Ренесанс у буряках

...Спогад із «соціалістичної» юності: цілу осінь, мало не щовихідних, у погоду й негоду, наша редакція усім складом виїжджала «на буряки». Не репортажі писати, а збирати, обчищати та складати на купи викопаний в полі цукровий буряк. Щоб «вкрадені» таким чином вихідні викликали якесь особливе незадоволення колективу, чесно кажучи, не пригадую — може тому, що була водночас і нагода влаштовувати такі собі веселі «пікнічки» на природі. Щоб проймала якась особлива гордість за те, що ось, мовляв, допомагаємо славному сільському господарству — такого теж не було. Зате дефіцитом солодких коренів, а відтак і цукру, не переймалися точно. Та й звідки йому було взятися, якщо за радянських часів Україна входила в шістку найпотужніших виробників світу у цій галузі, повністю забезпечуючи свої потреби в цукрі і майже три мільйони тонн експортуючи. Ще 20 років тому ми були основним «солодким» постачальником всього СНД, але потім поступово скотилися до дефіциту навіть для власних громадян...

Даєш радянський показник!

Цьогоріч українські урядовці ще з літа хваляться урожаєм цукристих і найсолодшими перспективами. Кілька днів тому прес–служба Міністерства аграрної політики та продовольства знову процитувала радісне повідомлення міністра Миколи Присяжнюка про те, що «небувалий врожай цукрових буряків і обсяги цукру, що виробили аграрії цього року, дадуть можливість повністю забезпечити внутрішній ринок, зберегти цінову стабільність на цей важливий продукт і створити експортний потенціал». Ще раніше очільник Мінагрополітики не раз констатував, що торішні й цьогорічні заходи уряду таки вивели цукрову галузь із кризи. Бо якщо, мовляв, у 2009 році ми виробили лише 1,3 мільйона тонн цукру (в середньому українці зараз споживають 1,9 мільйона тонн цукру в рік), то в 2010–му ця цифра зросла до 1,55 мільйона, у поточному ж році очікується близько 2,2 мільйона! Собі в заслугу уряд поставив, зокрема, виділення близько двохсот мільйонів гривень дотацій більш як тисячі сільськогосподарських підприємств, які вирощують буряк, та здешевлення кредитів цукровим заводам на закупівлю солодких коренів та технологічні витрати. Відтак, добившись за півтора року збільшення площ під цукровим буряком на 130 тисяч гектарів, відомство Миколи Присяжнюка сміливо заявило про плани довести їх через п’ять років до півтора мільйона — рівня 1990 року, тобто ще радянської України, при тому що на сьогодні вони становлять 540 тисяч гектарів. І — майже в чотири рази від теперішнього збільшити щорічне виробництво цукрового буряку. Кажуть, що не тільки для отримання потужного експортного ресурсу українського цукру, а й для забезпечення балансу сівозмін, оскiльки буряк є дуже хорошим попередником для інших культур.

«Перша проблема — це ринок цукру»

Тернопільщина завжди належала до флагманів цукрової промисловості України. Область є третьою у країні за обсягами виробництва та реалізації цукру. Стратегічна солодка галузь дає приблизно 11% валової і 25% усієї товарної продукції регіону. Про стан справ на сьогоднішній день розмовляємо з начальником обласного управління агропромислового розвитку Андрієм Хомою. За його словами, валове виробництво цукрового буряку у 2011–му збільшилось на 380 тисяч тонн. І якщо минулого року регіон виробив 147,8 тисячі тонн цукру, то в цьому очікується понад 200 тисяч. Площі посіву цьогоріч не збільшували (торік їх розширили на 62 відсотка), виробництво зросло в основному за рахунок підвищення врожайності — в середньому на 50 центнерів із гектара — та збільшення виходу цукру завдяки вищій цукристості сировини та вдосконаленню технологій переробки.

— Андрію Івановичу, які проблеми залишаються актуальними для галузі?

— Перша — це ринок цукру, формування його ціни, друга — стосунки між власниками заводів та сільгоспвиробниками. Але першу вважаю важливішою, бо як би там не було, а якщо вирощувати цукровий буряк буде вигідно, то вирощувати його будуть!

— А як щодо якості? Кажуть, наш цукор через це та ще високу собівартість неконкурентоздатний на європейському ринку...

— Я б не сказав, що український цукор менш якісний за європейський. Претензії можуть бути хіба до фасування, але в недалекій перспективі це має вирішитися. Собівартість же висока через ще недосконалі технології вирощування і переробки цукрового буряку. Саме тому у нас значно нижчі, ніж у Європі, урожайність, цукристість та вихід цукру з гектара.

— Спеціалісти підрахували, що 37(!) процентів собівартості цукру у нас становить вартість газу. Нещодавно він знову подорожчав для промислових підприємств. Чи суттєво це вплине на ціну цукру нового врожаю?

— Думаю, ця складова навіть більша, ніж 37 відсотків. І зрозуміло, що вплине! Але коли максимально вдосконалимо технологію вирощування і переробки, то і це буде вже не страшно. Зараз галузь працює на межі рентабельності.

— Які ваші прогнози щодо виробництва цукру на найближчу перспективу? Експерти передрікають у цьому році його профіцит...

