Навколо НТУУ «КПІ» вирують пристрасті. (Юрія САПОЖНІКОВА.)
Спокійне життя колективу КПІ вже давно тільки сниться. Ще вісім місяців тому студенти Київського політехнічного університету просили керівників держави припинити перевірки ВНЗ Контрольно–ревізійним управлінням — працівники КРУ фактично не вилазили з університету впродовж двох місяців. Далі були вимоги державних мужів від адміністрації КПІ підвищити оплату за проживання у гуртожитках удвічі, йшлося про скасування державних дотацій на утримання баз відпочинку «Маяк», «Політехнік», «Глобус», «Сосновий», куди могли потрапити студенти на відпочинок, а також на утримання Центру студентського харчування. Ще й рейдерські «наїзди» відбувалися регулярно: то парк КПІ ділкам впаде в око, то земля біля корпусу № 18 чи дороговартісні сотки на Печерську поблизу одного з інститутів КПІ. Днями ректор університету Михайло Згуровський відверто зізнався «Дзеркалу тижня», що КПІ перебуває у стані постійної боротьби з рейдерами — комерційними структурами, які намагаються відняти в університету його власність. І ця проблема в останні роки лише загострилася. «Відстоювати в судах законні права ВНЗ стає все складніше. І, на жаль, ні в одній із цих справ ми не відчули бодай мінімальної підтримки Міністерства освіти», — каже Михайло Згуровський.
Тепер же у КПІ новий головний біль: у ректора 1 листопада закінчиться контракт із Міносвіти. І якщо у попередні рази конкурс на цю посаду освітянське відомство оголошувало заздалегідь — за місяць–два (адже процедура «ректорських» виборів тривала і складна), — то тепер про конкурс від Міносвіти — ані пари з вуст.
«Очевидно, що міністерство не збирається оголошувати конкурс на посаду ректора до 1 листопада. Відомство Дмитра Табачника трактує законодавчу базу по–своєму і вважає за необхідне оголосити конкурс лише після того, як посада ректора КПІ стане вакантною, — коментує «УМ» ситуацію Олег Десятов, голова студентської ради НТУУ «КПІ», — і саме це викликає обурення нашого університетського колективу. Адже тепер потрібно буде призначити виконувача обов’язків ректора, і ним може стати людина, яка не має жодного відношення до університету. Причому ніде не регламентується час, на який призначається цей в.о., — на місяць чи на півроку. Така ситуація створює напругу і в студентському, і у викладацькому колективі».
Відтак студенти вирішили самотужки стати на захист своєї «альма матер»: минулого четверга на конференції студентів університету спудеї ухвалили офіційне звернення до міністра освіти Дмитра Табачника з вимогою оголосити до 25 жовтня конкурс на посаду ректора КПІ. Студенти вважають неприпустимим призначення «засланого козачка» на посаду керманича університету: «Ніхто, окрім викладачів, студентів та працівників КПІ, не буде вирішувати долю керівництва вузу».
«Справа не в персоналіях, — пояснюють студенти на своєму сайті, — КПІ — це ми всі: його випускники всіх колишніх років і всі майбутні покоління студентів. Його студенти, аспіранти, професура, викладачі. Нам тут навчатися, учити, робити відкриття... І нам вирішувати, яким йому — нашому КПІ — бути...»
Студенти закликають колег по навчанню не бути байдужими: «Озирніться навколо — практично тотальний «місячний» пейзаж. В індустрії, сільському господарстві, культурі тощо. Скільки не називай деіндустріалізацію «постіндустріальним» суспільством, а тотальну дезінформацію — суспільством «інформаційним»... Міра ж легкості, з якою ми проковтнемо сценарій, писаний не нами, але про нас, буде визначальною у ставленні до нас і надалі [...] Ми можемо показати, що означає дійсне самоврядування кращого ВНЗ. Що означає відстоювання дійсного, а не уявного державного інтересу. Що означає щирий жаль і обурення 50–тисячного коллективу».
Капеiшники також закликають колег «інформувати» про університетську проблему на парканах–балконах–стовпах: «У разі спроби їх маленького мерзенного бюрократичного бліцкригу з дуже сумними для України наслідками вони отримають від нас Сталінград!»
Але, попри емоційні заяви, колектив КПІ все–таки сподівається, що Міносвіти піде назустріч. Водночас Олег Десятов запевняє: «Ми всіма дозволеними законодавством методами будемо відстоювати свої тили».
