Цього року гурт «Арія» був одним із найактивніших ньюзмейкерів серед російських рок–команд. На зміну екс–солісту «Арії» Артуру Бєркуту (який у грудні вже сольно співатиме в Україні) прийшов Михайло Житняков. «Робота над альбомом, який ми писали декілька років, зайшла у глухий кут, він був би гіршим від попередніх, тому ми вирішили розійтися з Артуром Бєркутом», — пояснює трансформацію гурту гітарист Володимир Холстінін. Сам Михайло Житняков розповів про свій прихід до складу «арійців» так: «Я познайомився з гуртом після участі в музичному проекті Маргарити Пушкіної «Династия посвящённых». Потім Маргарита Анатоліївна поділилася враженнями про мене з Віталієм Дубініним (бас–гітаристом «Арії», — Авт.) . Після ми спілкувалися протягом двох років. А цього року Віталій запропонував співпрацю з «Арією». Новоспечений «арієць» спокійно реагує, коли його порівнюють із попередніми фронтменами Валерієм Кіпєловим й Артуром Бєркутом, мовляв, «тоді розумієш, що досягнув певного рівня».
Не менш знакова подія в житті «Арії» — випуск альбому «Фенікс». Учасники гурту відкидають розуміння назви платівки як символу відродженням гурту з попелу, оскільки чимало пісень були написані ще до структурних змін в «Арії». Диск містить 10 треків, що орієнтовані на думаючу слухацьку аудиторію. Автори музики — Віталій Дубінін та Володимир Холстінін, слів — перевірені часом поети Маргарита Пушкіна й Ігор Лобанов. Майже всі пісні з’явилися завдяки літературним та кінотворам: написані за мотивами романів «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Парфумер. Історія одного вбивці» Патріка Зюскінда, «Бійцівський клуб» Чака Паланіка, «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, поеми «Весілля» Дмитра Кедріна, фільму «Рестлер» Даррена Аронофскі. Та й найменування диска повертає слухачів до міфології. Платівка записана в «арійському» стилі, із перехрещеннями мотивів добра й зла, боротьбою апокаліптичних настроїв з оптимістичними. Зі слів «арійців», «Фенікс» уже здобув популярність у Росії. Як його оцінять у нас, покаже час, а поки гурт вирушив у тур українськими містами. На концертах «Арія» виконує лише п’ять нових пісень, інші — добре знані прихильникам.
Перевірку на адаптацію вже пройшов Київ, де «Арія» відіграла концерт. Про беззаперечний аншлаг не йшлося, але це якраз той випадок, коли якість важливіша за кількість: гурт прийшли послухати його віддані прихильники, чимало хто навіть одягнувся у символіку «Арії». Спостерігаючи за слухачами, ловила себе на думці: їм або байдуже, хто голосить на сцені, або Михайла Житнякова вони таки сприйняли на ура. Спокійний і неговіркий вокаліст показав, як тиха вода греблю рве: «брав» глядача потужним вокалом, щирістю і енергетикою. Уже з перших хвилин концерту народ полишив свої місця і заполонив проходи між кріслами — підспівували своїм улюбленцям, як і належить, здійнявши руки догори. Часом здавалося, що невелика зала Центру культури й мистецтв НАУ «по шитому» розпореться від сили звуку музики й бурхливих реакцій слухачів.
Учора «Арія» виступала у Львові, завтра їх зустрічатиме Тернопіль, потім — Кам’янець–Подільський, Хмельницький, Одеса, Херсон, Дніпропетровськ, Донецьк... Тур триватиме до 17 листопада. Ціна на квитки в кожному місті різна, приблизно коливається в межах 350 грн.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
