Кольори Колліура

Французів усе більше дратує снобізм і, головне, дорожнеча їхньої головної курортної території — Лазурового узбережжя. Відпочити влітку в Ніцці, Канні чи Сен–Тропе можуть дозволити собі переважно особи з доходом помітно вищим від середнього. Решті французів доводиться виїжджати на дешевші закордонні курорти або шукати у своїй країні альтернативу Лазуровому узбережжю. Один із варіантів — так зване Пурпурове узбережжя. Це низка середземноморських селищ на південно–східному краю Франції, в районі міста Перпіньян (регіон Лангедок–Руссійон). Тут, полого спускаючись до моря, Східні Піренеї зустрічаються з водами Ліонської затоки й утворюють мальовничі бухти з чудовими піщаними та гальковими пляжами.

Пурпурове узбережжя стає дедалі популярнішим не лише у Франції, а й у інших країнах Європи. Британська газета «Індепендент» назвала Пурпуровий берег «економ–варіантом Лазурового». Однак слава і прибутки від туризму не впали на голови тутешніх країв самі по собі. Кореспондент «УМ» дослідив, яких зусиль та фантазії це коштувало.

Мале, та визначне

Найкращі пляжі Пурпурового узбережжя розташовані біля містечка Аржелес–Сюр–Мер. Але неофіційною «столицею» цієї курортної зони є селище Колліур із населенням 3 тисячі осіб.

Французи називають його Кольюр, проте місцеві мешканці, переважно каталонці, тримаються старої каталонської назви та звичаїв. Що й не дивно, адже Колліур розташований лише за 26 км від кордону. Над містечком майорить більше смугастих жовто–червоних — каталонських — прапорів, ніж французьких «триколорів».

Їдучи на екскурсію до Колліура, автор цих рядків був переповнений скепсисом: ну яку родзинку може запропонувати туристові село, найбільш віддалене від столиці своєї країни? Але кількістю родзинок Колліур, що називається, «вбив наповал».

Це «село» має понад 20 готелів і не менше ресторанів, два кемпінги, десятки вілл–апартаментів, пропонує апартаменти і квартири, тобто може прийняти значно більше туристів, ніж нараховує власних мешканців. Колліур не став би «пурпуровою столицею», якби не мав багатої історичної спадщини і не був фактично «музеєм під відкритим небом».

Хочете потрапити у середньовіччя — зверніть в одну з вуличок старовинної готичної частини містечка. Хочете відчути себе піратом — прогуляйтеся набережною у районі величного старовинного маяка, який втратив своє первинне призначення і був переобладнаний під церкву Нотр–Дам–де–Анже. А осердям Колліура є Королівський замок та велична фортеця навколо нього.

Тут був д’Артаньян

Ще у V ст. до н. е. на місці Колліура були грецька та фінікійська колонії. Оскільки місцева затишна гавань та порт на перетині торговельних шляхів приваблювали як негоціантів, так і жадібних до легкої наживи піратів, то для захисту від морських розбійників збудували фортецю, перша письмова згадка про яку датується 637 роком.

У ХІІІ—ХІV ст. цей замок був літньою резиденцією королів Майорки (зі столицею королівства на континенті у Перпіньяні) і його постійно перебудовули залежно від потреб. Після занепаду королівства Майорки за замок боролися Франція та Іспанія. Спершу брали гору іспанські Габсбурги, які ще більше зміцнили оборонну міць Колліура. 1642 року містечко перейшло під владу французів, і головний уповноважений Людовіка ХІV з будівництва фортифікаційних споруд Філіпп Вобан ще більше розширив тутешню фортецю, зробивши її практично такою, як вона є тепер. Це не зашкодило іспанцям знову повернути собі Колліур 1793 року після річної облоги. Щоб пізніше... авжеж, знову втратити його. В одній із численних воєн за стратегічне місто Колліур брав участь такий собі королівський мушкетер д’Артаньян — реальна особа, яку Александр Дюма зробив героєм своїх романів.

Загалом у Колліурі є аж три фортеці, які свого часу становили єдиний оборонний комплекс. Перша поєднана із замком. Друга — Форт святого Ельма — височіє на горі над містечком, зараз у цій багатокутній кам’яниці XVI ст. міститься художній музей. А в третьому укріпленні, що має назву Форт Міраду, і зараз базується елітний підрозділ французької армії. І з цього також є розвага туристам: можна спостерігати, як «командос» на сусідньому пляжі відпрацьовують антитерористичні операції чи можливий напад противника з боку моря.

Кожен може стати Матіссом

У Колліурі реалізовано геніально просту ідею: по містечку розставлено 20 бронзових рамок на підставках. Вони розташовані точно на тих місцях, де свого часу стояли мольберти славетних художників, які змальовували принади Колліура. Туристові варто лише навести фотоапарат на рамку, відзняти свою «картину», а потім порівняти фото з оригіналом та зрозуміти, як цей самий пейзаж інтерпретував художник. Репродукції цих картин можна бачити по всьому містечку, а частину оригіналів — у місцевому Музеї сучасного мистецтва із повитими плющем стінами.

Красу Колліура першими відкрили для світу паризькі художники Анрі Матісс та Андре Дерен, які прибули до містечка 1905 року і затрималися на довгий час. Під враженням від побаченого вони заснували новий напрям у малярстві, що отримав назву «фовізм» (від французького «дикі тварини»). Цей стиль живопису характеризується яскравістю та контрастністю кольорів. На картинах фовістів — багато «диких» барв і майже немає чорної.

Фовізм народився з кольорів Колліура. Місцеві рибалки здавна фарбували човни у яскраві кольори, щоб їх було видно здалеку, а решту фарб використовували для стін будинків. Тож можна уявити, яким барвистим є це місто, врахувавши, що на кожному балконі буяють квіти.

Перебуваючи в Колліурі, Матісс не мав і шеляга за душею, тому за харчі й вино у місцевій кав’ярні розплачувався щойно намальованими картинами. Ця кав’ярня у центрі містечка працює дотепер — під тією ж назвою «Тамплієри», майже без змін інтер’єру порівняно з часами Матісса.

Колліур із трьома десятками картинних галерей досі утримує звання «міста художників». Тутешній Музей сучасного мистецтва 1990 року заснував «Премію Колліура», якою раз на два роки відзначають найкращого молодого художника Європи. Лауреат отримує можливість впродовж року безкоштовно жити й працювати у художній студії при музеї, а після закінчення цього терміну повинен подарувати зібранню одну зі своїх картин.

Окрім численних тимчасових художніх виставок, у Колліурі щороку в жовтні відбувається Міжнародна виставка кра­щих фотографій живої природи.

З легкої руки Матісса та Дерена на початку ХХ ст. Колліур перетворився на Мекку для богеми і залишається таким до наших часів. Тут у різні роки мешкали і творили славетні художники Пабло Пікассо, Марк Шагал, Жорж Брак — один із засновників кубізму, Отон Фріш, Рауль Дюфі, Альбер Марке, шотландський архітектор та дизайнер Чарльз Ренні Макінтош — засновник напряму «модерн» у європейській архітектурі, та ін.

Також у цьому місті мешкали знамениті письменники — класик іспанської поезії Антоніо Мачадо (щороку в лютому у Колліурі на його честь проводять літературний фестиваль), Стівен Кларк, Патрік О’Брайан. В одному з романів О’Брайана «Каталонці» описано життя мешканців Колліура на тлі історичних змін. Цей британець є автором біографії Пікассо, з яким заприятелював у Колліурі.