Мустафа Джемілєв: Дружина сказала, що більше за мене не голосуватиме

Мустафа Джемілєв, відомий дисидент та правозахисник, — один із найдоступніших народних депутатів України. Він запросто запрошує журналістів на інтерв’ю до своєї київської квартири і на запитання завжди відповідає щиро, скурюючи цигарку за цигаркою. Нині Джемілєву доводиться давати чимало коментарів — Мустафа–ага заявив про рішення йти з посади голови Меджлісу кримськотатарського народу. Водночас у Криму з’явився новий «багнет» — призначений прем’єром автономії Анатолій Могильов, давній недруг татар. А відтак — нові теми для роздумів.

Про те, як живеться у Криму під владою «донецьких», яким буде майбутнє Меджлісу і як із кримських татар намагалися зробити групу підтримки Партії регіонів, Мустафа Джемілєв розповів «Україні молодій».

«Уже давно час змінити керівника Меджлісу»

— Мустафа–ага, ваше рішення йти з посади голови Меджлісу для багатьох стало несподіваним. Поясніть цю заяву.

— Насправді це рішення назрівало давно. Уже пішов 21–й рік, як я є головою Меджлісу. І, мабуть, уже давно час змінити керівництво. Ще на першій сесії Курултаю (національного з’їзду кримськотатарського народу) 2007 року я заявив, що складаю повноваження голови Меджлісу. Але з’їзд відставку не прийняв. А частина делегатів стала погрожувати, що покине з’їзд. Це означало, що робота з’їзду через відсутність кворуму буде зірвана і будь–які рішення не прийматимуться. Тому зійшлися на компромісі: я залишаюся на посаді, але на наступному Курултаї моя кандидатура на посаду голови Меджлісу взагалі не розглядатиметься. Відповідно, я не буду й балотуватися у Верховну Раду України. Оскільки вважаю, що гарантоване «прохідне» місце для представника кримських татар у списку тієї чи іншої партії, з якою ми підемо на вибори, має бути виділене для нового голови Меджлісу.

— Ви, мабуть, і суто по–людськи втомилися?

— Це теж є. І дружина мені каже: «Все, я за тебе більше голосувати не буду. У радянські часи тебе не бачила — все по тюрмах вештався. І тепер я не знаю, чоловік ти мені чи квартирант». Але головне, звісно, не в цьому.

Є багато розмов про те, що Меджліс тримається на Мустафі Джемілєві. А якщо, мов­ляв, він піде, то почнуться міжусобиці. Я хочу це спростувати, хочу довести, що та система, яку ми побудували, — дуже демократична і прозора — буде існувати незалежно від того, хто її очолить.

Дійсно, за ці роки в мене склався певний авторитет. Мабуть, з усіх учасників національного руху я найбільше сидів по тюрмах, маю широке коло друзів серед правозахисників та дисидентів. Але всі ми старіємо. І з нами завтра будь–що може трапитися. Коли керівництво відходить раптово, зорієнтуватися дуже важко. Наш рух може в такому випадку наразитися на великі труднощі. А моя ідея полягає в тому, щоб відійти від справ за життя, так би мовити. Буде новий керівник Меджлісу, і я в міру своїх можливостей сприятиму його зміцненню на цій посаді.

Щодо конфліктів, то вони, мабуть, будуть. Але я і маю бути десь поруч, щоб їх залагоджу­вати.

«Могильов — людина з печерними поглядами»

— Ваша заява збіглася з призначенням головою Ради міністрів Криму Анатолія Могильова. Як ви сприйняли таке кадрове рішення Президента?

— Одразу після смерті Василя Джарти почалося обговорення кандидатів на пост прем’єра Криму. Мене журналісти запитали: як ви думаєте, хто може бути наступником? — і запропонували обрати з десятка кандидатів. Я відповів, що Україна — не США, і ми не сподіваємося, що прем’єром може стати хтось із кримських татар. Але серед тих кандидатів на пост прем’єра автономії, які журналісти обговорювали, найгіршим і найбільш провокаційним, сказав я, стало б призначення Могильова.

— Влада дослухалася до вас!

