«Осині гнізда» Соколової Балки

Учора — колгоспне. А сьогодні чиє?

Під час згаданого пікетування облдержадміністрації кілька десятків мешканців Соколової Балки та до них «примкнулих» «демальянсівців» вимагали насамперед передати у комунальну власність територіальної громади села 16–квартирний будинок по вул. Перемоги, 9–а. На думку пікетувальників, споруджений ще за колгоспних часів будинок керівник товариства, що стало правонаступником КСП, і його родичі хочуть приватизувати, виселити звідти всіх неугодних, тому свідомо затягують із передачею його сільраді, передбаченою постановою Кабміну №1253 від 13 вересня 2003 року.

Раніше пану Володимиру інкримінували аналогічні «загарбницькі» наміри ще й стосовно водонапірних башт, дитячого садка, адмінбудівлі, клубу, доріг, інших об’єктів соціальної сфери і навіть... пам’ятника Тарасу Шевченку, які опинилися на балансі згаданих ТОВ. У перманентних словесних баталіях згадували також маніпуляції із земельними паями, низький рівень оплати за них, затримку з розпаюванням майна колишнього колгоспу...

Тож хвилі інтернету, що віддзеркалювали ті пристрасті, розносили все нові й нові страшилки про «земельного магната» і «феодала», котрий по–рейдерськи захопив уже навіть приміщення сільради, «прихватизував» багатоквартирний будинок разом із його мешканцями тощо. Добивали всіх, звісно, пам’ятником Кобзареві у його кишені... І все ж, чи можна вирішити досить складні майнові питання на мітингах? Чи не краще розрубувати подібні гордієві вузли, скажімо, у судах?

«Феодал», який зберіг колишній колгосп

«Так ми ж звернулися до районного суду ще в квітні цього року, — зазначила у розмові з власкором «УМ» координатор «Демократичного альянсу» на Полтавщині Ірина Земляна, мати якої, директор місцевої школи, мешкає в одній із квартир згаданого спірного будинку в Соколовій Балці. — Відтоді судові засідання призначалися 4 рази, але на жодне з них ні пан Замула, ні його представник не з’явилися. Зрештою, чому маємо доводити в суді те, що більше 10 років тому врегульовано постановою Кабінету Міністрів, а 7 квітня ц.р. — приписом прокурора Новосанжарського району «директору ТОВ «Імені Шевченка» Замулі В.І. з вимогою негайно передати на баланс Соколово–Балківської сільської ради об’єкти житлового фонду, в тому числі й 16–квартирний будинок»?».

Та якщо подібна конкретика дає принаймні поживу для роздумів, то емоційний «перебір» у ярликах, які «клеять» Володимиру Замулі опоненти, помітний навіть неозброєним оком. Бо ж, погодьтеся, важко назвати «рейдером» чи «феодалом» господарника, котрий, по суті, зберіг і виробничу базу, майно успадкованого колгоспу, і надбану спільно соціальну сферу села. За умов, коли сотні його колег не витримали ударів і спокус ринкової стихії, залишивши по собі суцільні руїни. Та й сьогодні правонаступники КСП — кооперативу під його орудою — забезпечують роботою більше ста селян, які у свою чергу обробляють близько 3 тисяч гектарів землі, продукують суттєві доважки до пенсій і зарплат сотень власників земельних паїв.

На думку Володимира Івановича, ноги цього конфлікту насправді ростуть не з майна — iз землі. Надто вона «ласа» довкола Соколової Балки, де не тільки добірні чорноземи, а й поклади нафти та газу (зараз їх видобуває тут спільне українсько–британське підприємство). Саме до таких земель іще на початку їхнього розпаювання виявляв особливу увагу заїжджий скоробагатько з місцевим корінням, перетворюючись на такого собі містечкового олігарха. Останнім часом того «латифундиста» з незрівнянно більшими площами орендованих угідь у кількох сусідніх районах, необмеженими ресурсами та можливостями бачили у Соколовій Балці, принаймні двічі. Щоправда, особливих успіхів його пряме «зваблення» тамтешніх селян тоді не мало.

