Блискавка в «біологічному акумуляторі»

У Давній Греції та Римі цю патологію пов’язували з чаклунством, магією і називали «священною хворобою». У царській Росії — «падучою». Сьогоднішні медики використовують термін «епілепсія». В Україні, за офіційними даними, живе понад 100 тисяч дорослих і дітей із цим діагнозом. Із якими проблемами стикаються пацієнти епілептолога? Чи можна вилікуватися від цього захворювання? Що слід робити і чого треба уникати, аби епілептичні напади минули назавжди?

На ці та інші запитання «УМ» відповів головний епілептолог України, президент Української протиепілептичної ліги, кандидат медичних наук Сергій Харчук, із яким ми зустрілися 11 листопада — у Міжнародний день епілепсії.

Замість судом — постійне дежа вю

— Сергію Михайловичу, розкажіть, будь ласка, що таке епілепсія та як вона проявляється?

— Сам термін «епілепсія» походить від грецького «раптово нападати, несподівано схоплювати». Епілепсія — захворювання, що супроводжується надмірним розрядом певних груп нейронів. Я своїм пацієнтам пояснюю так. Мозок — це біологічний акумулятор, у якому відбуваються хімічні процеси, виробляється біологічна енергія. І на якомусь рівні цей хімізм порушується, чомусь виробляється більше енергії, ніж мозку потрібно. У результаті в ньому виникає розряд, наче блискавка. І це призводить до епілептичних нападів. Людина раптово падає без тями, її тіло здригається від судом, із рота йде піна.

Утім так стається не завжди. Існує дуже багато різновидів епілептичних нападів (у монографіях описано більше 150), які відрізняються від класичного. У мене на прийомі якось був пацієнт, у якого виникав феномен «дежа вю» — стан уже баченого. Причому не раз чи два в житті, а щотижня впродовж цілих п’яти років. До мене він прийшов після важкого епілептичного нападу й каже: «Я вчора захворів». А насправді ця проблема народилася не вчора — цій проблемі п’ять років. Регулярний стан дежа вю й був проявом епілепсії — до певного часу єдиним.

Інша моя пацієнтка багато років страждала від періодичних нападів нудоти. Оскільки вагітною стільки часу вона бути не могла, були підозри щодо підвищення тиску, захворювань шлунково–кишкового тракту, проблем із вестибулярним апаратом. А потім у неї розвинувся судомний напад. Тоді з’ясувалося, що випадки «нудоти» насправді були проявами епілепсії.

Але такі випадки — це, швидше, винятки з правила. Найчастіше епілептичні напади все–таки пов’язані зі знепритомнінням і судомами.

Коли проблема — не в мозку, а в підшлунковій

— Наскільки мені відомо, діагноз «епілепсія» встановити не так уже й легко. Як визначити, що в хворого справді був епілептичний напад, а не щось інше?

— Із діагностикою справді не все так просто. Якщо стався судомний напад, питань нема — зрозуміло, в чому проблема. Але якщо судом немає, можливі різні варіанти.

Скажімо, людина посеред вулиці знепритомніла. Медикам важливо розібратися, епілептичний це напад чи ні. Особливо важко, якщо немає об’єктивного опису стану пацієнта, і лікар не знає, що ж насправді відбулося. Адже знепритомніти можна не тільки внаслідок епілепсії: це може статися через проблеми з підшлунковою залозою, коливання рівня цукру в крові (наприклад, гіпоглікемію), проблеми з артеріальним тиском (той же гіпертонічний криз), порушення ритму серця, легеневі захворювання і ще цілу низку патологій…

— І як же медики розв’язують цю проблему? Адже, якщо лікувати епілепсію, тоді як насправді в пацієнта розвалюється підшлункова, це навряд чи сприятиме одужанню…

— В арсеналі лікарів є певні методи обстеження. Традиційно починають із комп’ютерної томографії, магнітно–резонансної томографії, дивляться стан мозку. Роблять енцефалограму. Збирають анамнез — відомості про здоров’я пацієнта від народження до того моменту, коли він звернувся до лікаря. У багатьох випадках допомагає психологічне обстеження. Крім того, треба обов’язково з’ясувати, звідки ще можуть «рости ноги» в цього стану — робити добовий моніторинг тиску, кардіограми, добовий профіль глюкози крові, інші обстеження, щоб виключити гіпертонію, цукровий діабет, холецистит, панкреатит тощо. Результати всіх цих спостережень, зведені докупи, допомагають встановити діагноз.

Як важливо в лікуванні не нарубати дров

— А скільки зазвичай триває курс лікування хворого на епілепсію? Через який час людина одужує?

— Немає такого поняття — «курс лікування». Усі етапи — підбір дозування препарату, вихід на робоче дозування, ефективне для цього конкретного пацієнта, коли немає нападів, поступове скасування препарату — розтягуються не менш ніж на п’ять років. І чи одужає людина остаточно, залежить від терпіння пацієнта, його сили волі, дисциплінованості в прийомі ліків, у дотриманні рекомендацій.