Директор всесвітньо відомого Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова та Кібернетичного центру НАН України, член наглядової ради Київської політехніки Іван Сергієнко певен: академік Михайло Згуровський, який упродовж 19 останніх років очолює університет, має чим звітувати перед колективом та міністерством: «У 1995 році КПІ став першим в Україні Національним технічним університетом. КПІ також першим у нашій державі отримав статус університету дослідницького типу. І його невід’ємною складовою стали технопарк і перший в Україні науковий парк «Київська політехніка». За цей час організовано 11 нових факультетів і навчально–наукових інститутів, а також 13 науково–дослідних інститутів і центрів, відкрито 30 нових кафедр і понад 100 нових спеціальностей та спеціалізацій. В університеті функціонує потужний Центр суперкомп’ютерних обчислень, який забезпечує обчислювальними ресурсами фундаментальні науки, розвиток грід–інфраструктури освіти і науки. В КПІ відкрито Світовий центр даних «Геоінформатика і сталий розвиток», який діє під егідою Міжнародної ради з науки (ICSU). Тому не випадково саме КПІ за авторитетним Британським рейтингом QS у вересні 2011 року включено до 4% кращих університетів світу. У національних рейтингах України «ТОП–200» і «Компас» НТУУ «КПІ» в останні роки впевнено займає перше місце».
Насправді побоювання капеiшників щодо посягань на університетське самоврядування є небезпідставним — про це свідчить і «літопис спілкування» міністра освіти Дмитра Табачника з ректорами українських вишiв. Усі добре пам’ятають історію звільнення ректора Донецького національного університету Володимира Шевченка, який не захотів вступити у Партію регіонів, — у нього теж закінчився контракт із Міносвіти. Академік НАН України оформив усі документи для подальшого конкурсу, колектив його підтримав, але — не міністр. Після закінчення контракту так само звільнили ректора Одеського національного університету ім. Мечникова Валентина Сминтину, ректора Уманського державного педуніверситету ім. Тичини Михайла Мартинюка (тестя депутата від НУНС В’ячеслава Кириленка). За схожим сценарієм незаконно звільнили ректора Київського національного університету харчових технологій Анатолія Українця, повністю проігнорувавши думку колективу. Скандалом закінчилося і звільнення ректора Вінницького політехнічного університету Бориса Мокіна. При цьому лояльні до міністра Табачника ректори й після закінчення контракту всиділи у своїх кріслах.
Аби дізнатися позицію Міносвіти щодо конфліктної ситуації, «УМ» надіслала до освітнього відомства офіційний запит. Нині чекаємо на відповідь. На сайті ж Міністерства освіти, науки, молоді та спорту міститься невелике повідомлення щодо подій навколо КПІ з посиланням на заступника міністра Євгена Суліму про те, що керівництво відомства «завжди налаштоване на діалог».
У рішучих діях студентів КПІ народний депутат, член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Леся Оробець вбачає можливі радикальні зміни: «Так починаються революції», — коментує вона заяву студентів КПІ про ймовірні акції протесту в своєму блозі.
«З одного боку, намір ізолювати студентів і викладачів київського «Політеху» від участі у виборі ректора є цілком логічним продовженням попередньої рейдерської практики Табачника зі встановлення контролю над «неслухняними» вищими навчальними закладами, — каже нардеп у коментарі для «УМ». — Адже те, чим обурилися студенти, є насправді лише верхівкою айсберга тотальної фільтрації кадрів вищої школи, яка цілеспрямовано здійснюється напередодні майбутніх парламентських виборів. З іншого боку, активність студентів не потребує жодних підмовлянь iз боку політиків. Вона вже роками живиться політикою керівника Міносвіти, яка провокує розпалювання ксенофобії, поширення корупції і тотального підпорядкування галузі винятково власним інтересам. Подібні ігрища з вогнем на діжці з порохом можуть мати напрочуд сумні наслідки не лише для влади, а й для громади в цілому. Власне так і починався «травневий бунт» 1968 року у Франції. Спочатку студенти Сорбонни відмовилися виходити з аудиторій, доки не впровадять вибори ректора. А потім жорстко майже рік колотило всю Францію, бо до студентів приєдналися профспілки — більше 10 млн. осіб. І завершилося все не менш логічно для влади — відставкою президента».
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
