Разом нас багато

Учора світ перетнув історичну позначку — на планеті народився семимільярдний мешканець. І хоча ця подія має досить символічний характер (адже достеменно ще не відомо, на якому континенті і в яку хвилину народився саме той, «ювілейний», малюк), відзначати 31 жовтня 2011 року як історичну подію заходилися в усьому світі.

В Україні про нові перспективи людства науковці в ці дні теж говорять. Але у нашій державі — свої серйозні демографічні проблеми: українців дедалі меншає. Прогнози фахівців невтішні: до 2050 року нас залишиться 35 мільйонів (зараз, нагадаємо, 45 мільйонів і 600 тисяч). І це ще оптимістичний варіант! В Україні немає кому народжувати, зате є кому вмирати. Ми не переймаємося власним здоров’ям, а державi — не до тривалостi нашого життя. У нас дуже високий рівень смертності, і найстрашніше, що серед українців усе більше помирає молодих людей.

Через 90 років землян буде 9 мільярдів

Востаннє світ святкував день народження планетарного масштабу 12 років тому — тоді народився шестимільярдний житель. Ним нарекли хлопчика із Сараєва, який з’явився на світ у перші хвилини 12 жовтня 1999 року.

За цей час низка фахівців неодноразово наголошувала, що планета перенаселена і що подальше збільшення чисельності населення неминуче призведе до глобальної екологічної катастрофи. Однак значна частина демографів (серед них — і експерти ООН) упевнені, що прискорене зростання чисельності населення світу — явище тимчасове і незабаром припиниться. «Населення планети продовжуватиме зростати до кінця цього століття, але темпи зростання сповільнюватимуться, — каже про перспективи планетарного масштабу директор представництва Фонду народонаселення Організації Об’єднаних Націй в Україні Нузхат Ехсан. — За прогнозами ООН, восьмимільярдний житель планети народиться у 2025 році. До 2050 року населення Землі зросте до 9 мільярдів, а десятимільярдний житель планети з’явиться близько 2100 року». Найстрімкіше населення зростає у країнах Азії та Африки, зокрема у Китаї, Індії, Індонезії, Бангладеш, Афганістані тощо. Загалом щогодини на нашій планеті народжується близько 10 тисяч малюків. І здебільшого це відбувається у країнах малорозвинених, де гостро строїть проблема нестачі продовольства, ліків.

За десять років — «мінус» три мільйони українців

Для України проблема перенаселення така ж далека, як і Бангладеш чи Індокитай. У нас проблеми діаметрально протилежні: українська нація потроху зникає — через високий рівень смертності.

Щоправда, у нашій державі за останні роки дещо зросли показники народжуваності. Ірина Курило, завідувач відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи, зазначає: народжуваність в Україні хоч і нижча за середньоєвропейський рівень, однак не набагато. Усюди в Європі народжують мало. «Демографічна математика» проста: для того щоб населення не скорочувалося, потрібно, аби в Україні кожна жінка народжувала у середньому 2,2—2,3 дитини. Але цього досягти, кажуть демографи, нереально: у жодній країні Європи жінка не народжує більше двох дітей. В Україні цей сумарний коефіцієнт народжуваності — 1,4.

Але якщо народжуваність у нас розвивається приблизно так само, як в Європі, то зі смертністю зовсім інша ситуація. «Чоловіки в Україні мають тривалість життя на 13 років меншу, ніж середня у країнах ЄС, — каже Ірина Курило. — Українські жінки живуть на 7 років менше, ніж в ЄС. І якщо в 1960–х роках Україна посідала одне з чільних місць у Європі за тривалістю життя населення, то тепер — чи не останнє серед європейських країн».

«В Україні демографічна ситуація залишається складною. У нас продовжується щорічне зменшення населення, — каже заступник голови Державної служби статистики України Наталія Власенко. — Хоча, слід зазначити, що зменшення населення у 1999—2003 роках сягало 350 тисяч осіб, а в останні роки все–таки скоротилося — в 2010 році ми втратили 200 тисяч осіб».

