Король, що пахне марципанами

Незалежне й горде місто заможних бюргерів. Купецький центр середньовічної Європи. Морський порт, розташований за 20 км від моря. Столиця чи навіть батьківщина марципанів. Усе це — про Любек, місто–музей на півночі Німеччині. Віднедавна дістатися до нього з України можна дешево й швидко — з Києва до Любека виконує рейси авіакомпанія «Віззейр». Власне, можна сказати, що Любек зараз є найближчим до України містом Західної Європи, якщо рахувати за ціною авіаперельоту (239 грн.). Проте більшість туристів ігнорують принади 200–тисячного «райцентру», одразу прямуючи до «соліднішого» Гамбурга (а саме до нього «приписаний» любецький лоукостовий аеропорт). А дарма. Адже і в цьому місті є на що подивитися.

Ґазди старої Ганзи

Історичний центр Любека розташований на острові, який утворюють своїми чудернацькими вигинами рукави річки Траве. На острів, що має близько трьох 3 км у довжину, веде дванадцять мостів. Для туристів «головним» входом в історичний центр залишається той, що із західного боку. Поруч розташовані залізничний та автобусний вокзали, і саме з заходу в Любек можна потрапити через знамениті Гольштинські ворота.

Ця брама з двома вежами, зведена 1478 року, стала не лише місцевим, а й загальнонімецьким символом. До запровадження єдиної європейської валюти Гольштинські ворота прикрашали банкноту достоїнством 50 дойчмарок. А тепер зображення Гольштентор нанесено на монету достоїнством 2 євро німецького карбування.

Раніше Гольштинська брама входила в цілий комплекс оборонних споруд, але 1864 року міські укріплення було демонтовано. Залишилися тільки ці та ще на 50 років старші Замкові ворота (Burgtor), через які в Любек можна було увійти з півночі.

Вільнолюбні любекці могли себе захистити, проте надавали перевагу торгівлі, а не війні. Тож недарма фронтон Гольштинських воріт увінчує напис Concordia Domi Foris Pax — в перекладі з латини: «Злагода всередині, мир зовні».

Тепер у Гольштенторі розміщено музей історії міста, з експозиції якого можна дізнатися, що 1143 року граф Адольф ІІ заснував Любек на місці слов’янського поселення Любіце. А в 1226–му сенат Любека викупив у імператора Священної Римської імперії статус вільного імперського міста. І нарівні з Гамбургом, Бременом та Франкфуртом залишався таким майже до середини ХХ століття. Гамбург зберігає статус вільного міста й донині, а от Любек 1937 року його втратив (анулювала нацистська влада) і тепер належить до землі Шлезвіг–Гольштейн.

Наприкінці 1350–х у Любеку відбувся загальний з’їзд купецьких гільдій, де було офіційно оформлено створення Ганзейського союзу — спілки вільних міст Північної Європи, що об’єдналися для захисту прав купців від феодалів, спільної боротьби з піратами тощо. Загалом до Ганзи входило близько 200 міст, розташованих переважно в басейнах Північного та Балтійського морів, — від Гамбурга, Берліна й Риги до Кракова, Новгорода і Йорка. А головним містом цієї торговельної спілки — «королем» Ганзи — був саме Любек. І хоча тепер любецький порт на річці Траве порівняно з величезним портом Гамбурга на Ельбі виглядає крихітним, це не заважає Любеку залишатися важливим портовим містом.

Дух Будденброків

Під час ІІ Світової війни історичний центр Любека майже не постраждав, тож зараз по ніби застиглому в середньовіччі місту можна вивчати північноєвропейський стиль цегляної готики. За браком вапняку, з якого зводили готичні шедеври в інших країнах Старого Світу, місцеві архітектори були змушені винайти ноу–хау: готичні склепіння викладали з червоної цегли.

Гуляючи вулицями «острівного» Любека, ніби переносишся на кілька століть у минуле. Таким центр міста зберігають навмисне — на відміну від київської влади, любецькі керівники вміють шанувати історію й оцінювати той зиск, який можна отримати з її дбайливого «консервування». І внесення старого Любека у перелік об’єктів Все–світньої спадщини ЮНЕСКО для них — не порожній звук. До речі, будівля місцевого самоуправління Любека — найстаріша з нині діючих ратуш Німеччини.

Є серед найвідоміших пам’я–ток Любека й молодший об’єкт: Будинок Будденброків. Це музей письменників Томаса й Генріха Маннів, чиїм походженням із Любека місто неабияк пишається. Дім, у якому брати народилися в 1870–х роках, було зведено в XVIII ст. Проте після нальоту союзницької авіації у 1942–му від нього залишилися тільки фасад і підвал. Нинішній будинок, де після війни розміщувався банк, — результат реконструкції. Чому його називають Будинком Будденброків, здогадатися не складно: нобелівський лауреат Томас Манн докладно описав своє родове гніздо у сімейній сазі «Будденброки».

«Наш центр відкрився в 1993 році, — зазначала 91–річна Ліза Дрегер, почесна кураторка музею, одна з його організаторок та взагалі почесна голова організації світової спадщини міста Любек. — Крім історичної та біографічної експозиції, присвяченої братам Маннам, тут є наукові робочі місця, приміщення для лекцій, інших зібрань. Ми в опікунській раді тішимося, що Будинок Будденброків став місцем постійних зустрічей любителів літератури та вчених і приваблює туристів з усього світу».

Як і в багатьох інших музеях Європи, Будинок Будденброків має власний магазин, де продається безліч найменувань сувенірної продукції на тему літературної спадщини Маннів, книжки, альбоми тощо.

У Любеку є музей ще одного лауреата Нобелівської премії з літератури — Гюнтера Грасса. Зараз він живе за містом і працює над мемуарами.

А музей братів Маннів стоїть просто навпроти ще одного архітектурного символу міста — Марієнкірхе. Кажуть, саме ця велична церква з темно–червоної цегли, будівництво якої тривало з 1250 по 1350 роки, стала зразком для багатьох храмів у навколишніх регіонах Німеччини.

Берег Балтики

На вихідні, після відвідин численних євангелістсько–лютеранських церков, любекці збирають кошики для пікніків, хапають в оберемок дітей та домашніх улюбленців і вирушають на берег Балтійського моря — на курорт Травемюнде, який із 1913 року офіційно є передмістям Любека. Добратися сюди можна як на власному авто чи велосипеді, так і громадським транспортом: подорож приміським поїздом, який ходить щогодини, займає 20 хвилин, автобус їде годину.

Улітку до Травемюнде з’їж­джаються відпочивальники далеко з–за меж Німеччини. Тим паче що у Травемюнде розташований найбільший на Балтиці поромний порт, звідки велетенські судна ходять до Швеції, Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви та Росії.

Публіка тут, на відміну від Туреччини–Єгипту–Кіпру, переважно інтелігентна. Адже оцінити переваги недешевого відпочинку на березі навіть улітку холодного (близько 15 градусів) моря, без усіляких «ол інклюзів» та «шарової» горілки, здатен далеко не кожен.

Тут приємно прогулюватися вздовж нескінченної лінії пляжів навіть у холодну пору року. У затишному й екологічно дуже чистому Травемюнде релаксують здебільшого пенсіонери й любителі неголосного відпочинку, а також любителі азартної гри (знамените місцеве казино має понад 170–річну історію).

На цьому курорті, який свого часу був самостійним містом, жили і люди знамениті — Томас Манн, художник Едвард Мунк, інші митці. А 1829 року, під час своєї першої поїздки за кордон, в одному з місцевих пансіонів жив і лікувався Микола Гоголь.