Уже не перший рік говорять про необхідність укрупнення університетів. Коли реально може розпочатися цей процес?
— Цей процес уже йде. Наприклад, у Кривому Розі об’єдналися навчальні заклади, в Закарпатті чотири університети зливаються в один. Але реально процес оптимізації ВНЗ буде помітним після введення в дію нової редакції Закону України «Про вищу освіту», де це передбачено.
— Чи можете ви впливати на вартість навчання у приватних навчальних закладах?
— Ні, не можемо. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», фінансування приватних навчальних закладів здійснюється їх власниками та засновниками. Державного фінансування приватні ВНЗ не мають, і тому здійснювати фінансовий контроль над ними можуть лише податкові органи.
Це вже справа самого студента — вибирати вуз по кишені. Влаштовує сума — ви вступаєте, не влаштовує — вступаєте до іншого. Але тут є такий момент: низька вартість навчання дуже часто може свідчити і про низький рівень освітніх послуг. Бо якщо у ВНЗ не викладають доктори і професори, а лекції читають асистенти і старші викладачі, то вартість навчання, звісно, буде низькою. Тому ми рекомендуємо все–таки не боятися випробовувати свої сили і вступати до державного навчального закладу на держзамовлення. Тим більше що зараз абітурієнт має змогу подавати документи одразу в кілька вишів, а отже, максимально використовувати свої можливості щодо вступу.
— А в приватних школах, де професорів немає, як там формується ціна?
— У приватній школі має бути достатня кількість кабінетів для навчання, спортивний зал, їдальня, відповідне забезпечення літературою і комп’ютерами, обладнані лабораторні приміщення тощо. Все це формує вартість навчання. Але якщо в школі замість однієї іноземної вивчають кілька мов, якщо є додаткові факультативні заняття — це все потребує залучення додаткових фахівців та, відповідно, може здорожчувати навчальний процес. Тож у приватній школі навчання може бути дешевим тільки за активної підтримки спонсорів. Тоді справді батьки можуть сплачувати менше, бо якусь частину витрат покривають спонсорські внески. І це чудово, бо дозволяє дітям різних соціальних прошарків здобувати освіту в цьому навчальному закладі.
— До вас звертаються батьки зі скаргами на побори в школах?
— Такі звернення відбуваються регулярно. Ви ж розумієте, соціальне розшарування в нас є... Ми перевіряємо ці факти. І якщо виявляємо їх, то разом iз міністерством реагуємо. Директору це загрожує покараннями — від догани до звільнення з роботи. А якщо факти зібралися серйозні, то проти нього навіть може бути порушена кримінальна справа. Але за ті три місяці, що я очолюю інспекцію, таких серйозних порушень виявлено не було.
— Процес масового перейменування загальноосвiтнiх навчальних закладiв розпочався не сьогоднi. Сьогоднi ми вже «пожинаємо» його врожай, адже в багатьох випадках маємо ситуацiю, коли гiмназiя чи лiцей нiчим не вiдрiзняються вiд звичайної школи. А так не повинно бути.
Відповідно до законодавства, лiцеї, гiмназiї, колегiуми — це спецiалiзованi загальноосвiтнi навчальнi заклади, профiльнi, тобто тi, якi забезпечують спецiалiзацiю учнiв в окремих галузях знань. До цих навчальних закладiв, на вiдмiну вiд звичайних шкiл, здiйснюють конкурсний прийом дiтей на навчання. Вiдбирають найкращих, найсильнiших учнiв.
Але через це маємо проблему: кілька шкіл, які знаходяться в межах одного мікрорайону, отримують статус ліцею, гімназії, і лише одна школа залишається звичайним загальноосвітнім закладом. Дітей, які живуть біля школи, яка вже стала гімназією, навчатися туди просто так уже не візьмуть. Відповідно, та одна–єдина школа, яка бере на навчання, так би мовити, всіх, є переповненою. Хоча якість навчання там може бути й не гіршою.
А чи потрiбно школi виконати певнi умови, аби називатися гiмназiєю чи лiцеєм, — так, безсумнiвно. По–перше, у такому закладi має бути створено матерiально–технiчну базу, що вiдповiдала б заявленому профiлю чи спецiалiзацiї, вiдповiдне кадрове та навчально–методичне забезпечення. По–друге, має бути розроблено такi правила прийому учнiв на навчання, якi забезпечували б дiйсно конкурсний вiдбiр на навчання обдарованих дiтей. Якщо такий заклад створюють у сiльськiй мiсцевостi, то необхiдно органiзувати пiдвезення школярiв або так званий «пришкiльний iнтернат». Утім, як виявлено пiд час перевiрок, бiльшiсть зазначених закладiв створено з порушеннями встановлених вимог — наприклад, рiшеннями мiсцевих органiв управлiння освiтою. А потрібно — рiшенням чи розпорядженням голови обласної держадмiнiстрацiї (у Києвi та Севастополi — мiської). По–третє, для органiзацiї навчально–виховного процесу в зазначених закладах добирають спецiальнi навчальнi плани (затвердженi МОНмолодьспорту), пiдручники, програми.
І, звичайно, цi заклади мають забезпечувати високу результативнiсть навчання, чого в багатьох випадках, на жаль, немає.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