Але і такі масштаби — вражаючі (зауважте, що 200 тисяч осіб — це фактично невеликий обласний центр України). Із такими темпами, кажуть демографи, до 2050 року нас залишиться 35 мільйонів. І це ще «непоганий» для України прогноз: за іншими підрахунками, українців через 39 років може залишитися близько 31 мільйона осіб. І такі цифри — незворотний процес. «Протягом останніх десяти років чисельність населення України зменшилась на 3,1 млн., — каже Ірина Курило. — Основні причини смерті українців — хвороби системи кровообігу, новоутворення. Україну вирізняє надто висока, порівняно з країнами ЄС, передчасна смертність від зовнішніх причин (нещасні випадки, ДТП, отруєння, травми), смертність у молодому віці від інфекційних і паразитарних хвороб (туберкульоз, СНІД тощо), більш рання (ніж у розвинутих країнах) смертність від серцево–судинних хвороб, несприятлива динаміка смертності від хвороб органів травлення. І сказане про високу смертність насамперед стосується населення працездатного віку, особливо чоловіків». Тут у нас і справді катастрофічна статистика: третина 16–річних хлопчиків не мають шансів дожити до 60 років. Ще один статистичний факт: у віці від 20 до 50 років українські чоловіки помирають утричі частіше за своїх однолітків–жінок.

Факторів ризику смерті — хоч греблю гати: це і несприятлива екологія, і абсолютно неприйнятна структура зайнятості (у нас надто багато робочих місць із шкідливими, небезпечними умовами праці). Це і якість харчів та води, які вживають українці. Звісно, впливає і низький рівень життя та неналежний рівень медичного обслуговування. А ще, кажуть демографи, українці не навчені дбати про своє здоров’я — займатися спортом, позбавлятися шкідливих звичок.

Україна — нація літніх людей

Є в Україні ще одна демографічна тенденція, де вона перебуває у лідерах, — старіння населення. «На відміну від ХХ «століття зростання», за результатами більшості сучасних демографічних прогнозів, ХХІ ст. буде «століттям старіння». Частка осіб, які досягли «першого порогу старості» (60 років) у населенні світу нині становить 11%, осіб, старших 65 років, — близько 8%. Основним регіоном iз найвищою часткою літніх осіб на сьогодні є Європа (майже 22% населення представлено особами у віці 60 років і старше), — каже Ірина Курило. — Україна відноситься до країн із високим рівнем старіння населення: за часткою у населенні осіб віком 60 років і старше вона замикає групу з 25 найстаріших країн світу. Однак через порівняно низьку тривалість життя в країні вона має й помітно меншу, ніж розвинуті європейські країни, частку осіб найстарших вікових груп (понад 70 або старших 80 років) у складі населення».

Саме з огляду нас цей факт демографи констатують: українці вичерпали свій потенціал демографічного зростання. Із середини 1960–х років пересічна жінка в Україні вже не народжує стільки, скільки потрібно, щоб покоління дітей чисельно хоча б дорівнювало поколінню батьків. У результаті у нас кожне наступне покоління менш чисельне за попереднє. І виходить, що в Україні 60–річних жінок більше, ніж 5–річних дівчаток. Відповідно надалі не буде кому народжувати, але буде кому вмирати. «Це може засмучувати, бо країна, яка старіє, має дуже великі труднощі з виконанням своїх соціальних зобов’язань, зі збиранням податків, забезпеченням пенсій на майбутнє, — зазначає Нузхат Ехсан. — І також зменшується база для розвитку підприємництва, тому що менше людей може долучитися до економічного розвитку власної країни».

Наш вихід — китайці у вишиванках?

Через затяжну демографічну кризу Україна вже незабаром може відчути потребу в іноземній робочій силі — у цьо­му переконані експерти Міжнародної організації міграції. На наявність робочих рук в Україні, безумовно, впливає і відтік мізків із нашої держави, який влада уперто ігнорує багато років.

За розрахунками Інституту демографії, якщо у період до 2050 року в Україну не залучати мігрантів, дефіцит робочої сили в країні зросте з кількох сотень тисяч осіб до трьох мільйонів. І тоді, кажуть фахівці, варто чекати хвилю мігрантів із бідніших азійських країн, колишніх радянських республік. Адже саме в них спостерігається надлишок населення, багато молоді. Поки що в таких країнах, як Україна, Росія, Білорусь, Сербія, Румунія, Болгарія, тобто практично в усіх країнах Східної Європи, міграційний приплив є доволі маленьким. Але до його зростання, мовляв, варто готуватися (розробляти відповідну політику, заходи, аби адаптовувати іммігрантів в Україні). Адже міграційні потоки, кажуть науковці, ми не зупинимо, що б не робили.