— Послухали, точно! Моя точка зору щодо Могильова відома давно. Ця людина поводилася дуже деструктивно в Криму — «як слон у посудній лавці». Всі пам’ятають несанкціоноване застосування зброї на Ай–Петрі та в Сімферополі в листопаді 2007 року (Могильов був тоді міністром внутрішніх справ автономії. — Авт.). Ту супереч­ку навколо земельної ділянки можна було вирішити мирно, а не перекривати дорогу, відправляти тридцять бронетранспортерів і тисячі співробітників «Беркута» проти 20 кримських татар. Правоохоронці ж стріляли в неозброєних людей!

Правда, після цього Могильов був звільнений, а новий голова кримської міліції Ільїчов сам прийшов в офіс Меджлісу і вибачився за дії правоохоронців на Ай–Петрі. А звільнений Могильов тут же опублікував статтю про те, як «Крим іде шляхом Косова». Він стверджував, що Сталін вчинив правильно, виселивши кримських татар, бо нерозумно було залишати в тилу вороже налаштований народ. Згідно з Кримінальним кодексом, це — відверте розпалювання міжнаціональної ворожнечі! Але наші обурення та звернення до Генеральної прокуратури проігнорували, пояснивши тим, що в Україні кожен громадянин має право на висловлення своєї думки. Оригінально! Я потім про це розказував у ПАРЄ — всі були вражені тим, що таку високу посаду в Україні займає людина з печерними поглядами.

«Уже нікого з кримських татар у кримській владі не лишилося»

— У вас днями відбулася розмова з Анатолієм Могильовим. Які результати тієї зустрічі?

— Одразу після призначення Могильова до мене звернувся депутат від Партії регіонів і сказав, що новий голова Радміну дуже хоче зустрітися. Я завжди виступаю за діалог, тому відповів, що двері в Меджліс відчинені для всіх. Мені відповіли, що це не дуже зручне місце зустрічі. Я ж іти до Могильова теж відмовився. Тому придумали нейтральну «зону» — готель «Україна». Говорили довго. Я виклав свою позицію, пояснив ситуацію.

Могильов мені сказав, що приїхав до Криму не з власної волі, а тому, що так вирішив Президент. І він, мовляв, буде виконувати рішення глави держави. Обіцяв доповісти йому про ситуацію в Криму якнайшвидше. Могильов висловив думку про те, що нам, представникам Меджлісу, потрібно зустрітися з Президентом. На цьому ми й розійшлися. Як будуть далі розвиватися події — я не знаю.

Узагалі–то багато було розмов про те, що вчорашній Могильов і сьогоднішній — це різні люди...

— Про декого ми вже таке чули.

— Так! Але віриться в це важко. Розкажу вам один епізод. Його мені переповіли люди, які разом з Анатолієм Могильовим летіли в літаку на інавгурацію Януковича — уже тоді були розмови, що Могильов може стати прем’єр–міністром Криму. Його хтось запитав: «Як ви збираєтеся налагоджувати відносини з кримськими татарами після того, що відбулося?» А він відповів: «А що мені ті татари? Половину Меджлісу заарештую, інша половина сама розбіжиться». Тобто людина абсолютно не знайома з ситуацією. Якщо від радянської влади ми не розбіглися і 50 років воювали, то хіба розбіжимося від Могильова?

Тому, коли зайшла мова про його призначення, ми подумали, що тут дуже пахне провокацією. Або комусь у Криму дуже потрібні конфлікти, або це просто нерозумне призначення.

— Одна з версій такого кадрового рішення — можливий тиск на кримських татар.

— А куди ще більше тиснути? Кримські татари у Криму перебувають у найбільш дискримінованому стані. Якщо ми в автономії складаємо 13% мешканців, то в органах влади наших представників — не більше 3–4%. А в деяких відомствах — СБУ, наприклад, — нуль. Нинішнє ставлення влади до кримських татар трошечки краще, ніж при радянській владі. А до рівноправ’я ще дуже далеко.

— Ви відчуваєте «закручування гайок» новою владою?

— У Криму тиск чиниться на всіх, не тільки на кримських татар. Журналісти порахували, що близько 40% посад у всіх структурах влади Криму займають «донецькі». Точніше, «макіївські». Це почалося з приїздом Василя Джарти. Я ще тоді почав цікавитися, яке ж населення у тій Макіївці? А оце їздив на похорон Джарти… Знаєте, вистачить там народу на всю Україну.

