Кукурудзяні рильця в «пушку»

Днями аграрії Полтавщини подолали рубіж зібраного валу зернових у 4 мільйони тонн. Причому, як повідомили «УМ» у Головному управлінні агропромислового розвитку облдержадміністрації, частка кукурудзи в тому загальному зерновому «лантусі» становить близько 2,5 мільйона тонн. Водночас на початок листопада її зібрали тільки трохи більше 70 відсотків площ. Тож, за прогнозами фахівців, загальний ужинок зернових культур у нашому краї сягне 4 мільйонів 900 тисяч тонн, себто абсолютного рекорду, який перевершить досягнення кількарічної давнини більш ніж на 300 тисяч тонн. А коли врахувати, що такою ж небувалою для області була й засіяна кукурудзою площа, то можна сказати з певністю: зробивши ставку на «царицю полів», полтавські селяни не прогадали. То чому ж вони не б’ють у литаври з приводу згаданих рекордів?

Хто крайній у безкінечній черзі?

Найпершою зовнішньою ознакою проблеми стало зберігання значної частки зерна кукурудзи під відкритим небом навіть у тих господарствах, які мають досить просторі токи та складські приміщення. Одночасно збирати, сушити і відвозити на елеватори такий вал збіжжя нерідко просто не встигають. Ще більше впадають в око довжелезні черги наповнених зерном нового врожаю вантажівок біля тих же елеваторів і хлібоприймальних підприємств.

У Полтаві ж дійшло до того, що мешканці вулиці, яка веде до одного з тамтешніх приймальних підприємств, змушені були вдатися до погроз її перекриття й запросити телевізійників, аби ті показали картину їхніх страждань. Адже постійний гуркіт під вікнами приватних осель великовагових вантажівок змінювався не менш тривожним затишшям, під час якого десятки водіїв вишикуваних у безкінечну колону вантажівок по кілька діб чекали «зеленого світла», продукуючи сміття та інші «супутні» проблеми під парканами... Щоправда, кілька останніх днів на тій вулиці «глухо, як у танку». Приймальне підприємство ж не безрозмірне. А на запитання автора цих рядків, чи приймають там зараз зерно кукурудзи і по якій ціні, у понеділок працівники підприємства, котрі обслуговують «довідковий» телефон, порадили звертатися на «мобільник» свого начальства. Оскільки, мовляв, «зараз така ситуація, що про все те ми вам сказати не можемо»...

Експортне мито відмінили — проблеми залишилися

Власне, для фігурантів зернового ринку немає таємниць у тому, що багато власників тих же елеваторів і приймальних підприємств «за сумісництвом» володіють потужними агрофірмами, які, у свою чергу, залишаються найбільшими виробниками зерна. Звісно ж, і приймають такі термінали збіжжя насамперед у «своїх». Для «чужаків» їхні місткості для зберігання та можливості більш ніж обмежені. Надто за умов відсутності реального руху зерна з елеваторів у порти й далі на експорт, без якого канали збуту «рекордного» вітчизняного збіжжя неодмінно закупорює величезний «тромб».

Такі штучні «загати» до останнього часу пов’язували з запровадженням експортного мита на зерно цьогорічного врожаю, відміною якого Верховна Рада «облагодіяла» аграріїв тільки 7 жовтня. Зрештою, 19 жовтня своїм підписом під цим законодавчим актом Президент нібито «поховав» те мито остаточно, але... За оцінками експертів зернового ринку, тепер навіть за найсприятливіших умов така «віддушина» дасть змогу нашим трейдерам підписати реальні контракти й закріпитися на закордонних «плацдармах» не раніше січня–лютого наступного року. Зараз же там хазяйнують представники інших країн–експортерів, які зайняли потенційно «українську» нішу саме після запровадження в нашій дер­жаві горезвісного «зернового» мита.

У розмові з власкором «УМ» керівник обласного представництва потужної фірми–експортера вітчизняного зерна з головним офісом у столиці підтверджує: тиждень тому вони припинили закупівлю зерна кукурудзи у полтавських селян саме через те, що, за його словами, «у портах ним уже все завалено», ледь встигли відвантажити туди придбане раніше. Хоча ще 2–3 тижні тому їхня фірма пропонувала виробникам кукурудзи вельми пристойну ціну — 1450—1600 гривень за тонну. «І сьогодні з «кукурудзяними» пропозиціями фермери телефонують нам практично щодня — змушені їм відмовляти, — зауважує співрозмовник. — Зараз купуємо тільки соняшник».

Чи винні в тому високий урожай качанистої та «криза» її перевиробництва? Досвідчений підприємець так не вважає. Бо ж переконаний: без участі головних гравців вітчизняного зернового ринку та їхнього урядового лобі тут не обійшлося. Саме їм найвигідніше «опустити» ціни та «дрібніших» конкурентів в Україні на піку пропозиції, прибрати до своїх рук левову частку збіжжя, щоб потім продати його за кордон найдорожче... За такої відвертості підприємець, звісно, не побажав «світити» своє прізвище у газеті.

«Цариця полів» за ціною... Попелюшки

Водночас різниця у закупівельних цінах на кукурудзу сьогодні справді вражає. Якщо на початку цього тижня ще не «по вінця» заповнені елеватори найпотужніших компаній–трейдерів на Полтавщині приймали зерно качанистої по 1400—1500 гривень за тонну, то, за словами «аграрного» заступника голови облдержадміністрації Володимира Замикули, тепер багатьом фермерам доводиться продавати зібрану «королеву полів» по 700—800 грн.

