Житомирщина вибирає Ющенка.
Нещодавно організація «За Україну! За Ющенка!» почала свою діяльність і в Житомирській області. Менш ніж за місяць крайова «ЗУЗЮ» поповнилася кількома тисячами членів і активно продовжує розвиватися. На Житомирщині давно була потреба у створенні такої організації. Люди, які з певних причин не бажали долучатися до якихось партій, хотіли стати під знамено об'єднання, яке декларує собі за мету перемогу Віктора Ющенка на майбутніх виборах. Версію про незаповненість цієї громадсько-політичної ніші підтверджують симпатії житомирян. На минулих виборах, попри традиційно високий рівень підтримки «лівих», «НУ» зібрала на Житомирщині найбільше — майже 22 відсотки — голосів електорату.
Очолив обласний осередок «ЗУЗЮ» Юрій Спіженко, голова Житомирської облорганізації Української народної партії, — людина з велетенським досвідом організатора, менеджера і політика. В часи перебудови й на світанку незалежності Юрій Прокопович обіймав посаду міністра охорони здоров'я, а нині очолює Фармацевтичну асоціацію України. Окрім того, Спіженко відпрацював дві каденції у Верховній Раді, тож є сподівання, що з таким досвідченим політиком організація «За Україну! За Ющенка» на Житомирщині матиме суттєву підтримку. Про те, яким чином Юрій Прокопович збирається виправдовувати сподівання і довіру своїх колег, він розповів у інтерв'ю кореспондентові «УМ».
— Юрію Прокоповичу, свого часу ви були міністром охорони здоров'я в уряді Леоніда Кучми, пізніше у парламенті входили до фракції «Трудова Україна», а зараз належите до опозиційної Української народної партії. Як трапилося, що з провладного табору ви перейшли в опозиційний?
— Я б так не ставив питання — що я, мовляв, був в уряді Леоніда Кучми. Я був першим українським міністром охорони здоров'я. А перед тим працював міністром в уряді УРСР. Я мав погляди, які відстоював ще до роботи в уряді, і які маю зараз. Я завжди хотів, щоб Україна була самостійною, підтримував Народний рух, і питання щодо цього кілька разів порушувалося на ЦК. А в 1994 році з уряду перейшов на роботу в Верховну Раду, де ставив питання про реформу охорони здоров'я, про реформу вищої школи. І їх вдавалося вирішити. Мене обрали депутатом і в 1998 році. Тоді всіх мобілізовували в Народно-демократичну партію, яку називали «партією влади». Я був одним із перших, хто буквально через кілька місяців вийшов із цієї штучно створеної фракції. Згодом перейшов у фракцію Селянської партії, а потім — у «Трудову Україну». Яка була мотивація такого кроку? Я тоді очолював Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості. Треба було шукати якоїсь підтримки для лобіювання своєї галузі. Я бачив, що у «Трудової України» були можливості надати допомогу для розвитку фармацевтичної промисловості України. На жаль, ці сподівання не зовсім виправдались.
А на вибори 2002 року я йшов як симпатик «Нашої України». У мене до того часу вже були доволі серйозні протиріччя з владою. І влада доклала максимум зусиль, щоб я не пройшов до парламенту по мажоритарному округу: підключилася державна репресивна машина, лідер блоку «За єдину Україну!» Володимир Литвин щосуботи приїжджав в округ (основним конкурентом Спіженка був Валентин Савицький, на момент виборів — керівник Головного контрольного управління Адміністрації Президента, яку очолював Литвин. — Авт.). Перемогу в мене просто вкрали...
Я підтримував Віктора Ющенка, зустрічався з виборцями, виступав у засобах масової інформації. Бачив, що «Наша Україна» — це єдина сила, яка може внести струмінь правди у життя українців. Бо я вважаю, що сьогодні влада перейшла всі межі дозволеного і навіть недозволеного. Вона (влада. — Авт.) зараз не працює над креативом, тобто нарощуванням позитиву. Сьогодні практично ніхто не займається економікою, фінансами, сільським господарством, промисловістю. І підтвердженням цього є наше нинішнє життя.
