...Спогад із «соціалістичної» юності: цілу осінь, мало не щовихідних, у погоду й негоду, наша редакція усім складом виїжджала «на буряки». Не репортажі писати, а збирати, обчищати та складати на купи викопаний в полі цукровий буряк. Щоб «вкрадені» таким чином вихідні викликали якесь особливе незадоволення колективу, чесно кажучи, не пригадую — може тому, що була водночас і нагода влаштовувати такі собі веселі «пікнічки» на природі. Щоб проймала якась особлива гордість за те, що ось, мовляв, допомагаємо славному сільському господарству — такого теж не було. Зате дефіцитом солодких коренів, а відтак і цукру, не переймалися точно. Та й звідки йому було взятися, якщо за радянських часів Україна входила в шістку найпотужніших виробників світу у цій галузі, повністю забезпечуючи свої потреби в цукрі і майже три мільйони тонн експортуючи. Ще 20 років тому ми були основним «солодким» постачальником всього СНД, але потім поступово скотилися до дефіциту навіть для власних громадян...