Наталя Бірюк: Я — звичайна жінка, а бокс — це хобі

28.10.2011
Наталя Бірюк: Я — звичайна жінка, а бокс — це хобі

Наталя Бірюк — чемпіонка Європи 2011 року з боксу. (з сайту Niknews.mk.ua.)

Для більшості чоловіків жіночий бокс — не той вид спорту, яким вони цікавляться та за який уболівають. В одному з інтерв’ю Віталій Кличко заявив: «Коли я бачу двох жінок у ринзі, мій організм протестує. Певно, я вже старий або консервативний, тому вважаю, що для жінок є багато привабливіших видів спорту, ніж бокс». Хай там як, але слова визначного боксера й політика залишаються його особистим твердженням. Іншу думку мають жінки, які, відкинувши комплекси та перестороги, надягають шкіряні рукавички та виборюють на рингу нагороди. Одна з таких неординарних особистостей — Наталя Бірюк. Минулої суботи 23–річна киянка стала чемпіонкою Європи з боксу серед аматорів у ваговій категорії до 57 кг. Раніше, під орудою особистого наставника Максима Лохманюка, Наталка вигравала чемпіонські титули на світовій та континентальній першостях із тайського боксу.
Тепер спортсменка прагне дістатися олімпійських вершин. Хоча в програмі Олімпіади–2012, де жіночий бокс лише дебютуватиме, є тільки три вагові категорії, і Наталчиної — немає. «Я знаю, що Наталя хоче поїхати на Олімпіаду до Лондона. І останнє рішення — за нею. Але, на мою думку, цього робити не слід. Аби поборотися за олімпійські медалі у важчій категорії — до 60 кг, слід хоча б два роки провести в цій категорії», — каже тренер жіночої збірної України Микола Хаджиогло. На думку наставника, Бірюк варто планомірно готуватися до Ігор–2016 в Ріо–де–Жанейро. Але амбітна боксерка має з цього приводу власну думку. Про це Наталя розповіла кореспондентові «УМ».

«Хочу виступити на Олімпіаді–2012»

— Наталю, ви виграли «золото» чемпіонату Європи, тоді як наші дівчата, що змагалися в олімпійських вагових категоріях, провалилися. Чи це означає, що потенційним учасником Олімпіади–2012 є саме ви? Як ви самі ставитеся до такої ідеї?

— Справді, свій виступ на чемпіонаті Європи вважаю більш ніж вдалим, адже кращого й бажати не можна. Проте робити прогнози щодо своєї участі в лондонських Іграх я не буду. Скажу лише одне: кожен спортсмен прагне потрапити на Олімпіаду, а вдасться це чи ні — побачимо.

— Від кого залежить ваша участь в Олімпіаді–2012?

— Для цього є тренерський штаб. Я вважаю, що готова боксувати в олімпійській вазі, але збоку видно краще. Не знаю, чи зможу я виграти щось на Олімпіаді в Лондоні в категорії до 60 кг, адже суперники там дуже серйозні. Щоб говорити про шанси на Олімпійські ігри, для початку слід перемогти на чемпіонаті світу в категорії до 57 кг (не олімпійській).

— Не секрет, що до успіхів українських спортсменів на змаганнях, які не входять до олімпійського реєстру, наші спортивні чиновники ставляться прохолодно...

— ...Як і до всього жіночого боксу загалом. Без сумніву, для спортсменів–неолімпійців брак уваги з боку держави — велика прикрість. Хоча в Україні не так уже й багато чемпіонів, що досягли серйозних результатів на світовій арені. Зрештою, я вважаю, що немає різниці, в якій категорії — олімпійській чи ні — ти переміг. Ти працював, викладався на тренуваннях, витратив свої сили, здоров’я задля переможного результату.

— Можливо, ви отримали матеріальні блага за свої попередні успіхи в тайському боксі?

— Усе, що на даний момент приніс мені спорт, назвати «благом» не можна. Сподіваюся, за результатами боксерського чемпіонату Європи щось зміниться на краще.

— Брак заохочень заважає показувати максимум?

— Раніше, на початку спортивної кар’єри, хотілося довести собі, що я можу бути першою. Але зараз, маючи за плечима великий багаж досвіду та професійних умінь, хочеться ще й якоїсь віддачі, подяки. Байдужість з боку держави вбиває бажання займатися спортом. Часом сидиш і думаєш — для кого я це все роблю?!

— І для кого ви перемагаєте?

— ...Насамперед для себе. В іншому разі виграти змагання просто не вдасться.

«Б’юся з чоловіками, щоб тягнутися за ними»

— Чи є в жінок–боксерок ревнощі до чоловічої збірної, чий успіх на недавній світовій першості вітали на найвищому державному рівні?

— Ні, немає такого. Кому ж, як не цим хлопцям, дякувати за те, що вони на весь світ заявили про Україну. Ми всі — представники одного виду спорту, який підтвердив свій високий клас та конкурентоздатність.

— А як загалом складаються стосунки між жіночою та чоловічою збірними України?

— Хоча вид спорту один, але наші команди існують в автономному режимі. Це дві різні складові — у чоловіків свої збори, змагання, свій розклад тренувань.

Але ми знаємо своїх героїв — поважаємо, цінуємо, радіємо і вболіваємо за них.

— Можливо, запозичуєте з їхнього технічного арсеналу якісь прийоми?

— Звісно, вони ж професіонали у своїй справі. Я проглядаю їхні бої, намагаюся повторити окремі елементи, зробити щось подібне на тренуваннях.

