За рибу гроші

Риба

Учора Київрада більшістю голосів (69 із 95) проголосувала за перейменування існуючого тільки на папері підприємства з комічною як для ситуації назвою — «Київський міський центр рибного господарства». Воно тепер називатиметься «Міський магазин» і зайде у зачищене від «Сяйва» приміщення, щоб створити там новий «храм книги». Захисники «Сяйва» впевнені — ні, щоб загарбати приміщення у 360 iз лишком кв. метрів, заволодіти вилученим майном колишнього магазину (а це, за даними юриста «Сяйва» Олега Короля, 60 тисяч книжок на приблизно 5 млн. гривень), а невдовзі шляхом хитромудрих маніпуляцій узагалі ліквідувати книгарню. «Операція називається «Липове банкрутство». Комунальне підприємство заходить на звільнене для нього місце, намагається буцімто вести якусь діяльність, але водночас не платить у бюджет — і за якийсь час його оголошують банкрутом. Це прихована, дуже швидка й ефективна форма рейдерства», — каже Олександра Кужель, віднедавна координатор громадського руху «Громадянський опір». І вона, і всі давніші захисники «Сяйва» спростовують підозри «УМ» у чесних намірах КМДА заснувати на Червоноармійській, 6 усерйоз і надовго саме книгарню.

«Рибна» назва підприємства дивує і обурює. Начебто курсують Хрещатиком «шаланди, напхані кефаллю», а карасів у Дніпрі так багато, що вони заважають дітям плавати, тож хтось iз команди Черновецького і вигадав отой «міський центр розвитку рибного господарства». Такий собі АБИРВАЛГ у прочитанні кінокефала Шарікова. «Це підприємство — одне з сотень подібних, які понастворював Черновецький, — згоден опозиційний депутат столичної ради Олексій Давиденко, — вони слугували юридичним прикриттям для проведення потрібних майнових рішень». Те, що це підприємство неіснуюче, підтверджує і секретар Київради Галина Герега: «Воно має чистий баланс. А ви знаєте, відкриття нового підприємства тягне за собою додаткові затрати. Тому й прийнято рішення, щоб не витрачати кошти, перейменувати підприємство в «Комунальний магазин».

«Ніхто не буде там продавати рибу чи щось інше... тільки книжки. Це буде ще кращий, ще сучасніший магазин», — каже Герега. Питання, а чом би не створити цей чудовий модерний магазин у іншому приміщенні, залишається без відповіді. Зауважимо, що все це секретар Київради виголосила як доконаний факт на вчорашньому брифінгу ще до початку голосування. Вона навіть не потрудилася обумовити: «якщо, звісно, за таке рішення проголосують депутати» або «якщо цьому не стане на заваді апеляційний суд». До речі, на ту годину Апеляційний суд Києва тільки приступив до слухання справи за скаргою супротивників трудового колективу «Сяйва».

«Київспецжитлоексплуатація» (комунальне підприємство, в якого орендує приміщення магазин «Сяйво». — Ред.) чинить усілякий спротив, аби затягнути справу в суді», — коментує один iз громадських захисників «Сяйва» Костянтин Клімашенко. І вони знають, навіщо це роблять. Розгляд справи перенесено на 3 листопада. А 6 листопада, як нещодавно обіцяв перший заступник голови КМДА Олександр Пузанов, нова книгарня розпочне роботу.

Гроші

І все–таки фахівці слабо вірять у те, що натомість «Сяйва» постане успішна книгарня, а вся ця історія не є брудною фінансовою оборудкою. Ми знаємо цей ринок, аргументують «сяйвівці», без таких знань складно почати книжковий бізнес у Києві, а КМДА досі не знає, яким буде менеджмент книгарні, принаймні не називає жодного прізвища.

Тим часом у приміщенні вже йде ремонт — кошти виділено, за відповідне рішення проголосували депутати на минулому засіданні. Всі ці гроші і більшість подальших траншів, які виділятиме КМДА комунальній книгарні, — з нашої із вами кишені, кияни. Загальний кошторис проекту КМДА не розголошує, але в будь–якому разі, пардон, це наші гроші. Як і ті 1 млн. 700 тисяч гривень, що, за інформацією захисників «Сяйва», закладені у статутний фонд «рибно–книжкового» підприємства для купівлі диво–обладнання для швидкого друкування книжок не відходячи від каси.

КМДА раніше анонсувала купівлю такої цифрової друкувальної машини, яка покликана стати «родзинкою» нової книгарні на Червоноармійській. Принцип застосування приблизно такий: покупець бажає книгу, якої в магазині немає, а пам’ять цього апарата містить «енну» кількість творів, отож, задаючи певну програму й натискаючи потрібні кнопки, можна видрукувати примірник, скажімо, Муракамі. Це і дешевше, ніж поліграфічний друк, і цікавіше, бо книгу ви певною мірою створюєте власноруч. Однак видавці, з якими спілкувалася «УМ», поставилися до ідеї скептично. Мовляв, машина міститиме обмежену кількість текстів, якість книжки буде далекою від фабричної. Є ще й таке зауваження. «Ця міфічна машина навряд чи подбає про авторське право», — каже Олександр Афонін, президент Асоціації видавців України. Міфічна? Схоже, так. Два тижні тому «УМ» намагалася отримати від КМДА відповідь на свій запит щодо кошторису, принципу використання та прорахованого прибутку від такого апарату. Врешті нам телефоном відповіли тільки одне: цифрову друкарську машинку ще не куплено, її немає.

Люди

Позаминулого тижня Олександр Пузанов запевнив журналістів, що співробітникам ображеного «Сяйва» вже запропоновано робочі місця в новостворюваній книгарні. Можна уявити, в якій формі це було зроблено, якщо потенційних «пошуковувачів» місця за прилавком у «рибній» книгарні навіть не пустили на прес–конференцію чиновника.

Уже на іншій прес–зустрічі, цієї середи, заступник директора «Сяйва» Алла Решетнікова розповіла: «Нас ледь не в спину виштовхували». Історія життя цієї літньої жінки сплетена із «Сяйвом». «Коли я прийшла сюди ще дівчиною, нас учили, що ми не продаємо книги, а працюємо з книгами. Адже це особлива продукція, духовна, не просто товар. А тепер нас називають «шахраями», — пані Алла не стримується і плаче. Прилюдні сльози цієї жінки аж ошпарюють. Щось справді навколо «Сяйва» коїться не по–людськи. Навпроти, на щільних рядах стільців — сиві продавчині, вони «працювали з книжкою» ще за часів Щербицького, вони — така сама столична легенда ХХ століття, як і улюблене колись київськими інтелектуалами «Сяйво». Ці люди, попри те, що останні 20 місяців, поки триває протистояння, змушені виживати на пенсію у 800 гривень, відстоюють не тільки своє право на перекреслене владою робоче місце, а й право на культурне життя в Києві.