«Видання для підлітків у сучасному літературному та навчально–виховному процесі» — таку назву мав «круглий стіл», організований «Центром дослідження літератури для дітей та юнацтва» і рейтинґом «Книжка року».
У сучасній українській літературі для підлітків більше проблем та питань, аніж рішень та відповідей. Єдине, що можна сказати напевно: людину виховує книжка, і долучати до неї варто у віці, коли дитина ще піддається якщо не власне вихованню, то принаймні впливу.
Учасники «круглого столу» від початку домовилися, що література підліткова є специфічною і відчутно відрізняється від літератури дитячої. Президент «Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва» Уляна Гнідець спиралася на результати останніх досліджень, якими вікові межі підлітка визначаються між 13 та 21 роками. Варто зазначити, що це було чи не єдиним чітко визначеним критерієм підліткової літературної авдиторії.
Письменниця Маріанна Кияновська зазначила: нині літератор, що пише для тінейджерів, перестає бути педагогом — він мусить стати старшим другом. За нинішніх часів, коли живе спілкування обмежене (наслідком цього є емоційне відчуження), справді добре було б «поговорити» із другом бодай через книжку. Науковець Раїса Мовчан наголосила, що сучасні медіа привчають саме до не–розвитку. І книжка лишається чи не єдиним способом спілкування живих людей живою мовою.
Як зазначила директорка Центру рейтингових досліджень «Еліт–Профі» Галина Родіна, світова література звернула увагу на підлітків як цільову авдиторію лише кілька десятиріч тому. У розвинутих країнах видавці почали напряму співпрацювати зі спеціалістами з підліткової психології, з соціологами та філософами. Вивчаючи в такий спосіб стан підліткового прошарку суспільства, видавці формують соціальне замовлення і замовляють відповідні теми письменникам. Найгострішою проблемою для підлітків, на думку фахівців, є проблема виживання: в колі однолітків, у стосунках з дорослими, в проблемній родині, питання збереження власного «я» в агресивному інформаційному середовищі.
Висновок із цього «круглого столу» може бути такий: коли стикаються дві невирішені у державі проблеми — проблема підлітків і проблема літератури, — варто чимшвидше об’єднати зусилля професіоналів. Аби не втратити завтрашніх читачів.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
