Маркіяну Шашкевичу було лише 23 роки, коли він організував з однокурсників у львівській греко–католицькій семінарії гурток «Руська трійця». На той час у Галичині «офіційними мовами» були німецька і польська. Українська церква промовляла до пастви польською й латиною. У львівській семінарії були дві «партії» — пропольська і промосковська. І ось молодий Шашкевич, якого вже раз виключали з семінарії за «вільнодумство», виступає з промовою перед керівництвом закладу, людьми вченими, які сміялися з народної мови і «вважали за поганий тон признаватися, що знають її». Яків Головацький писав, що після тієї Шашкевичевої промови, названої «Слово к питомцям», руський дух «возріс о сто процент». А Микола Устиянович зазначав, що Русь Галицька відтоді враз зацікавилася своїм народом і захопилася своїми думами. Причому перехід до зміни ідеалів був такий швидкий, що майбутні покоління могли б і не знати, що Львів не завжди був українським «П’ємонтом»...