Давайте–но почнемо заново

Досить респектабельний iз виду чоловік мав смішну деталь одягу — старі розтягнуті плетені рукавиці яскраво–помаранчевого кольору. Рука в тій рукавиці крутила апельсин.

Відомий професор Київського університету так само виставив напоказ бруднуватий шарф оранжевого кольору.

Давній товариш знову почепив на рюкзак стрічку все тієї ж барви — жовтогарячої.

Ключові слова — «як і в 2004 році».

Відзначення сьомої річниці Помаранчевої революції позавчора ввечері на майдані Незалежності справило добре враження й залишило позитивні емоції.

Попри антиконституційну заборону Київського окружного адмінсуду відзначати День свободи, на Майдан вийшло більше народу, ніж очікувалося. Причому дехто казав: «Якби не забороняли — я б, може, і не прийшов. А так — не міг не прийти».

Була радість людського спілкування. Сотні знайомих облич, причому — облич просвітлених, щирих, непригнічених. Таких, які були на Майдані в 2004–му.

Понад тисячу людей вийшли на площу без партійних закликів. Без БЮТ і «Фронту змін», без «Свободи», «НУ» й «Самооборони». Без жодної платні за участь (якщо не рахувати кілька «королевських» прапорів «Вперед»). Без «гонорарів» — коли таке було в Києві востаннє?! — люди вийшли на ЗАБОРОНЕНИЙ ВЛАДОЮ мітинг.

Витягнута з шухляд помаранчева символіка — не викинута, не загублена, не побита міллю — стала виявом громадянської позиції. Виявом старої доброї ІДЕЇ.

Приємно, чорт забирай.

Приємно відчувати початок нової хвилі «майданізації», небайдужості. В попередні роки річниці Майдану проходили зов­сім не так. А тепер, схоже, люди затужили, оцінили, сподіваються на сіквел і готові його робити. Бо інакше не можна. Ніхто не втілить ідеали Майдану в життя, крім нас. Ніхто, крім нас, не усуне цю владу, не поборе диктатора, який випускає проти кожного мирного зібрання опозиції тисячні зграї «беркутів» і «барсів».

Юрій Луценко в черговому листі з тюрми правильно написав: «Відійшли в минуле і перша ейфорія Майдану, і розчарування та песимізм наступних років. Минули сподівання на автоматичну перемогу демократії і пошук причин поразки. Нині — час внутріш­ньої роботи суспільства перед наступним кроком вперед по тій дорозі, яку мільйони людей відкрили на Майдані 2004 року».

Позавчора ми знову вийшли на цю дорогу. Зараз усе починається знову. Попереду — нові спроби самоорганізації громадянського суспільства і все таке. Так, є проблеми. Так, немає лідерів. Але все вийде. Якщо ми не зупинимося на цій дорозі.