Коли від цукру несолодко

14 листопада — в день, коли народився канадський лікар Фредерик Бантінг, який отримав Нобелівську премію за відкриття інсуліну, — людство відзначило Міжнародний день діабету. І хоч фармацевти вже давно винайшли ліки від цієї хвороби, а попередню діагностику можна легко зробити в будьякій лікарні, діабет і надалі щороку забирає величезну кількість людських життів.

Про це «УМ» розповіла голова ради Української діабетичної федерації Валентина Очеретенко. Пані Валентина чудово обізнана і з українськими реаліями, й з особливостями лікування діабету в інших країнах, адже впродовж шести років обіймала посаду віцепрезидента Міжнародної діабетичної федерації (IDF). І коли медики проводили перше скринінгове обстеження на діабет серед депутатів Європарламенту, Валентина Дмитрівна була там. Відразу виникла думка: треба провести аналогічну акцію в Україні.

Утім реалізувати задум у Верховній Раді вдалося лише через декілька років. Два дні тому всі народні депутати, які прийшли на роботу, могли за бажання виміряти рівень цукру крові. Аналіз швидкий — результат готовий уже через 30 секунд.

«Але фраза «у вас підвищений рівень цукру» ще не означає, що в людини діабет, — наголошує Валентина Очеретенко. — Бо причини цього можуть бути різні. Треба обов’язково звернутися до поліклініки і пройти ретельніше обстеження, а тоді вже буде зрозуміло — діабет це або ні».

Аналогічні скринінгові обстеження вже кілька років поспіль проводять у Європарламенті та Єврокомісії. Для чого? Щоб привернути увагу громадськості й самих парламентаріїв до проблеми діабету, аби ті особистим прикладом заохочували населення своєчасно виявляти хронічні захворювання.

За словами пані Валентини, проблеми в лікуванні хворих на діабет можна розділити на дві великі групи: ті, що залежать від держави, і ті, що залежать від самого пацієнта. До першої групи належить передусім недостатнє фінансування. «Держава не забезпечує нас засобами самоконтролю, апаратами і тестстрічками для перевірки рівня цукру в крові. Кожен хворий на цукровий діабет повинен кілька разів на добу перевірити рівень цукру. Якщо він цього не робить, то найкращий інсулін не допоможе досягти компенсації. А якщо немає компенсації, гроші на інсулін (у тому числі й виділені з бюджету. — Ред.) витрачено марно, — пояснює Валентина Дмитрівна. — Хворий не знає, чи треба збільшити дозу інсуліну, чи ні, і вживає ліки «наосліп». Бо ж рівень цукру — це як пульс, він не буває однаковим упродовж доби. Якщо ти своєчасно не попоїв, треба зменшити інсулін, якщо переїв — треба додати дозу. Перенервував — додати, побігав — зменшити. Наскільки саме змінити дозу — також питання. Як можна це з’ясувати без регулярних вимірювань?».

В Україні, каже пані Валентина, тільки дітей і вагітних більш­менш регулярно забезпечують такими тестсмужками за державний кошт. Решті хворих доводиться купувати їх самостійно, а це досить великі гроші. Тож допомога з бюджету вкрай потрібна.

Друга «діабетична» проблема, за словами фахівця, випливає зі ставлення людини до власного здоров’я. «Є такий вислів: гарній компенсації діабету заважає тільки один фактор — реальне життя. — Людина — не машина, вона не може весь час думати тільки про свою хворобу. Але коли пацієнти не виконують рекомендацій лікаря (або забувають, або просто не надають якимось деталям великого значення), можуть виникнути проблеми», — наголошує очільниця Української діабетичної федерації.

ЦИФРИ

За офіційними даними, в Україні — 1 мільйон 134 тисячі хворих на діабет. 181 тисяча пацієнтів мають інсулінозалежну форму діабету.