Сталеві пристрасті в аграрному регіоні

      Наприкінці травня під час «десанту» на Вінниччину членів парламентської депутатської групи НРУ голова партії Борис Тарасюк обрав для власної «висадки» саме Барський район. Останнім часом тут утворилась одна з больових точок, яка по-справжньому збурила пристрасті жителів регіону: на базі підприємства ВАТ «Бармехмаш», яке занепало давно й остаточно (понад дванадцять років не працює зовсім, територія заростає бур’янами та чагарниками), прийшлий інвестор збирається запустити металургійне виробництво. ТОВ «Інтерстіл Україна» (дочірня фірма іноземної компанії «Інтерстіл А. Г.») має намір вкласти 100 мільйонів доларів у будівництво комплексу електросталеплавильного цеху потужністю 500 тисяч тонн на рік, який перероблятиме брухт чорних металів. Це й призвело до виникнення гострого конфлікту між територіальною громадою і владою районного рівня. З одного боку, останню можна зрозуміти: упродовж останнього десятиліття Вінницька область порівняно з іншими не відзначалась особливою інвестиційною привабливістю, тому наміри інвестора вкласти таку суму в розвиток економіки Барського району керівникам райдержадміністрації, напевно, здалися манною небесною. Як-не-як, одним махом розрубується справжній гордіїв вузол болючих проблем: крім стабільних чималих відрахувань до місцевих бюджетів, тисяча новостворених робочих місць має на дві третини скоротити список безробітних, які стоять на обліку в районному центрі зайнятості, до того ж люди отримуватимуть платню значно  вищу від тієї, до якої звикли в аграрній області. Як розповів «УМ» архітектор району Василь Гнатковський, передбачається закласти близько десяти мільйонів у кошторис лише інфраструктури, яка включатиме спорудження сучасного пожежного депо з найновішою технікою, поліпшення під’їзних доріг тощо.

      Але забили тривогу жителі населених пунктів, підпорядкованих Войнашівській сільській раді (саме на її землях має розташуватися металургійне виробництво). Екологічна свідомість членів територіальної громади — далеко не табула раса, по якій можна було б писати все, що заманеться. На її території розташовано кілька підприємств, і серед них українсько-італійське СП «Блю Стар Лезер ЛТД», що займається вичинкою шкір і, на думку селян, вносить вагому частку в забруднення довкілля та накопичує шкідливі хімікати. Тут склалася екологічна ініціативна група, яка бореться з «італійським монстром» (цитата з поширеної нею листівки). А тут ще, немов бензин у полум’я, хлюпнули чутки, до речі, не підтверджені, про те, ніби на комплексі перероблятиметься радіоактивний метал з чорнобильської зони...

      Ще на стадії перших передпроектних рішень наприкінці минулого року, коли керівництво ВАТ «Бармехмаш» звернулося до сільської ради з проханням надати дозвіл на проектно-вишукувальні роботи, ініціативна група розпочала протидію, пробиваючись зі скаргами до чимраз вищих інстанцій. Наприкінці квітня, буквально через день після скликання в райдержадміністрації комісії з відведення земельної ділянки, вона зібрала людний мітинг на площі навпроти місцевого «білого дому» і поширила листівку, в якій попереджувала про «загрозу знищення навколишнього середовища та життю і здоров’ю всього населення Барського району». Одна з найактивніших противниць проекту Олена Балабан, яка не раз їздила зі скаргами до столиці, запевнила у доволі категоричній формі, що будівництва електросталеплавильного цеху вони в жодному разі не допустять. 6 червня, якраз до Всесвітнього дня охорони довкілля, відбувся другий мітинг, набагато багатолюдніший, за участю народних депутатів вiд НРУ.

      Якщо ж абстрагуватися від мітингового розгулу пристрастей і тверезо оцінити факти, то слід сказати, що побоювання людей не позбавлені підстав, хоч і не до такої міри, щоб малювати апокаліптичні картини.

      У листівці ініціативної групи стверджується, що викачування води, необхідної для технологічного процесу, призведе до «обезводнення криниць, річок». «Основні технічні рішення» запропонованого комплексу електросталеплавильного цеху передбачають, що для поповнення оборотного циклу щодоби треба забирати 2400 кубометрів води, тобто 27 літрів за секунду. За даними облводгоспу, середньорічна витрата води в річці Рів, з якої планується брати її для цеху, становить дві тисячі літрів за секунду і спадає в посушливі маловодні роки до 700 літрів за секунду. Та не висмокче підприємство річку Рів! Його річна потреба у воді співрозмірна з потребою цукрового заводу в сезон цукроваріння.

      Що стосується викидів в атмосферу, то в кількісному відношенні дана «продукція» електросталеплавильного цеху становитиме 600—800 тонн на рік і теж співрозмірна з тим, що викидає цукровий завод, який працює на вугіллі. Але за хімічним складом металургійні викиди набагато агресивніші, бо містять кислотоутворюючі гази і можуть періодично «здобрювати» довколишні сільгоспугіддя кислотними дощами. Досить сказати, наприклад, що передбачений за технологією плавиковий шпат додасть в атмосферу чимало фтористих сполук... «Основні технічні рішення» тут містять істотну прогалину — в них замовчуються характеристики викидів у повітря і розрахунки їхнього впливу на довкілля.

      Ще більше невизначеності з утилізацією твердих відходів, левову частку яких має складати електросталеплавильний шлак — понад 68 тисяч тонн. Автори «Основних технічних рішень» пропонують використовувати його при будівництві доріг, зворотних засипок тощо. Та от біда: якщо бажаючих забирати шлак не виявиться, доведеться відводити родючі землі під звалище твердих відходів, яке, за попередньою оцінкою фахівців Управління екології і природних ресурсів, щороку збільшуватиметься приблизно на один гектар.

      Санітарно-епідеміологічна служба та Управління екології і природних ресурсів у Вінницькій області поки що не дали дозволу на відведення ділянки для проектування комплексу. За попередніми оцінками, в межах півкілометрової санітарної зони можуть опинитися, з одного боку, частина житлової забудови, з іншого — великий сад СВАТ «Поділля», а для будівництва необхідно вирізати понад дев’ять гектарів лісу першої групи (тобто підвищеної цінності).

      Міський голова Бару Юрій Телега повідомив кореспонденту «УМ», що міська рада підтримуватиме проведення громадської екологічної експертизи — це передбачено законодавством. Та й нещодавно ратифікована в Україні Орхуська конвенція передбачає доступ громадськості до екологічної інформації й участь у прийнятті рішень.

      Наразі питань більше, ніж відповідей. Якими будуть віддалені наслідки появи металургійного виробництва для великих площ плодових садків, адже в районі потужно розвинуте якраз садівництво? Як функціонування цеху вплине на Барський консервний завод, який спеціалізується на випуску з місцевих фруктів продуктів дитячого харчування, адже вимоги до них особливо жорсткі? Чи не вийде так, що, отримавши тисячу нових робочих місць у металургії, стільки ж доведеться втратити в аграрному та переробному секторах?

      Відсутність відповідей на ці питання і спричинили безкомпромісний «сталевий бунт», який тепер нелегко погасити. Виступаючи на мітингу, Борис Тарасюк запевнив жителів міста і району, що «депутатська група Народного руху України візьме під особистий контроль це питання і порушить його перед Президентом, урядом і Верховною Радою».