У цю «автостопну» мандрівку ми з Настею вибиралися ду-у-уже довго. Нарешті, визначилися: у четвер, день, що за традицією вважається легким для початку дороги. Утім... Знайома прочитала нам з газети гороскоп на «обраний» четвер. Виявилося, що це «день черепахи». А от середа виявилася «днем лані». Ми зневажили «оті забобони» і планів не змінили. Маршрут наш був простий: наддніпрянськими містами (з їхніми музеями, пам'ятками і храмами) — до Чорного моря.
У дорозі нам мали слугувати яскраво-червоний намет, жовті китайські матрацики, термос, набір жерстяних мисочок з пластиковими кришечками, карта автомобільних шляхів нашої держави і поки що неперевершений путівник «Україна» (видавництво «Смолоскип»). Чому все-таки автостоп, ночівля у наметі і кашка з термоса, а не крутий автобус, готель і їдальня з усім, «що треба»? Не тільки тому, що так дешевше, і що поки не їздить отой крутий автобус історичними місцями України. А й тому, що хочеться бути ближче до насиченої мовчазною пам'яттю землі, почути її мову, забути про «земні турботи» і жити дорогами: куди вони поведуть і що покажуть.