Витіснення кримських татар з органів влади дійсно відбулося, але необов’язково через національну приналежність. Швидше, тому що посади потрібні були новій команді, яка прибула в Крим разом із Джарти з Донецької області. Скажімо, в нас був заступник міністра охорони здоров’я. Перш ніж його звільнити, йому зробили купу компліментів: ви так добре працюєте, але в нас своя команда, тому — «до побачення». Це ж стосується і заступника голови Комітету з питань земельних ресурсів — до нього теж не було ніяких претензій, він був найкращим фахівцем у цьому комітеті, але його звільнили. Воно й зрозуміло. Мені розказували, що там твориться, які «відкати» за землю, які розцінки за потрібний папірець. Зрозуміло, що там мають бути всі «свої».

Днями звільнили ще одного кримського татарина — заступника міністра культури АРК. По суті, вже нікого з кримських татар у кримській владі не лишилося.

— А загалом атмосфера в Криму напружена?

— Я б не сказав. Судячи з того, як голосували кримчани на виборах у місцеві органи влади… У душі, звісно, є роздратування: приїхали «донецькі», вказують, як жити. Але перемагає холопська підлеглість.

Будь–якої готовності протистояти цій владі я ні в кого в Криму не бачу, крім кримських татар. І реальної політичної сили немає. І райдужних перспектив я не бачу. Багато хто говорить: упав у влади рейтинг, не наберуть вони голосів. Наберуть! Тому що навряд чи будуть чесні вибори.

«У нас були натягнуті відносини з Джарти»

— Ви мали зустріч із Президентом Януковичем. Що каже Президент про проблеми кримських татар?

— Одразу після того, як Янукович став Президентом, у нас відбулася зустріч. Я виклав наше бачення. Він сказав, що проблеми кримськотатарського народу можна вирішити. Але поставив умову: ми повинні бути в його команді. Я відповів, що в нас узагалі–то своя команда, і всі питання ми вирішуємо на засіданнях національного з’їзду. І ця пропозиція — перейти у провладну коаліцію — для нас неприпустима. Але ми — законослухняні громадяни, визнаємо Президента й готові співпрацювати.

Уже тоді ми почули натяк: Меджліс Меджлісом, але є в Криму й інші сили серед кримських татар. Ми йому обережно пояснили, що справді, такі сили існують, і вони мають бути. Це тільки в товариша Сталіна всі однаково думали, а в нас не так. Але відмінність Меджлісу від цих сил у тому, що його обирає народ. Тоді ми з Януковичем домовилися, що він таки зустрінеться з Меджлісом.

Але все пішло інакше. У серпні 2010 року було призначено зустріч, формат якої нас здивував: разом із членами Меджлісу запросили людей, які в розпал російсько–грузинської війни зверталися до Медведєва з проханням «врятувати» кримськотатарський народ від України та геноциду. Ми не пішли на цю зустріч із Януковичем і написали листа, в якому виклали суть справи. А через два тижні вийшов президентський указ, яким у склад Ради представників кримськотатарського народу була введена оця «публіка» провокаторів. Національний з’їзд Меджлісу вирішив, що в такій Раді ми брати участь не можемо.

Цікаво, що покійний Василь Джарти одразу зрозумів, що за цими людьми ніхто не стоїть. Він заявив, що з ними зустрічатися не буде, а всі питання, що стосуються кримських татар, вирішуватиме з Меджлісом.

Я й Могильову так і сказав: у вас є вибір, із ким співпрацювати, — із Меджлісом чи з Радою представників кримськотатарського народу, де є люди, підібрані Президентом.

— Ви згадали про співпрацю із Джарти. Чи вдалося вам налагодити нормальний діалог?

— У нас були досить натягнуті відносини із Джарти. Він суто по–донецьки вирішував, що буде так, як він велів. Але наштовхнувся на кримських татар і швидко зрозумів, що макіївські наскоки не пройдуть. Тому перейшов на нормальну мову спілкування. І одне з таких питань, яке нам вдалося вирішити з ним, — це виділення землі під соборну мечеть. Її ми відстоювали упродовж багатьох років. Джарти, як усі шовіністи, спершу чинив спротив, а потім зрозумів, що тут пахне великим конфліктом. Він сам прийшов у міську раду і сказав: голосуйте. І депутати проголосували. Не тому що поміняли точку зору — вони просто розуміють лише мову «пенделів».