Успіх залежить від багатьох моментів. Треба насамперед вирішити, яку групу препаратів призначити. Для усунення певних видів нападів із найбільшою вірогідністю (але, на жаль, не зі стовідсотковою гарантією) працює та чи інша формула. Хімічних формул протиепілептичних засобів у світі не так багато, не набереться і двох десятків. В Україні — може, трохи більше десяти. Усі групи таких препаратів мають і плюси, і мінуси. А ще треба пам’ятати, що існують зовнішні фактори, які потужно провокують епілептичні напади, незалежно від того, приймати ліки чи ні, максимальна доза чи мінімальна. Це прийом алкоголю, наркотиків, недосипання, похід у лазню, сауну, на пляж, гіпервентиляція легенів, сильні стреси, велике фізичне навантаження тощо.

— Чимало обмежень виходить…

— Але ж результат — життя без епілептичних нападів. Доводиться вибирати те, що цінніше. От, наприклад, є в мене пацієнт. У нього не було нападів упродовж трьох років, уже йшло до того, щоб зменшувати дозу препарату, а згодом — повністю припиняти прийом ліків, тобто до одужання — кілька кроків. Телефонує: «Сергію Михайловичу, біда, був напад». Питаю: «Що ж ти, сонце моє, зробив»? Пацієнт каже: «Оце мені привезли КаМАЗ дров…» «І ти його вирішив нарубати за один день?» Зізнається, що так і було.

От цікаво, навіщо він це зробив? До зими тоді було ще далеко, ніхто не підганяв. Та він і сам не міг відповісти. Якби рубав дрова щодня потроху, нічого б не сталося. А так — колосальне фізичне навантаження, і три роки без нападів перекреслено.

Або інший випадок. Село, велика родина. Молодий міцний хлопець, уже два чи три роки без епілептичних нападів, усе добре. І от за день він із глибокого погреба виніс більше ста відер картоплі. Що таке тягати картоплю, я сам знаю, мав такий досвід. Після 20 відер уже не хочеш ні картоплі, нічого іншого. Питаю в мами хлопця: яка ж була необхідність за один день витягати всі запаси з погреба?

На що у відповідь почув коронну фразу: «А що б нам сказали сусіди, що всі просушили картоплю, а ми — ні?»...

Розмовляти часто нема з ким — люди не розуміють усіх ризиків...

Чому лікарі досі користуються препаратом від епілепсії зразка 1912 року

— Наскільки дорогими є ліки від епілепсії? Чи всім пацієнтам по кишені така терапія?

— Є й дорогі, і дешеві. Є ліки старої генерації,1960—70–х років, навіть один препарат 1912 року, яким досі успішно користуються. Є препарати 1980—90–х. І є найновіші — вироблені після 2000 року. Ціни на них дуже різні. Але за багато років ми помітили, що старі препарати не стали гіршими, а нові — не аж настільки кращі від старих. Проблему було б знято, якби на ринку з’явився новий, на 100% ефективний, нехай і супердорогий препарат. Але такого просто немає. Є дорогі нові ліки, але вони можуть бути ефективні чи неефективні тільки в даному конкретному випадку, у конкретного пацієнта.

Ще один момент. Є оригінальні препарати, які коштують дорожче, є копії–дженерики, більш доступні для пацієнтів. В анотації ніби все однакове, хімічна формула ідентична, але відмінності все одно є. Я завжди кажу: рецепт борщу один, а борщ у всіх виходить різний. Причому оригінальний препарат — не значить кращий, а дженерик — не значить гірший. Зазвичай у людей спрацьовує хибний стереотип, ніби ліки німецького, швейцарського виробництва — це завжди супер, а вітчизняного чи індійського виробництва — погані. Насправді це не так. Буває так, що для одного пацієнта ефективний оригінальний препарат і неефективний дженерик. А буває навпаки. У моїй практиці був випадок, коли людина мала кошти, щоб купувати дорогі ліки, а їй допомагав тільки дженерик індійської компанії «Сан фарма». Тому ми завжди дивимося не на країну–виробника, а на результат.

— Тобто ціна не має значення?

— На жаль, таки має. Не можна призначати за колосальні суми схеми лікування людям, які живуть на саму пенсію. Такий хворий залишається без засобів до існування, та ще й постає велике питання — чи буде цей препарат стовідсотково ефективним за такі гроші. У мене був пацієнт, який на запитання, скільки він може дозволити собі виділити на лікування, зізнався, що ніяк не більше ста гривень на місяць. І ми вже підбирали препарат, враховуючи цей важливий момент. Звісно, можна було б призначити препарат за тисячу гривень, але ж у такому разі людина просто не змогла б лікуватися...

— А хіба держава не має підтримувати таких пацієнтів, обмежених у коштах?

— Для пацієнтів, яким встановлено діагноз «епілепсія», передбачено пільгове забезпечення ліками. Але у фінансуванні немає стабільності: «то густо, то пусто». Киянам ще гріх скаржитися, а в областях із цим геть сутужно. Якщо орієнтуватися на бюджетні видатки, у якийсь момент можна залишитися без ліків. Це небезпечно. Тому чимало хворих розраховують на власні сили, купують ліки за свої гроші.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ

Якщо ви стали свідком епілептичного нападу, людині треба правильно надати допомогу. У жодному разі не можна її тримати, намагатися знерухомити. Адже іноді судоми такі інтенсивні, що таким чином хворому можна обірвати м’яз, зламати руку тощо.

Якщо людина просто впала серед вулиці, то не треба ламати їй зуби, пхаючи до рота різні предмети, «щоб дихала». Аби дихання було нормальним, треба просто покласти людину на бік. І викликати «швидку», адже іноді за одним нападом виникає другий, далі третій — кулеметною чергою. І такий стан загрожує життю пацієнта.