Телефоную одному з таких полтавських перекупників, представляючись фермером. Його ціна — 900 грн. за тонну зерна. Зате, мовляв, одразу готівкою й без будь–яких «заліків» та інших «зайвих» документів. При цьому кукурудзу хоче брати тільки з току чи зі складу. Низьку цінову пропозицію пояснює тим, що придбане в такий спосіб зерно йому нібито доводиться возити аж... у Крим. Чи є охочі пристати на подібні пропозиції? Вже від імені уявного покупця зв’язуюсь із фермером неблизького до Полтави Гадяцького району. Свою кукурудзу чоловік готовий віддати саме за 900 гривень. З єдиною умовою, що заберуть її безпосередньо з–під комбайна.

— А я встиг здати майже всю свою кукурудзу на елеватор компанії «Нібулон» по 1500 гривень за тонну, — каже «УМ» фермер і водночас керівник фермерської асоціації Миргородського району Віктор Галич. — Тож мені не довелось, як іншим колегам, чекати своєї черги під елеваторами по 36 годин. Правда, для цього почав збирати качани фактично першим у районі. Задоволений врожайністю, яка в цьому році доходила 140—160 центнерів на круг. Та нікому не раджу заздрити нашим «кукурудзяним» прибуткам. І подумати не лише про те, що кукурудза в нас дає високі врожаї не частіше одного разу на 3 роки. При цьому державна політика на зерновому ринку зробила майже збитковими для вирощення навіть такі культури, як пшениця та ячмінь. Додайте до цього нинішні «копійчані» ціни на овочі, які «вилазять» нам суцільними збитками, збільшення площ майбутньої веснооранки й переконаєтесь: фермери сьогодні, м’яко кажучи, не «жирують». А, не дай Боже, з наступного року почнуть продавати землю, витягуючи з нас останні копійки... Знаєте, я брав участь у недавніх пікетуваннях «завсідників» столичних Печерських пагорбів, які влаштовували фермери із поки що «символічними» вилами. Та, бачу, не допомогло. Тож невдовзі, мабуть, доведеться вирушати на Київ із чимось «вагомішим».

Чи наповняться засіки держави, коли порожньо у кишенях фермерів?

Фермер із Решетилівського району Сергій Василенко підтримує свого колегу. Попри те, що останніми днями без особливих проблем відвантажував зерно кукурудзи на розташований у їхньому районі елеватор потужної компанії–трейдера по 1450 грн. за тонну. Та качани він продовжує збирати й, звісно, не відає, що буде завтра з тією ж ціною та пропускною можливістю найближчих терміналів для збіжжя. Адже, коли згаданий елеватор стояв, йому також доводилося возити свою кукурудзу більш ніж за сот­ню кілометрів.

Знає і про набагато пекучіші проблеми колег, змушених збувати зерно за безцінь просто з–під комбайна, бо ні просушити його, ні перевезти на значні відстані не можуть через хронічний брак коштів. Чоловіку важко збагнути, як можна було відповідальним за ринок збіжжя посадовцям «не помітити» очікуваного рекордного валу зерна й не «розчистити» канали для нього відміною тих же таки експортних квот не «у свинячий голос», а набагато раніше. «Коли урядовці розповідають нам про те, як вони переймаються проблемами «стратегічних» продовольчих запасів зерна, що подекуди просто «гниє» без руху, одразу виникає запитання: «Чому ніхто не думає про те, як зробити так, щоб у його виробників не «виводилися» бодай мінімальні запаси коштів і ресурсів для розвитку виробництва, — каже Сергій Василенко. — Тоді й держава завжди буде з зерном, м’ясом, овочами. Тільки б не заважали нам продавати збіжжя за вигідною ціною».

ДЕ Ж ВИХІД?

«Рани», які можуть «зализати» корови і свині

Водночас, говорячи про ринок зерна, практично всі співрозмовники сходилися на думці: одними лише сподіваннями на експорт цю проблему не вирішити. Надто без суттєвого розширення споживання та використання збіжжя на ринку внутрішньому. Передовсім за рахунок розвитку тваринництва. Ту ж «надлишкову» кукурудзу в Україні можна і треба переробляти на високоякісний комбікорм для худоби, свиней, птиці й, відповідно, суттєво розширювати поголів’я, створювати нові робочі місця на селі. Водночас відновлювати діяльність вітчизняних комбікормових заводів, витісняючи з нашого ринку сумнівні аналоги зі стимуляторами росту та іншою «хімією».

Зрештою, маємо дбати про експорт не «первинної» сировини, а тих же м’ясо– та молокопродуктів, яєць, що набагато вигідніше за всіма параметрами господарювання. Прикро, та поки що в нас усе виходить із точністю до навпаки: найбільші виробники зерна зазвичай залишаються й найбільшими... «могильниками» того ж таки тваринництва. Скажімо, одним із лідерів за врожайністю кукурудзи на Полтавщині був і залишається Новосанжарський район. Саме той, де розпорядниками понад 70 відсотків орної землі стали три «галузки» відомих олігархічних структур. За підрахунками фахівців, у цьо­му році качаниста дасть їхнім потужним агрофірмам фактично 100–відсоткову (!) рентабельність. Але ж саме ці «козирні» агроформування першими повністю «добили» тваринництво на ввірених їм територіях колишніх колгоспів. Тепер там жодного живого «хвоста» не побачиш!

А значить, і згодовувати потенційний «золотий» комбікорм із кукурудзи нікому. Виходить замкнуте коло, що лише провокує появу нових зернових «тромбів». До речі, чимало реальних хвороб фахівці радять лікувати кукурудзяними рильцями — давнім засобом народної медицини. А от чим вилікувати ті ж таки ринкові тромби, паралічі та «інсульти», коли до їхнього творення причетні чільні урядовці та зернові магнати, «рильця» яких у добрячому «пушку» зацікавленості у перманентному плині саме таких штучних «недуг»?