— Тепер у вас знову може з'явитися нагода отримати мандат народного депутата. Нещодавно Володимир Сацюк, член фракції СДПУ(о), перейшов на роботу в Службу безпеки. Після того, як він складе депутатський мандат, по одному з округів Житомирщини будуть оголошені вибори. Вас уже зараз називають серед ймовірних претендентів на перемогу. Чи будете ви балотуватися?
— Це не просте запитання. Якщо, скажімо так, для «Нашої України» це буде необхідно і в цьому буде сенс, то я готовий піти на вибори. А якщо йдеться не про блок, а про мене особисто, то я як Спіженко ще подумаю, чи балотуватися. Бо до виборів нового парламенту залишається трохи більше ніж півтора року. Я не бачу доцільності йти у Верховну Раду на такий короткий проміжок часу. Я вважаю, що сили треба спрямувати на інші види діяльності. Але поки що про це не можна говорити, бо Сацюк ще не склав мандат.
— Юрію Прокоповичу, зараз ви є президентом Фармацевтичної асоціації України і водночас очолюєте житомирське обласне відділення «ЗУЗЮ»...
— Наша асоціація зараз непогано працює. А головою обласної організації «За Україну! За Ющенка!» я був обраний нещодавно, на установчій конференції. Як зароджувався осередок? Після розмови з Петром Ющенком ми створили ініціативну групу, яка провела по районах та селах Житомирської області роз'яснювальні роботи. Ми доносили до людей мету об'єднання, і буквально через кілька місяців провели конференцію. Порівняно з іншими областями, на Житомирщині цей процес розпочався дещо пізніше, але вже обрані керівні органи, є кілька тисяч членів, організація активно поповнюється. Зараз триває реєстрація районних осередків.
— Однак за такий короткий час діяльності організації до неї вступило вже кілька тисяч членів. Можливо, це пояснюється тим, що свої заяви писали здебільшого люди, які є членами партій-учасників блоку «Наша Україна»?
— Ні, ми питання так не ставимо, навіть навпаки. Бо ті люди, які є членами партій, що входять до «Нашої України», й так симпатизують Віктору Ющенку. І ще: життя показує, що більшість людей не хочуть іти в партії — ні в Комуністичну, ні в Соціал-демократичну. Є й такі, хто симпатизує Ющенку, але не хоче приєднуватися до жодної з партій-учасниць блоку «Наша Україна» через певні причини: наприклад, комусь може не подобатися керівник районного осередку. Такі люди радо долучаються до об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Я думаю, кількісно наша організація дедалі розростатиметься. І чим більше людей до неї прийде, тим вищі в нас будуть шанси перемогти на президентських виборах.
— Свого часу голова об'єднання «За Україну! За Ющенка!» Юрій Єхануров сказав, що ваша організація відкрита навіть для Віктора Медведчука. Чи були випадки, коли до «ЗУЗЮ» вступали представники провладних чи лівих політичних сил?
— Я наразі не можу відповісти на це запитання, бо наш осередок функціонує всього лише кілька тижнів. Але хотів би додати, що, на відміну від деяких провладних партій, куди людей заганяють ледь не батогами, у нашій організації, нікого не примушують, не шантажують — люди приходять самостійно. Бо хочуть справедливості, хочуть бачити світле майбутнє для себе і своїх дітей. А життя показує, що в тих, штучно створених, партіях відбувається деструктивний процес. Скажімо, на Житомирщині маємо приклади, коли і комуністи, і есдеки переходять до опозиційних партій. Не виключено, що таким чином поповниться і наше об'єднання.
— А яким чином ви доносите інформацію про «ЗУЗЮ» до звичайних людей?