Розділяй і володарюй

То чи не обхідною дорогою пішов він зі своїми соратниками, щоб спочатку посіяти розбрат, а потім владарювати над тими, кого розділив? У районі ж добре пам’ятають протистояння в одному з сіл, яке призвело навіть до серійних підпалів садиб. Підпали припинилися одразу після того, як вдовольнили апетити нового «інвестора»... Прикро, що у подібних ситуаціях, на переконання пана Володимира, цинічно використовують людей, які не те що реальних проблем Соколової Балки не знають — подекуди село взагалі бачили тільки по телевізору. Інакше звідки та безапеляційність, навішування ярликів і чималі кошти на антипіар? При якому, звісно, невигідно згадувати про те, що тільки минулого року сільгосппідприємства «загарбника» соціальної сфери витратили на неї більше 250 тисяч гривень. А кілька років тому для того, щоб капітально відремонтувати той же пам’ятник Тарасу Шевченку (згадаймо обшарпані постаменти з погруддями Кобзареві у багатьох селах) та впорядкувати території довкола нього, очолюване Володимиром Замулою товариство виділило близько 100 тисяч гривень. Сьогодні цей пам’ятник — один з найдоглянутіших не лише на Полтавщині.

— Щоб мені насолити, опоненти перекручують факти, кажуть напівправду або й відверту брехню, — переконаний Володимир Замула. — Ось мене звинувачують у тому, що не передаю 16–квартирний будинок сільраді й, відповідно, перешкоджаю мешканцям у приватизації своїх квартир. Та де заяви на приватизацію від тих скаржників? І де підтвердження їхніх голослівних заяв про те, що я когось звідти виселяю? Водночас для передачі житлового будинку іншому балансоутримувачу потрібно виготовити бодай технічну документацію. Коли ж ми запросили для цього фахівців, їхню роботу мої «доброзичливці» фактично заблокували. Ще й звинуватили нас у тому, нібито це моя сестра хоче приватизувати весь будинок. Як? Адже півдесятка квартир у ньому вже приватизовані. До речі, в цьому будинку живе й моя родина. То дійшло до того, що мусив установити відеоспостереження. Тільки для того, щоб мене безпідставно не звинувачували у побитті опонентів і погрозах на їхню адресу. Не збираюся перешкоджати передачі сільраді й іншого спільного майна (ще раніше, скажімо, передали Будинок культури і дитсадок). Хочу тільки, щоб усе робилося по закону і по справедливості. Адже, наприклад, одну зі свердловин із водонапірною баштою, з якої беремо воду для виробничих потреб, просто так, під мітинговий шумок, віддати не можемо.

Безкомпромісна стежка до... компромісу

При цьому Володимир Іванович вважає, що досягти порозуміння чи компромісу між сторонами конфлікту вже неможливо. Надто глибока прірва пролягла між ними, забагато образ і бруду вилито за ці місяці. Тож хоча б позірний спокій у Соколовій Балці, на його думку, настане тільки тоді, коли хтось відступиться — або він, або той закулісний ляльковод новіт­ньої битви за землю (за іронією долі, останній також є депутатом від Партії регіонів, тільки «вищестоящої» ради).

Та стежки компромісів знаходити, вочевидь, таки доведеться. Не лише тому, що в конфлікт, крім пересічних «виконавців», втягнуто фактично всіх очільників села: директора провідних сільгосппідприємств, голову сільради, директора школи. Зовні їхнє протистояння за участю земляків і зовсім сторонніх людей із публічним перетрушуванням найбруднішої білизни виглядає як ганебна «жабомишодраківка», в якій ніколи не буде переможців. І одними лише взаємними звинуваченнями на адресу «осиного гнізда» опонентів тут не обійтися.

Тим більше що згадана постанова Кабміну від 13 серпня 2003 року визначає такий порядок передачі у комунальну власність колишніх колгоспних об’єктів соціальної сфери та житлового фонду, згідно з яким ділити все те добро має спеціальна комісія за участі всіх зацікавлених сторін. Причому, коли ініціатором такого поділу (як у цьому випадку) стає орган місцевого самоврядування (сільрада), то відповідну «пропозицію погоджують із підприємством–правонаступником, на балансі якого перебувають об’єкти».

Останнє ж, згідно з цим документом, може вимагати ще й відшкодування своїх витрат на утримання, охорону, ремонт, добудову цих об’єктів тощо. За умов поглиблення конфлікту чи не стануть вони, м’яко кажучи, «нерентабельними» не лише для його сторін, а й для всієї громади села? Бо ж згадану комісію в Соколовій Балці вже створено, та в затримці її роботи конфліктуючі сторони мерщій поспішили звинуватити винятково своїх опонентів. Хоча зрозуміло, що ділити спільну власність все одно доведеться не на мітингах.