Рейтинґування смаків

Завершилася чотириденна експертна сесія ХІІІ Всеукраїнського рейтинґу «Книжка року». Триває контрольний перерахунок голосів і балів, поданих 86–ма фахівцями за 1236 книжок, включених до номінаційних списків. Наступного тижня ми почнемо друкувати Короткі списки видань, що стали подіями цього літературного сезону. А поки що — оцінка самого рейтинґу кількома експертами.

— Чим Всеукраїнський рейтинг «Книжка року» є цікавим саме Вам, адже жодного матеріального зиску з цього немає?

Сергій ПРОЛЕЄВ, Президент Українського філософського фонду: — В тій царині, де я працюю, найзмістовніші речі робляться якраз не заради зиску. «Книжка року» — це одна з найзмістовніших можливостей долучитися до нашого книжкового світу. Фахово працюючи у певній царині, потрапляєш у досить вузькі контексти. Натомість «Книжка року» надає можливість ознайомитися з ситуацією ширше, побачити якісь тенденції, зрушення, події у літературному та видавничому житті.

Юлія ЄМЕЦЬ–ДОБРОНОСОВА, філософ, письменниця, художниця, есеїст: — «Книжка року» завше притягує до себе купу цікавих людей; дивне якесь відчуття — ніби є персонажем якоїсь окремої історії, окремого простору. Фірмові прикмети рейтинґу — багатоаспектність і багатонапрямковість. І ще один цілком суб’єктивний момент — завдяки «Книжці року» дізнаюся про видання, котрі потім маю придбати на подарунок знайомим.

Юка ГАВРИЛОВА, журналіст, літературний агент: — Насамперед рейтинґ вабить результатами. Кількістю різних за інтелектуальними пріоритетами, естетичними уподобанням і культурним досвідом експертів. Можливістю, працюючи в журі, побачити в компактному просторі все найдостойніше, що видано у країні за рік.

— Як змінюється «Книжка року» з часом, адже цього року Всеукраїнський рейтинг проходить уже в тринадцяте?

С.П.: — Найкраща тенденція полягає в тому, що «Книжка року» продовжує існувати. Це найприємніша констатація, яку можна зробити і яку хотілося б потверджувати ще багато років. «Книжка року» не тільки існує, а й зберігає пристойний рівень компетентності і об’єктивності суджень. Однак вразливим місцем є те, що все це робиться на власному ентузіазмі організаторів. У світі ж подібні вагомі загальнонаціональні проекти підтримує держава. Мені здається, що суть самого рейтинґу навіть не в тому, яка книжка краща, а яка гірша — головне, щоб перманентно тривав дискурс щодо змісту книжок, їх тем, досягнень та втрат. А це вже була б розмова не про книжку як таку, а про те, чим живе суспільство і, коли хочете, — загалом людство. Мають бути різні думки, вони повинні оприлюднюватися. Природною була б полеміка між тими самими експертами, вона мала б висвітлюватися для громадськості — і щоб сама громадськість на це реагувала.

Ю.Є–Д.: — Змінюється не так рейтинг, як ситуація на книжковому ринку, яку він відбиває. Інколи ця ситуація сумна. Як–от у виданні сучасної української гуманітаристики, де спостерігається різкий контраст — мінімум відвертих лідерів і довге «намисто» із аутсайдерів.

Ю.Г.: — Змінюється хіба зовні — кожного сезону різняться презентаційні шоу. Але головне: підготовча робота, акумуляція й сортування видань по номінаційних групах, забезпечення зручних умов для праці членів журі — залишається незмінно ефективним, і це тішить. Рейтингу не вистачає хіба тільки більш активної агресивної самореклами.

— Що нового–цікавого відкрили для себе цього року?

Ю.Є–Д.: — Виділю книжку Володимира Єрмоленка «Оповідач і філософ. Вальтер Беньямін та його час» — приваблює культура цього видання, котра проявляється і в тексті, і в композиції, і в ілюстративному матеріалі. Привертають увагу і кілька досліджень з філософсько–антропологічної проблематики, підготовлених співробітниками Інституту філософії. Серед перекладних праць лідерами сезону стали «Влада і контрвлада у добу глобалізації» Ульріха Бека, «Війна смаку» Філіпа Солерса та «Творча еволюція» Анрі Бергсона. Радує те, що продовжується вихід «Європейського словника філософій».

Ю.Г.: — Відкрила Юрка Іздрика в ролі книжково–альбомного дизайнера повного циклу. Маю на увазі його твір «UnderWord».

— Значення «Книжки року» для літературного та культурного життя України?

С.П.: — Поруч із львівським Форумом видавців — це найвизначніша книжково–літературна подія року. «Книжка року», як на мене, — найбільш незаангажований захід серед подібних в Україні. Це я кажу попри те, що нерідко переможці у номінації «Софія», де виконую обов’язки експерта, мене просто дивували.

Ю.Є–Д.: — Абсолютна і стопроцентно вичерпна перспектива бачення книжкової полиці за рік — річ недосяжна, але широкий окіл — вже добре, і «Книжці року» це вдається.

Ю.Г.: — Для мене шорт–списки «Книжки року» — гарантія якісної літератури і поліграфії. В історії рейтинґу не було книжок, висунутих у призери «політично–кумівським» способом.

— Чи не вважаєте Ви сучасну літературу занадто прив’язаною до сьогодення? Чи буде вона цікавою майбутнім поколінням?

С.П.: — Якщо подивитися на існування літератури в усі часи, більшість творів залишалася у тому часі, який їх створив. Що ж до сучасної української літератури, то вона надто ангажована потребою бути модною, потрафляти існуючим смакам. А оскільки сам цей смак є масовим, він висуває вельми примітивний запит на літературні твори. Масовий смак — дуже часто несмак. І передусім тим, що користується естетично вторинними критеріями, невибагливими стереотипами. Під них дуже часто і працюють літератори. Зрештою, просто заробляють гроші. Це вже не стільки творчість, скільки виробництво. Наслідок такого стану справ не складно передбачити: важко очікувати, що сучасна література буде цікавою надовго.

— Коли читання та писання стає професією, чи не заважає це сприйняттю твору як такого?

С.П.: — Це спричиняє подвійний ефект. З одного боку, це дійсно може створювати певні труднощі в тому сенсі, що інколи позбавляє безпосередності сприйняття. Але з іншого боку, досвід власної роботи з текстом — досвід письма — дозволяє оцінити літературні здобутки твору так, як не зможе зробити читач, який не працював зі словом. Загалом такий досвід більше дає, ніж відбирає.

Ю.Є–Д.: — Коли я пишу огляди чи рецензії, то головним для мене є сказати «щось», а не лише «про щось». Через цю призму сприймаю й написане іншими. Проте не маю авторитарності щодо різноманітного письма. Виняток становлять хіба що відверті інсинуації у наукових працях, вторинні тексти, недолугі компіляції або вперте жонглювання термінами, їх перекручування.

Ю.Г.: — Заважає. І тому, читаючи для насолоди, а не заради прийняття якихось рішень щодо тексту, — мусиш вимикати в собі внутрішнього редактора.

Віка ДОБРОВОЛЬСЬКА