Михайло Крупієвський: «Нинішнє вітчизняне телебачення — ніби маленька дитина, що приміряє на себе різні костюми: то сомбреро, то бікіні вдягне». (Юрія САПОЖНІКОВА.)
— Пане Михайле, залежним від чого є «Телетріумф»?
— Залежною премія є у першу чергу тому, що має відповідний принцип фінансування. Отримує більше нагород телеканал чи медіа–група, яка організовує захід і його телетрансляцію. Це означає, що той, хто фінансує «Телетріумф», обов’язково потім і отримує нагороди. Але це не головне. Головне — що телебачення просто шкідливе для здоров’я. На каналах немає програм, які можна дивитися. Бо мовники здебільшого переробляють чужі програми — адаптують зарубіжні формати.
Нинішнє вітчизняне телебачення — ніби маленька дитина, що приміряє на себе різні костюми: то сомбреро, то бікіні вдягне. Але дитина має рости і змінюватися. У нашого телебачення — затримки розвитку. Бо воно має зростати разом iз людьми, які працюють на ТБ. Натомість, як правило, досвідчених професіоналів звільняють, а беруть молодь, якою простіше керувати. Телебаченню не дають визріти і стати дорослішим.
— Як ви ставитеся у цій конкретній ситуації до переконання, що будь–яка премія стимулює творчість і конкуренцію?
— Нинішній «Телетріумф» не може стимулювати ні творчості, ні конкуренції.
— Яким чином можна реформувати «Телетріумф»? По–іншому обирати експертів? Зовсім відмінити премію?
— Я думаю, що треба змінювати телебачення. Але зараз вже трохи запізно. Не можна працювати тільки для того, щоб заробляти гроші, як це сьогодні робить телебачення. Чому я зараз практично не працюю на телебаченні? Бо не моя професія забивати цвяхи мікроскопом.
Телебачення — дуже складний механізм, який може робити багато речей і в першу чергу формувати світогляд. Те, що ТБ робить сьогодні: заробляє, маніпулює і розважає, — це дуже обмежений сегмент. Мені це не цікаво. Я рік не дивлюся телевізор. Те, що подобається, переглядаю в інтернеті.
— Вітчизняне комерційне телебачення уже було бізнесом і 10 років тому, і 15. Чому, на вашу думку, відчутний перекiс у бік маніпуляцій і розважайлівки відбувається саме зараз?
— Це проблема не лише телебачення, а суспільства загалом: бізнесові інтереси — понад усе. Сьогодні політика, культура, мистецтво, спорт, телебачення тощо можуть існувати тільки в рамках бізнес–пірамід. І тому ми не маємо вільної політики, вільного телебачення, вільного мистецтва.
— Яким чином на це можна впливати?
— Стосовно телебачення — просто відмовитись від нього і дати йому можливість спокійно померти.
— Як ви оцінюєте професіоналізм вітчизняних телевізійників?
— На сьогодні на телебаченні дуже багато професіоналів. Дуже професійно працює середня ланка: оператори, режисери, які роблять гарні «картинку», звук, декорації. Коли я починав працювати на ТБ оператором, наприкінці 80–х, усі експериментували як аматори. Доходило до смішного: коли оператор працював iз диктором, то виставляв світло залежно від тексту повідомлення, наприклад, робили «характерне» світло з червоною підсвіткою.
Не можу не згадати Олександра Роднянського, який робив канал «1+1»: перший україномовний, з програмами, які змушували глядачів думати. Формування ідеології каналу — це проблема людини, яка керує каналом. Щоб вона була вільною у виборі, повинна бути власником чи співвласником каналу, і медіа для неї має бути основним бізнесом.
— Останні роки ви займалися мистецьким фестивалем «Наше Різдво». Чи відбудеться чергове дійство? Чи мандруватиме фестиваль містами України?
— Ще остаточно не знаю, буде «Наше Різдво» цього року чи ні. Ми домовляємося з Інститутом Віктора Ющенка про те, що дійство може відбутися у Києві, в Мистецькому Арсеналі. Перший рік ми проводили фестиваль у столичному Палаці спорту, два роки поспіль — у Львові. Минулого року «Нашого Різдва» не було, бо не знайшли тих, хто б профінансував проект.
«Різдво» — це дуже гарний проект, я знаю, яким він повинен бути. Знаю, яким має бути візуальне та аудіонаповнення, щоб глядач відчув різдвяний дух, як писав Андрухович, щоб була «пуста» голова. Яким буде фестиваль, якщо буде, — залежить лише від вкладених грошей. Формат точно буде мінімалістичним, бо на підготовку великого проекту двох місяців мало, його треба готувати рік поспіль.
Ідеально було б, якби усі люди в нашій країні заробляли 2—3 тисячі доларів на місяць, і тоді б їм вистачало грошей, щоб годувати дітей, брати кредити на житло і купувати квитки на концерти. Таким чином люди самі б фінансували проведення того ж таки фестивалю «Наше Різдво». Але наша історія інша. Теоретично проект міг би отримати державне фінансування, якщо отримає державний статус.
— Чи може «Наше Різдво» з українськими виконавцями потрапити в телеефір зараз, коли у програмі каналів — суцільні лінійки з переважно російськими ведучими та співаками?
— Не проблема — домовитися про трансляцію. Проблема — коли проект поставлять в ефір. «Наше Різдво» з Палацу Спорту ставили на «Плюсах» о другій годині дня — не у прайм–тайм проект не міг дати максимальний рейтинг. Проект, який ми робили з «Братами Гадюкіними», поставили взагалі о пів на другу ночі.
Якщо в тебе є гроші спонсорів, то цих спонсорів треба показати в телевізорі. Тому всі гроші, які ти отримуєш від спонсора, а то й більше, ти маєш передати телевізору. Анонсування проекту залежить від суми, яку ти приносиш каналу. А час ефіру — тільки від самого каналу. Комерційний канал ніколи не поставить мистецький проект у слот так, щоб «просів» рейтинг. А це неминуче відбувається, якщо програма дисонує з іншими, якщо не вибудувана лінійка проектів. Якщо показують російську попсу, то Тарас Чубай і ті ж «Брати Гадюкіни» між ними не будуть цікаві більшості глядачів.
— Чим має стимулюватися поява у телеефірі дійсно української телепродукції: квотами, за дотриманням яких справді б слідкували, пільгами?
— Нічого нового вигадувати не треба. Щоб заохочувати виробництво власної продукції, по–перше, встановлюють акцизи на імпортовану. По–друге, багато країн фінансують національний продукт. Наприклад, актори у Словачиннi, Чехії, Польщі мають стабільні пристойні виплати за дублювання фільмів рідною мовою. І це витрати, які бере на себе держава.
— Ваша дружина Ірина Ваннікова, кілька людей iз колишніх «Плюсів» зараз працюють на ТВі. Ви найближчим часом не збираєтесь співпрацювати з цим каналом?
— Думаю, що не займатимуся телебаченням узагалі. Хочу зайнятися зовсім іншим бізнесом. Гадаю, що мені слід зараз сконцентрувати свою увагу на приготуванні їжi.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
