Портрет Володимира Даля пензля Василя Перова.
Кому не відомо, що Володимир Даль створив перший Тлумачний словник російської мови? Завдяки тому словнику та генію Далевого друга — поета Олександра Пушкіна — російська літературна мова стала читабельнішою, зрозумілішою і прийнятнішою для широких верств. Утім небагато хто пам’ятає, що Даль мав задум словника української мови та що чимала частка зафіксованих ним українських слів увійшла до словника, впорядкованого Борисом Грінченком...
Майже третину життя Володимир Даль прожив в Україні. Дитинство його минуло в Луганську та Миколаєві — робітничих містечках посеред української козацької стихії. Згодом, здобувши фах лікаря, працював в Умані, Кам’янець–Подільському, де лікував і тамтешніх селян. Захоплювався народним мистецтвом, характером українців. Чудово знав українську мову. Свої літературні твори підписував псевдонімом Козак Луганський. Чимало їх було на українську тематику: повість «Савелій Граб», оповідання «Світлий празник», «Скарб», «Упир»... Сам записував фольклор і популяризував ці записи та дослідження інших науковців. Дуже хотів, щоб «пісні малоросійські посіли належне місце у слов’янській літературі».
У 1835–му на сторінках відомого часопису «Сєверная пчела» Даль переконував імперських інтелектуалів, що український народ має право на літературу своєю мовою. На той час такий виступ був «проривом до свідомості» навіть багатьох «малоросів». Адже «згори» планомірно переконували, що «малоросійське нарєчіє» — лише відгалуження великоросійського, і само по собі не має ніякої перспективи.
Задум українського словника виник у Даля під час подорожі Україною влітку 1844 року. Мандрував учений з українським поетом Євгеном Гребінкою. Прибувши в Україну, Даль писав до дружини: «Я з задоволенням знову заговорив цією чудесною мовою...» Упродовж поїздки він постійно записував до зошита українські слова та їх тлумачення. Повернувшись до Петербурга, разом iз письменником Василем Лазаревським (другом Тараса Шевченка) взявся укладати словник. І в листопаді того ж 1844 року писав ректорові Київського університету Михайлові Максимовичу, що «малоросійський словник на 8 тисяч слів» уже готовий, і просив ректора надати відомості про особливості різних діалектів української мови. Утім український словник тоді світу не побачив. Урядові кола Російської імперії не були зацікавлені в легітимізації мови «свого» найбільш «сепаратистськи налаштованого» народу.
У 1863—1866 роках Даль видав «Словарь великорусского наречия русского языка» на 200 тисяч слів, над яким працював півстоліття. Це один iз перших тлумачних словників у Європі. А українські записи вченого, як вважають дослідники, були передані Борисові Грінченку, який у 1902—04 роках редагував Словник української мови.
Перша книжка казок Козака Луганського побачила світ у Петербурзі у 1832 році. Це були «Російські казки з переказу народного усного на грамоту громадянську перекладені, до побуту життєвого пристосовані і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським». Власні твори Даль писав на основі фольклорних записів, зокрема українських. Відомо, що саме таким чином він «вивів у люди» відому казку «Курочка Ряба».
Утім після виходу першої книги казок Даля арештували — просто під часу обходу в госпіталі, — а наклад видання вилучили з продажу. Цікаво, що ректор Дерптського університету (де свого часу Даль успішно опановував медицину) запросив свого колишнього вихованця на кафедру російської словесності. І запропонував висунути цю його працю як дисертацію для здобуття наукового ступеня доктора філології. Однак міністр освіти імперії цього не дозволив. Адже в доносі на Даля було вказано, що у його книзі «містяться глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата та ін.». Із в’язниці вченого визволив поет Василь Жуковський. Він був вихователем царевича Олександра, який, ставши потім імператором, скасував кріпацтво. Поет розповів царенку про Володимира Даля, і той переконав батька, царя Миколу І, звільнити вченого. І невдовзі письменник видав «Билини й небилиці Козака Луганського».
Цікавість до казок подружила Даля з Олександром Пушкіним та з Григорієм Квіткою–Основ’яненком. Квітка обмінювався з Далем записами фольклору. Даль, до того ж, перекладав на російську мову його казки і деякі з них публікував. Також читав їх в оригіналі «світським левам» на вечірках у петербурзькій квартирі Євгена Гребінки. Як зазначав Даль, тодішнім російським інтелектуалам «потрібно було кілька годин, щоб не лише зрозуміти українську мову, а й насолодитися нею».
