Україноцентричний космополіт

Сьогодні в Польщі поховають Богдана Осадчука, публіциста, громадського діяча, одного з двигунів активної української діаспори в Європі, «європеїзатора» України. Жив яскраво, помітно, а помер тихо, нечутно. Підходяще слово — «відійшов». Не потрапивши навіть у стрічки новин своєї улюбленої Батьківщини. Йому йшов 92–й рік.

Свою статтю на спомин в «Історичній правді» доктор історичних наук Ярослав Грицак починає згадкою про повсякчасне Осадчукове почуття гумору. «Деякі (з тих анекдотів, що розповідав пан Богдан) — про нього самого. Ось один iз них. Зразу після війни Осадчука допитував американський офіцер, щоб визначити його долю — залишити на Заході чи вислати у СРСР, тобто з певністю — до Сибіру. «Звідки ти, сину?» — «З Коломиї». «А, Коломеа! Італія! Але що ти, бідний італієць, робиш у Німеччині?!» І залишив молодого Осадчука в Берліні». Його поколінню, яке йшло крізь війну, переслідування, пристосування в далеких краях, на думку Грицака, почуття гумору допомагало виживати. Нам же, сущим в «Україні молодій» у часи її опозиційності в період Кучми–2, Богдан Осадчук запам’ятався, ба, навіть більше — надзвичайно вразив — іншим, наполегливістю і енергійністю. Він надсилав свої статті з Берліна факсом (натоді старомодним і незручним як для передачі текстів апаратом), а потім телефонував і вимагав поставити в номер. Переважно це були статті–рефлексії про важливі європейські події, які сталися...три–чотири дні тому. Я казала винувато: «Пане Богдане, але вже пізно, «УМ» дала вже матеріал про цю подію, ми ж щоденна газета». І чула у слухавці розгніване: «Але «УМ» не могла дати ТАК! Це дуже важливо для України (варіант — для Європи, для польсько–української співпраці тощо)...». Справді, в кожній надісланій факсом статті був один абзац чи одне речення, варте афоризму, чи влучна оцінка недавньої події, нев’януча, актуальна й через тиждень і більше. Я вигадувала рубрику «під Осадчука» — «Навздогін події», наприклад. З подивом тоді дізналася, що йому — майже 85 років. У такому віці він стежить, мислить, аналізує, пише, телефонує, свариться — як молодий, як начебто йому «найбільше треба». Журналізм перетворюється з професії на рису характеру і не дає змоги «спокійно провести старість», попиваючи каву в берлінській кнайпі, читаючи свіжу газету, а не пишучи її.

Подумати тільки — Богдан Осадчук був журналістом уже в 1944–му! Пласти часу, цілі епохи, що минули. Як довго може жити людина. Жити і працювати.

Проте сьогодні ми хочемо не лише з «цехової» солідарності віддати шану померлому колезі. Богдан Осадчук — значна фігура у багатьох аспектах міжнародного становлення України. Насамперед, гадаю, його незаперечна роль у поновленні польсько–українського діалогу. Він співпрацював з Єжи Гедройцем та іншими польськими інтелектуалами в легендарному паризькому журналі «Культура», що виходив iз 1950 року. Виступаючи на 55–річчі з дня заснування «Культури» (тоді польська сторона скликала представницький «круглий стіл» з цього приводу в «Українському домі» в Києві), Богдан Осадчук пригадував, що коли Європа ще не оговталася від післявоєнного поділу, польські та українські інтелектуали збиралися й обговорювали сценарії, як упаде комунізм, або як поляки та українці будуть здійснювати спільні культурно–економічні проекти. На той час це здавалося ненауковою фантастикою. Але саме «Культура» стала форпостом і головним провідником ідеї історичного примирення поляків та українців. Ці чоловіки недарма старалися — починаючи з 1997–го, так і сталося. І хто вже зараз згадає, що в перші роки нашої незалежності в соціологічних рейтингах поляки визначали українців на першому чи максимум другому місці серед «ненависних» їм народів.

«На жаль, Богдан Осадчук менше знаний в Україні, аніж за її кордонами. Щоб переконатися в цьому, досить порівняти статті у польській та українській вікіпедіях — настільки довгою і детальною є перша, настільки куцою і бідною є друга», — констатує вже згадуваний пан Грицак. Богдан Осадчук жив у Берліні, але переміщався із завидною як для його літ швидкістю між Києвом, Варшавою, Берліном, Львовом. Він був космополітом, україноцентричним космополітом, якщо хочете.

«Центральноєвропейський джентльмен», каже про нього та про інших діячів «Культури» Ярослав Грицак. Кавалер орденів «Білого орла» та Ярослава Мудрого. Рідкісна особистість. Вічна шана...