Віктор Ющенко: Свобода починається з тебе
(з сайту nato.int.)
Осуд свободи марний
— Вікторе Андрійовичу, 22 листопада відзначаємо не лише сьому річницю Майдану, а й День свободи, святкування якого затверджено свого часу вашим президентським указом. Утім напередодні Київський окружний адміністративний суд заборонив у цей день масові акції в центрі Києва. Зокрема, на майдані Незалежності, де зародилася Помаранчева революція і де її побачив увесь світ. Як ви оцінюєте цю судову заборону?
— Глибоко переконаний: такі дії є безумовною слабкістю. Адже тема Майдану, українського виміру свободи і демократії має два значення. Перший стосується кожного з нас, а другий — вільного майбутнього держави. Бо свобода починається з тебе, а не з рішення суду, не з президентського указу. Якщо ти — громадянин третього тисячоліття і розумієш, що твій світогляд, система цінностей вкладаються лише в рамки свободи та вільного вибору, тоді й у твоїй країні свобода обов’язково відбудеться. А без вибору ми не можемо бути щасливими. В української нації жодну іншу цінність не оспівували так, як волю. Пригадайте народні пісні, поезію Тараса Шевченка, Івана Франка та інших, наш гімн, врешті–решт. Кожного століття тема волі піднімалася українцями, як наріжний камінь існування нації. Тому те, що відбулося сім років тому, це те, що на десятки років наперед сформувало зону наших вартостей і нашого відношення до поняття свободи. Ми вже інші. З цією нацією вже не можна вчинити так, як це робилося ще десять років тому. Я вірю: свобода і демократія — це не те, що тобі принесли і дали, а те, що ти не можеш віддати. Воно належить тобі і визначається від тебе, а не від когось. Тому коли ми говоримо про прожите семиріччя, то я переконаний, що в темі демократії ми прожили, можливо, унікальний за останні сто років час. Ми продемонстрували свої переконання, свою прихильність. І ці переконання сьогодні ніхто не віддасть жодній владі, у тому числі владі нинішній. Тож яке б рішення не приймалося з точки зору осуду свободи чи судових заборон, вони не просто марні, а мені здається, що вони викликатимуть у людей протилежні почуття. Я б навіть не звертав уваги на такі рецидиви.
Шанс отримали усі
— Скажіть, а як ви сьогодні оцінюєте Майдан не з позиції пересічного українця, який стояв там із помаранчевим прапором, скандував «Ющенко!» й отримав незабутнє відчуття свободи, а з погляду тих людей, які стояли поруч із вами на сцені? Багато хто з них опинився в іншому таборі, й відтак, як зараз модно казати, «зрадив Майдан», хтось нині позбавлений свободи...
— Якщо ми говоримо про політичний контекст, то я б не хотів перераховувати розчарування. Пригадайте, тоді на Майдан вийшло десь півтора десятка партій: від лівих сил до крайніх правих. Тоді не йшлося про один партійний проект, але всі, хто стояв на сцені, — всі прийшли в кабінети влади. І в парламенті, і в уряді, і на місцях. Громадський рух, який ми називаємо «Майдан», трансформувати через партійні представництва в систему влади — така формула дуже складна. Ця модель майже ніде у світі не працювала. Але я був переконаний, що зобов’язаний дати шанс усім політичним силам, що стояли на Майдані. Коли сформували владу з цих сил, то з перших тижнів відчувалися різні погляди на процеси політичні, економічні, соціальні. З кожним місяцем відчувалися людські амбіції, серйозні розходження. Який урок? Революція — це шанс, а не гарантія. І в 2004 році, коли відбулася ця блискуча перемога, на жаль, у парламенті була не наша більшість. І ми півтора року жили з парламентом, який був до нас в опозиції. А на виборах 2006 року до парламенту від моєї політичної партії — «Нашої України» — у складі блоку пройшло близько 25 чоловік. І знову в Президента немає більшості. Більшість почала формуватися навколо Прем’єра. Тоді ми отримали владу, яка не захотіла йти дорогою реформ. Тому для того, щоб в Україні відбувалися демократичні зміни, нам треба не лише президентські вибори вигравати, а й парламентські. У мене не було тих умов, які є сьогодні. Я не призначав Прем’єр–міністра, міністрів, голів адміністрацій тощо. Це уроки також.
— Ви особисто як плануєте відзначати День свободи? Чи побуваєте на Майдані?