Гребінка поселився в Петербурзі у 1834–му. Володимир Даль частенько гостював у його родовому маєтку на Полтавщині. І навіть був старшим дружкою на весіллі поета. На петербурзьких «квартирниках» Гребінки можна було бачити математиків, художників, літераторів, композиторів, співаків, скажімо, Семена Гулака–Артемовського, Михайла Глінку, Карла Брюллова. Даль час від часу хвалився перед ними новими записами українських пісень.
Із 1841–го Даль теж мешкав у Петербурзі й також став влаштовувати «квартирники». Щочетверга до нього сходилися цікаві люди: відомий медик професор Микола Пирогов, натураліст Карл Бер, географ Федір Литке, поет Василь Жуковський і багато інших. Якось знайомі запросили на таку «вечірку» Тараса Шевченка, студента Академії мистецтв. Шевченка вразило, як добре говорив Даль українською. Через чотири роки, їдучи в Україну, Шевченко прийшов до нього попрощатися. Коли ж у 1847 році поета арештували й ув’язнили, Даль клопотався про його звільнення. Шевченко передав йому через знайомих таке прохання. І Даль — не лише письменник, медик і науковець, а ще й чиновник з чималим «стажем», — скориставшись своїми знайомствами, домігся для митця спершу послаблення суворого режиму і дозволу малювати й писати, а згодом і повного звільнення. Утім «операцію» здійснив майстерно і скромно: Шевченко не дізнався, що вийшов на волю саме завдяки Володимиру Далю...
Володимир Даль народився 10 листопада (22 листопада) 1801 р. у селищі Луганський завод, нині місто Луганськ, у дансько–французькій родині інтелектуалів. Дитинство минуло в Луганську та Миколаєві. Початкову освіту отримав удома. Навчався в Петербурзькому морському кадетському корпусі, служив на флоті. Закінчив медичний факультет Дерптського університету (Тарту, Естонія), доктор медицини і хірургії. Як лікар працював у Кам’янці–Подільському, Одесі й Полтаві. Працював чиновником в Оренбурзі, Санкт–Петербурзі, Нижньому Новгороді. У липні 1833 року Володимир Даль одружився з Юлією Андре. Мав п’ятьох дітей (сина і чотирьох дочок). У 1859 році вийшов у відставку й оселився в Москві. Помер 22 вересня 1872 року в Москві, похований на Ваганьківському кладовищі. У Луганську є музей Даля, вулиця його імені та пам’ятник Козаку Луганському. Його іменем названо Луганський університет.
«Да благословенна Україна! Як би там не було, а в тебе за пазухою жити ще можна! Голобля, кинута на землю, обростає за ніч травою. Кожна галузка, увіткнута мимоволі в ситний чорнозем, дає невдовзі тінисте дерево. Як сядеш на одинокий курган та глянеш до кінця світу, — так і кинувся б уплав по цьому хвилястому морю трав і квітів, — і плив би, упиваючись гулом його і пахучим диханням до самого краю світу».
Батько вченого — данський підданий, лінгвіст і богослов Йоган Христіан Даль, син офіцера данської королівської армії Матвія Даля, який виїхав із Росії до Данії. Він закінчив у Німеччині Йенський університет, блискуче оволодів німецькою, англійською, французькою, давньоєврейською, грецькою та латинською мовами. Знав також російську мову. Імператриця Катерина II викликала його до Петербурга на посаду придворного бібліотекаря. Невдовзі Йоганн Даль виїхав до Йєни і повернувся з дипломом доктора медицини. Працював лікарем на півночі Росії й подав прохання про переведення на Луганський ливарний завод, куди й переїхав у 1798 р. А в 1799–му прийняв російське підданство під іменем Іван Матвійович Даль. Його дружина, мати Володимира Даля Марія Христофорівна Фрайтаг, володіла кількома мовами, зналася на музиці та літературі. Коріння її батьківської лінії — в німецькому народі, а за материнською лінією вона походила зі стародавнього французького роду.
Володимир Даль як науковець працював у багатьох галузях: природознавстві, медицині, лінгвістиці, етнографії. Також залишив слід в історії, військовій справі та інженерії. Він був автором перших в історії Російської імперії підручників із зоології та ботаніки. У 1838 р. за свої природничо–історичні праці обраний членом–кореспондентом Петербурзької академії наук. Під час своїх численних подорожей зібрав багатющий етнографічний матеріал, на його основі написав близько 100 нарисів iз побуту російського народу. Брав участь як військовий лікар у російсько–турецькій війні. Писав наукові праці з гомеопатії, фармакології, методи оперативного лікування вогнепальних поранень, здобув славу хірурга–офтальмолога, здійснивши близько півсотні операцій зняття катаракти. Даль зізнавався, що вміння добре зашивати рани перейняв від своєї української няні Ганни, яка навчила його вишивати. Цікаво, що ліва рука Даля була розвинена настільки ж, як і права.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