— Звісно, нам не можна розраховувати на якусь мас-медійну підтримку, хоча з радіо і телебаченням процес популяризації був би ефективнішим. Тому ми робимо усе безпосередньо через активістів. У будь-якому колективі, громаді є люди активні й пасивні. Соціологія доводить, що тих, які завжди щось роблять, щось шукають, тобто активних, — близько десяти відсотків. Ми розмовляємо в основному з цим активом: з керівниками районних, селищних організацій. Такі люди виїжджають у райони і ведуть роботу. Безпосередній контакт, можливість порозмовляти з людиною дозволяють одразу з'ясувати, чим вона, як кажуть, дихає. Буває, що хтось вагається. Але, як правило, одразу ж після першої розмови приймають позитивне рішення.
— А люди не бояться вступати в опозиційну організацію?
— Ви знаєте, певний страх є, це відчувається. Особливо якщо говорити про «бюджетників». Але дуже приємно, що частина з них каже: «Нам уже обридло боятися, ми вже стільки набоялися». Вони готові прийти, написати своє прізвище, вказати адресу, що трішки нехарактерно для нашої ментальності. Хоча тут теж є свої нюанси: вони переконані, що Віктор Ющенко переможе на осінніх виборах Президента. Це вселяє у них віру, впевненість, є своєрідною «гарантією» подальшої безпеки.
— А як ваша обласна організація збирається вести свою діяльність, аби сподівання на перемогу Ющенка не залишилися сподіваннями?
— Для того, щоб перемогти на виборах, важлива не лише кількість громадян, які прийдуть на вибори, і навіть не лише те, як вони проголосують, а насамперед чіткий контроль над виборчим процесом. Тому що сьогодні, коли на Житомирщині запитуєш людей, за кого вони збираються голосувати, вісім із десяти відповідають — за Віктора Ющенка. Але вони запитують: «Що робити, якщо проголосують за Ющенка, а переможцем оголосять когось іншого, привезуть бандитів, як у Мукачеві?» Але я хотів би сказати, що на кожну дільницю бандитів не вистачить. Зате треба, щоб вистачило наших людей. Ми мусимо організувати контроль над виборами. Якщо є півтори тисячі виборчих дільниць, то на кожній мусить бути щонайменше по троє осіб. Ми реально дивимося на ситуацію і розуміємо, що одне об'єднання стільки спостерігачів дати не зможе. Але є «Наша Україна», штаб, партії. Ми плануємо дати по одному представнику від об'єднання на округ. Подібну роботу із спостерігачами розпочав і штаб, ми теж долучимося до цього процесу. Тим самим ми зможемо зробити дуже багато. Це буде фундаментом і для більш серйозних рішень, у тому числі світової спільноти, для визнання чи невизнання виборів. Просто не треба боятися, а сміливіше йти на вибори.
— Отже наразі головна мета об'єднання — президентські вибори. Але на установчій конференції «центральної» «За Україну! За Ющенка!» говорили про те, що діяльність організації не обмежиться президентськими виборами.
— Звичайно, її діяльність цим не обмежиться. Але про це будемо говорити далі.
P. S. Окрім обрання на посаду голови Житомирського осередку «ЗУЗЮ», Юрій Спіженко днями мав ще одну нагоду для святкування: 6 червня йому виповнилося 54 роки. «УМ» долучається до усіх висловлених привітань і бажає Юрію Прокоповичу щастя, здоров'я, злагоди та успіхів у політичній і громадській діяльності.