— А чи доводилося вам проводити спаринги з чоловіками?

— Коли я перебуваю поза табором збірної, я постійно працюю із хлопцями. Для мене такі заняття — додатковий плюс. Чоловіки–боксери сильніші, швидші, тож намагаюся тягнутися за ними.

— А в жіночому боксі хто ваш ідеал?

— Назвати одне прізвище я не можу. В однієї спортсменки хороший ближній бій, в іншої, навпаки, сильна сторона — дистанція, а хтось неперевершено рухається в ринзі. Якщо ж говорити про комплекс умінь... Багато чому можна повчитися в ірландської боксерки Кеті Тейлор.

«Із приводу синців на обличчі я не комплексую — не під гастрономом же їх отримала»

— На який результат ви розраховували до старту європейської першості?

— Завдання тільки перемогти не стояло. Я прагнула довести, що не даремно тренувалася і за період підготовки багато чому навчилася. Перш за все, я хотіла якісно виконати свою роботу. А разом із нею прийшов хороший результат.

— Раніше ви займалися тайським боксом, виборювали найвищі титули. Чому змінили вподобання?

— У тайському боксі я досягнула максимуму, ставши чемпіонкою світу та Європи. Тож у тій царині нікуди вже було рухатися далі.

— А чому ви взагалі обрали саме бойове мистецтво?

— Я була жвавою, спортивною дитиною, і мені хотілося зайнятися чимось незвичним, нестандартним. Тож у десять років я обрала тайський бокс. У дитячому віці ти не надто відрізняєш, жіночий це вид спорту чи чоловічий, добре це чи погано, можна це робити чи ні. Мені подобалося, і я займалася.

— Як жіноче тіло переносить важкі удари?

— Мій організм уже загартований. Звісно, як жінці мені б не хотілося проблем з обличчям. Але я знаю, на що я йду. До синців я ставлюся нормально. Я завжди кажу, що не під гастрономом їх отримала, а в чесному бою на ринзі. Із цього приводу я не комплексую — це ж минає!

Додам, що в аматорському боксі шансів отримати синець під оком значно більше, ніж у кікбоксингу чи тайському боксі. Тож тут доводиться більше рухатися, ухилятися від ударів, аби вберегтися від пошкоджень. Усвідомлення цього факту додає мені неабиякого драйву.

— А вам не шкода суперниць, яких ви відправляєте в нокдауни?

— Я знаю точно, що в такій ситуації ніхто мене не пожалів би. Можливо, збоку, коли дивишся бій, усвідомлюєш, що жіночий організм призначений для іншого. Але слід розуміти, що гладити по голівці й жаліти тебе в ринзі ніхто не буде.

«Хлопці дивуються — яка з мене боксерка?»

— Чи часто в ринзі доводиться боротися з емоціями?

— Готуючись до змагань, ми намагаємося все довести до автоматизму. Саме це й допомагає в той момент, коли емоції зашкалюють.

— Що значить для вас слово «перемога»?

— Перш за все, це самореалізація. Конгломерат багатьох здобутків, над якими довелося працювати. Часом потрібно переступити через себе, пересилити свій страх, притлумити емоції.

— Наталю, а яка ви поза рингом?

— Мабуть, спорт наклав відбиток на мою особистість. Як–то кажуть, специфіка професії. У житті я ставлю мету, йду до неї, не залишаючи справу напівдорозі. Я знаю, що без витримки, терпіння та наполегливості нічого досягти не можна.

— Певно, більшу частину часу ви проводите у спортзалі. А чи маєте час на особисте життя?

— Я — звичайна людина, зі звичайними проблемами і потребами. Я люблю ходити по магазинах, мені подобається робити манікюр. Отримую задоволення, коли наді мною чаклують перукарі. Просто доводиться себе обмежувати в цих речах. Загалом, я роблю все те, що роблять звичайні люди, але в моєму житті є ще спорт. Однозначно, бокс для мене — не професія, це велике хобі, якому я присвячую багато часу.

— На чому плануєте зосередитися по завершенні боксерської кар’єри?

— Зараз я повністю сконцентрована на спорті, тому про майбутню спеціалізацію ще не думала. Проте я вже закінчила академію МВС, отримала диплом юриста. А зараз навчаюся в Миколаївському національному університеті кораблебудування на факультеті олімпійського спорту.

— Зізнайтеся, чоловіки вас бояться?

— Важко сказати, але прямо мені про це ніхто не говорив. Зазвичай, дивлячись на мене — худеньку, без синців, без потужних м’язів — хлопці більше дивуються, ніж лякаються. Але я знаю, що чоловіки апріорі бояться сильних, вольових, самостійних та незалежних жінок.

ДОСЬЄ «УМ»

Наталя Бірюк

Майстер спорту міжнародного класу з боксу (аматорка, вагова категорія — до 57 кг). Майстер спорту міжнародного класу з тайського боксу. Майстер спорту з кікбоксингу.

Народилася 6 січня 1988 р. в Києві.

Чемпіонка Європи 2011 р., дворазова чемпіонка України (2010, 2011) з боксу.

Переможниця планетарної та континентальної першості з тайського боксу. Володарка «золота» чемпіонату Європи з кікбоксингу за версією К–1.

Перший тренер — Максим Лохманюк. Тренер — Микола Хаджиогло.

Закінчила Київську академію МВС. Навчається в Миколаївському національному університеті кораблебудування ім. адмірала Макарова (факультет олімпійського спорту).

Зріст — 169 см, вага — 57 кг.

Незаміжня.