— Я не прогнозист, але поки що не схоже, щоб нам загрожувало перевиробництво. Так, потреба області становить 42 тисячі тон, тож переважна більшість виробленого піде на продаж. Але продавати є кому, бо ж цукровий буряк в Україні вирощує лише 17 областей. Решта — причому це регіони зі значно більшою, ніж у нас, кількістю населення, такі як Дніпропетровщина і Донеччина, — свого цукру не мають. Минулого ж року, як пам’ятаєте, Україна потерпала від його дефіциту.

Чому селяни буряк розлюбили

Думкою про ситуацію у такій важливій для краю солодкій галузі я поцікавилася і в інших фахівців. Усі підтвердили, що дефіцит цукру нам цьогоріч аж ніяк не загрожує. Водночас усі дуже обережно ставляться до прогнозів експертів щодо профіциту. Та й особливої радості від таких перспектив ні в кого не помічала. А ще мене дуже здивував той факт, що директор одного з кращих цукрових заводів чомусь відмовився назвати навіть елементарні показники цьогорічного господарського сезону. Замість цього досвідчений керівник знервовано сказав: «Який профіцит? Хто вам таке сказав? Ой, не хочу я в ті афьори лізти!...» І — кинув слухавку, давши зрозуміти, що розмову закінчено.

Взагалі ж невелике бажання директорів цукрових заводів спілкуватися з пресою зрозуміти можна. Вони — лише наймані працівники власників, які здебільшого сидять десь у Києві чи й далі, але саме директорам у випадку чого адресують усі проблеми й претензії на місцях. А проблем у галузі, яка, за словами урядовців, мало не ренесанс переживає, вистачає.

Дуже багато дрібних сільгоспвиробників зовсім відмовились від цукрового буряку, тож якщо, приміром, у 1998–му населення Тернопільщини вирощувало його на 25 тисячах гектарів, то в цьому — лише на 8 тисячах. Основною причиною став незадовільний розрахунок iз селянами. Зіграло свою роль і значне подорожчання пального, міндобрив та засобів захисту рослин, зробивши вирощування солодких коренів на приватних полях та городах просто невигідним. Утiм значно скоротили впродовж минулих років площі цукрових посівів чи й взагалі замінили їх більш прибутковими культурами і чимало великих сільськогосподарських підприємств. На запитання «Чому?» їхні керівники називають передусім цінову політику держави та нестабільність угод iз переробними підприємствами. Минулорічне рішення уряду щодо дотацій на сівбу цукрових буряків із розрахунку 500 гривень на гектар попервах радувало, але чекати на них довелося подекуди довго, тим часом як виробнику важливо отримати кошти вчасно, коли необхідно закуповувати насіння, добрива, готувати землю. Є, правда, на Тернопільщині агропромислове підприємство — славнозвісний агрохолдинг «Мрія» Героя України Івана Гути — де, здається, успішно справляються геть з усіма цукровими проблемами. Там і високоякісне насіння, і європейські технології, і ефективний тандем «вирощування — переробка», бо ж вирощують буряк на власних землях для власних заводів. Ну але скільки таких прикладів в Україні? Одиниці...

ДЕ ВИХІД?

Щоб не наступити на ті самі граблі

Чому ж представники галузі не дуже тішаться можливим перспективам цьогорічного цукрового профіциту? Бо добре пам’ятають 2006–й, коли цукру було вироблено понад 2,5 мільйона тонн. Ринок тоді затоварився, можливостей розвантажити його експортом не знайшли, через це ціни впали фактично до собівартості. Відтак аграрії, підрахувавши збитки, різко скоротили площі посівів на наступні сезони. А через два роки, вичерпавши всі запаси, Україна опинилася вже перед цукровим дефіцитом. Чи не повториться все знову? Фахівці аналітичної групи Da Vinci AG у звіті щодо четвертого кварталу поточного року, опублікованому в Ukrainian Economic Trends Forecasts, прогнозують саме такий розвиток подій. «В Україні після закінчення сезону може спостерігатися надлишок цукру в розмірі 0,4 — 0,7 мільйона тонн, — йдеться у цьому документі. — Це призведе до зниження цін на ринку, а у разі підвищення ціни на енергоносії — до втрати рентабельності підприємствами. Крім того, під загрозою опиняться виробництва, що не мають власної налагодженої системи збуту, передусім, «заводи–одинаки». У результаті в майбутньому році в Україні може повторитися ситуація, коли криза перевиробництва цукру призвела до зменшення його виробництва в подальшому, скорочення посівів цукрового буряку, зупинки низки підприємств і дефіциту продукції в наступних сезонах».

Ті ж фахівці називають два шляхи вирішення проблеми профіциту цукру на внутрішньому ринку — через налагодження експорту та державні закупівлі, водночас сумніваючись, що уряд зможе ефективно реалізувати бодай один із них. Такий сподіваний раніше російський ринок, мовляв, навряд чи стане доступним через торговий конфлікт між нашими державами, а також свій рекордний врожай у сусідів цього року. Для того ж, щоб задля «розрулювання» ситуації скупити зайвий цукор, в уряду при нинішній складній економічній ситуації просто не вистачить коштів. Враховуючи ці обставини, держава мала б не стільки хвалитися, скільки серйозно перейнятися станом справ у цукровій галузі.

ДО РЕЧІ

На даний час в області є 8 цукрових заводів, 6 з яких належать місцевому агрохолдингу «Мрія», один — відомій передусім виробництвом олії компанії «Кернел», і ще один, наразі непрацюючий, — агрокорпорації «Укрлендфармінг». За кількістю діючих підприємств Тернопільщина поступається лише Київщині та Вінниччині.