— Ось ви кажете, що в таку команду вас «сватали». А перекупити не намагалися?

— Були такі спроби. Через посередника мене намагалися «зацікавити» — щоб перейшов у провладну більшість у Верховній Раді.

— А скільки пропонували?

— Розмова була така: ставка взагалі–то — мільйон доларів. Але оскільки за вами такий стабільний консолідований електорат, то даємо два мільйони. Я відповів: для чого ж старій людині, як я, стільки грошей? А якщо для всього народу — то це дрібниця, я за ці гроші навіть півшколи не побудую.

«Наші вимоги до влади лишаються незмінними»

— У кримських татар є задавнені проблеми — земля, питання мови, самоврядування. Чого ви вимагаєте від цієї влади?

— Наші вимоги залишаються незмінними. Ми вже багато років поспіль намагаємося добитися, аби були відновлені політичні й соціальні права кримських татар. У політичному плані ми домагаємося, щоб були внесені зміни в Конституцію АРК і щоб кримськотатарська мова була однією з функціонуючих на півострові — на рівні російської та української; це те, що було до депортації.

Звісно, для нас лишається дуже проблемним питання землі. Коли приймали Земельний кодекс України, то вписали пункт, згідно з яким землю віддають у приватну власність тим, хто на ній працював, тобто колишнім членам колгоспу. Кримські ж татари якщо й були членами колгоспу, то в місцях заслання. Повернувшись на Батьківщину й поселившись переважно у сільській місцевості (у селах живе понад 70% кримських татар), вони мають удвічі менше землі, ніж російськомовне населення. І це якщо мають узагалі. Тут зростає і національна напруга, і соціальна. Люди подекуди просто не мають засобів для існування.

За всі роки незалежної України, може, 10% кримських татар вирішили свої житлові проблеми за рахунок держави. А так, в основному, люди навіть колишні власні будинки, із яких були виселені, купують.

— Ви бачите бажання влади змінити ситуацію?

— Багато років існувала державна програма фінансування облаштування депортованих, на неї завжди виділяли мінімум коштів. Остання така програма закінчилася у 2010 році, і потрібно було розробити нову, але її так досі не розробили. Мінімальна цифра, яку мали виділити цього року на потреби колишніх депортованих, — 127 млн. грн. Виділили 23 мільйони. Причому ми лише днями отримали десять із них. На наступний рік мало бути 142, а заклали 25 мільйонів. Я вже кажу представникам влади: заберіть і ці гроші й заявіть прямо, що ви відсторонилися від вирішення проблем депортованих!

— Ваша сила традиційно підтримувала Народний рух України, проходила по його квоті в парламент. Зараз політичне майбутнє НРУ невизначене. Яким ви бачите місце Меджлісу на політичній карті? Із якою політсилою підете на вибори?

— Остаточну позицію оголошує наш національний з’їзд. Його ми проведемо за два–три місяці до виборів — там і визначимося. Звісно, ми ведемо переговори. Є політичні партії, з якими ми категорично не будемо співпрацювати. Я колись казав, що навіть якщо комуністи віддадуть кримським татарам усі свої місця у списку, ми не погодимося. Є принципові речі.

На сьогодні ми проводили переговори з Віталієм Кличком, із яким у нас в цілому збігаються погляди. Зустрічалися з Арсенієм Яценюком. Ми приглядаємося, обговорюємо пропозиції. Але остаточно буде вирішувати Курултай.

ДОСЬЄ «УМ»

Мустафа Джемілєв

Голова Меджлісу кримськотатарського народу з 1991 р., народний депутат України (із 1998 р.), член фракції «Наша Україна — Народна самооборона».

Народився 13 листопада 1943 р. в Судацькому районі Криму. В малолітньому віці разом із сім’єю та всіма кримськими тарарами був депортований до Узбекистану. У 1989–му повернувся на батьківщину. Мешкає із сім’єю в Бахчисараї.

Був дисидентом. За правозахисну діяльність сім разів притягався до кримінальної відповідальності, відбув у місцях позбавлення волі близько 15 років.

Лауреат Міжнародної премії ООН ім. Нансена, нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого двох ступенів.

Одружений, має дочку та двох синів.