— Я хочу з цього приводу зробити звернення до українців, які вірять у свободу і є прихильниками демократії. Розумію, що певна частина української громади переживає рiзнi вiдчуття. Розчаровані у тих, що виграли, розчаровані у тих, що програли. Скажу так: нині громадський тонус ослаблений і травмований. Я хочу звернутися до таких людей. І ще раз донести, що якщо ми хочемо процвітання нації, європейського зближення, мати прогнозоване майбутнє, жити вільно і незалежно, то у цьому нам допоможе лише свобода. А за волю треба боротися. Бо там, де прийшла демократія, там назавжди прийшов закон. Де закон, там існує справедливість. А там, куди демократія не встигла прийти, там панує беззаконня. І якщо ми говоримо про демократичне становлення, то не варто сприймати його як завдання на рік чи на кілька років. Інколи це значно складніше. Але демократія є форма захисту свободи і єдиним способом реалізації тебе як громадянина. Ці цінності мають допомогти перебороти розчарування, депресію, яка в багатьох з’являється. Ще багато чого треба пройти, щоб ми відчули себе соборною нацією. Бо тільки така нація є потенційною. Життя драматичне, коли в нас забирають свободу. Все решта теж важливо: які в нас податки, яка в нас пенсійна модель, яка в нас соціальна політика. Але все це залежить від того, як ми складемо іспити національні. От до цього мені найбільше хотілося б спонукати і владу, і опозицію, і громадські рухи, і пересічних українців.
Кримінальне зло від нового закону
— Вікторе Андрійовичу, сім років тому люди вийшли на Майдан, бо в них хотіли вкрасти свободу вибору. Нині ж за кілька днів до цієї річниці Верховна Рада конституційною більшістю голосів ухвалила закон про вибори. Є різні думки: одні говорять, що він захистить волевиявлення людей, інші — що навпаки, лише сприятиме політичній корупції. Якою є ваша оцінка?
— Спочатку ми мали мажоритарну систему виборів. Потім почали говорити, що тут немає ідеологічної єдності, кожен депутат немов соліст, і треба спробувати пропорційну систему. І країна перейшла до системи змішаної, а потім — лише до пропорційної. Ми перейшли з одних крайнощів в інші. Це було не системне рішення. Українська практика показала, що більш кримінальної моделі, ніж мажоритарна, немає. Саме вона привела до парламенту людей із судимістю, які отримали імунітет і принесли iз собою криміналізацію до парламенту, зрощення бізнесу і влади, а потім ще й криміналізацію влади. Нинішнє ж повернення мажоритарної моделі призведе до того, що нинішня влада у майбутньому парламенті отримає абсолютну більшість. Тому що легко маніпулювати мажоритарним округом. Таку людину легко спокусити чи погрозами залучити у більшість. У 2002 році з моєї партії за один день 17 депутатів перейшли до більшості. Бо перед цим на Банковій Леонід Данилович прочитав їм короткий курс їхнього майбутнього у разі відмови, або навпаки. І нині ми наступаємо на ті самі граблі. Це вже клініка. Щодо пропорційної системи, то вона теж має негаразди. Питання відкритих списків так і лишилося відкритим. Через пропорційну модель можна також провести в депутати будь–кого, вона також тоді криміналізується, туди потрапляє політичне сміття, як і через мажоритарну.
Тому виборча система, запропонована зараз, на мій погляд, — зло, і є недосконалою. І ще ми маємо бар’єр — 5%, який, безумовно, найбільш шкідливий для демократичних сил. Він відкине десятки партій від впливу на політичне життя, хоча за цими партіями стоять десятки тисяч людей. Тому мені здається, що еклектика, яка вийшла з цим кодексом, вона з одного боку б’є націю помилками з минулого, тоді як політична корупція буде лише процвітати. Така модель лише примножує всі негаразди, які ми вже мали. У 2007 році Віктор Янукович казав, що «не варто вигадувати новий конституційний велосипед або повертатися до старої моделі влади, від якої абсолютна більшість сил відмовилася у 2004 році». Він наголошував на завершенні розпочатої конституційної реформи. Вважаю, що нам не треба хитрувати з виборчою системою, до неї має бути одна вимога — прозорість. А влада має забезпечити законність під час проведення виборів. Бо інакше ми, можливо, прийдемо до одного — політичної криміналізації влади на всіх рівнях.