Юрій Спіженко — доктор медичних наук, академік АМНУ, президент Фармацевтичної асоціації України (з квітня 1998-го). Народився 6 червня 1950 року в селі Побірка Теплицького району Вінницької області. У 1973 р. закінчив Чернівецький медінститут за спеціальністю «хірург». Захищав кандидатську та докторську дисертації у провідних медінститутах Москви. З 1973 року — лікар-інтерн Бердичівської центральної міської лікарні. З травня 1975-го — головний лікар Іванопільської дільничної лікарні Чуднівського району. З 1977 року — головний лікар Олевської центральної районної лікарні. З 1980-го — головний лікар Житомирського обласного лікувально-санаторного управління. З 1984 року — завідувач відділу охорони здоров'я Житомирського облвиконкому. З 1986 року — заступник міністра охорони здоров'я УРСР, з 1989-го міністр МОЗ. З червня 1991-го до липня 94-го був міністром охорони здоров'я України. З серпня 1995 року до квітня 1998-го очолював Державний комітет України з медичної та мікробіологічної промисловості. Народний депутат другого (з березня 1994-го) і третього (з березня 1998-го) скликань. На виборах до Верховної Ради 2002-го року по 67 округу Житомирщини за Спіженка, згідно з результатами Центральної виборчої комісії, проголосувало 24,23% виборців. Це був другий результат, перший — у Валентина Савицького (43,52%). У жовтні 1997-го Спіженко був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Володіє англійською мовою. Захоплення: теніс, література, мистецтво.
Надовго запам’ятається жителям села Рукомиш Бучацького району, що на Тернопільщині, храмове свято, яке відбулося минулої неділі. Насамперед тому, що участь у духовних урочинах стародавньої Свято–Онуфріївської церкви брав третій Президент, лідер партії «Наша Україна» Віктор Ющенко. >>
У рамках програми «Владу — під контроль!» голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко та голова центрального виконкому Сергій Бондарчук наприкінці минулого тижня побували на Волині. У Луцьку вони зустрічалися із підприємцями Завокзального ринку, де кілька років люди відстоювали своє право на працю в судах, бо їх хотіли позбавити права на оренду торгових місць. Лідери «НУ» мали також зустріч із громадськістю міста Горохів. На Горохівщині почалися заходи з відзначення 360–річчя Берестецької битви. У неділю Наливайченко та Бондарчук долучилися до офіційних урочистостей у селі Пляшева Рівненської області в Національному історико–меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». >>
Радянський тоталітаризм намагався знищити українство — перервати в Україні історичний зв’язок між поколіннями, викорінити національну пам’ять, особливості нашої ментальності, культури і мови. А в чомусь ці деструктивні процеси тривають і зараз. Про це заявив голова партії «Наша Україна» Віктор Ющенко, виступаючи у меморіальному комплексі «Дем’янів Лаз». У цьому урочищі неподалік від Івано–Франківська 60 років тому проводились масові розстріли в’язнів із тюрми НКВС, загинуло понад 500 осіб. >>
Суботнього ранку в селi Пустовiйтiвка біля Свято–Троїцької церкви вправляються сонце, висвічуючи в хрестах, та козаки Роменського козацького товариства, готуючись вітати шановних гостей. Організатори свята «Калнишева рада» дещо нервуються: чи зійдуться люди? Та хвилина за хвилиною, і вже з якоїсь машини роздаровують стрічки, прапорці з символікою «Нашої України», під’їздить один, другий автобуси, вишиковуються легкові автівки. Незабаром на майдані людно й гамірно. >>
Минулої неділі на Тернопільщині зі святково–робочим візитом перебував голова політради партії «Наша Україна» Валентин Наливайченко. Святковим — бо, по–перше, приїхав якраз на Трійцю, а по–друге, взяв участь в оригінальних урочинах у старовинному замку. Захід був присвячений 10–літтю Державного історико–архітектурного заповідника міста Бережани — його проведенню сам Наливайченко і посприяв. >>
Шановна читацька громадо! На нашому редакцiйному календарi невдовзi кругла дата — 20–рiччя. Сподiваємося, що серед вас, друзi «України молодої», є ветерани–передплатники, хто знайомий iз нашою газетою вiд перших її випускiв; є читачi з меншим стажем; а хтось, може, придбав щойно цей номер... >>
