Його ракетна величність

«Ми його сприймали як людину–легенду»

— Михайло Кузьмич спершу поселився у готелі нашого підприємства, — пригадує Анатолій Сухоніс, який тривалий час керував одним iз підрозділів КБ. — Ми, ще молоді, сприймали його як людину–легенду. Ніколи не забуду, як я вперше, так би мовити, зіштовхнувся з ним близько. Бачу, він іде до готелю пізно ввечері. Видно, що дуже втомлений. І без будь–якої охорони. Це мене приголомшило. Отож непомітно пішов слідом за Михайлом Кузьмичем, думав: якщо на нього нападуть, то негайно кинуся на виручку. Заспокоївся тільки тоді, коли той зайшов до готелю.

Згодом він мене викликав до себе. «Розкажи, що таке вартість пострілу?» — запитав. Адже я займався питаннями економічного аналізу й економічного обґрунтування. З Михайла Кузьмича про це суворо запитували і в ЦК, і в міністерстві. Якщо на створення першої ракети коштів виділялося, як кажуть, неміряно, то надалі гроші стали рахувати. Отож саме економічному аспекту приділялася особлива увага.

Нашим, так би мовити, конкурентом тоді був Володимир Челомей, який робив ставку на важкі ракети. Янгель виступив з ідеєю робити літальні апарати легкі, але стратегічні. І коли справа дійшла до захисту нашої розробки на науково–технічній раді Міністерства загального машинобудування, було прийнято пропозицію... Челомея. Михайло Кузьмич, як мені розповідали, тоді навіть розплакався. «Країна злиденна, люди бідні, а ми не рахуємо грошей», — сказав він.

Ще пригадую, як ми разом iз ним брали участь у нараді в Ленінграді. Тоді ми вже розробили грізну ракету, прозвану «Сатаною». На цій нараді, зокрема, розглядалося питання старту. Всі ракети ми стали ховати в шахти, оскільки неможливо було від американців врятуватися.

Вони координати наших пускових установок розвідували з дивовижною точністю. Тоді Михайло Кузьмич виступив з ідеєю мінометного старту, тобто важка ракета вагою понад 204 тонни зі спеціального транспортно–пускового контейнера викидається, як міна. У порівнянні із застосовуваним до цього газодинамічним стартом економія тільки на одній пусковій установці становила не менше 500 тисяч рублів.

Тобто завдання перед нами ставилися найвідповідальніші. І при цьому вимагали суворо заощаджувати витрати. І все ж нові дніпропетровські ракети у ті часи з’являлися майже через кожні два роки! Тобто частіше, ніж випускали нові моделі «Жигулів». Таким був темп гонки озброєнь, США нав’язаний. Виходячи з цього, Михайло Кузьмич ніс колосальну відповідальність. Отож у моїй уяві він — державник, патріот і людина, яка всією душею вболівала за народ.

Творець стратегічного паритету

Багаторічний генеральний конструктор КБ «Південне» Станіслав Конюхов, який несподівано помер у квітні нинішнього року, останню у своєму житті статтю приурочив саме до 100–річчя з дня народження Михайла Янгеля. Назвав її «Його ракетна величність». «Мабуть, ніхто інший iз конструкторів військової техніки не зробив настільки багато і ефективно у ХХ столітті, як зробив це творець бойової ракетної техніки М. К. Янгель», — переконаний Станіслав Миколайович.

Творчий шлях Михайла Янгеля випав на 50—70–тi роки минулого століття — надзвичайно складний період міжнародних відносин, час «холодної» війни. І спершу ймовірний супротивник мав значні переваги за запасами стратегічних ядерних озброєнь. СРСР докладав колосальних зусиль для досягнення балансу сил і стратегічного паритету. Як пригадує Станіслав Конюхов, на час переїзду Янгеля до Дніпропетровська тут, за постановою уряду, колектив ентузіастів уже працював над ескізним проектом перспективної балістичної ракети, у який було закладено два висхідні положення — ракета повинна бути спроможною тривалий час перебувати у заправленому стані, а система управління нею — повністю автономною. Прибувши в ОКБ–586, Михайло Янгель відразу ж підтримав пропозиції щодо обліку нової ракети, вніс уточнення з дальності стрільби і типу головної частини. Молоде конструкторське бюро, отримавши керівника з видатними організаторськими здібностями і ґрунтовною науково–тактичною підготовкою, досягло за кілька років роботи вражаючих успіхів, створивши за рекордно короткий термін першу масову стратегічну ракету Р–12, пуск якої відбувся 22 червня 1957 року. А в 1959–му ракету було прийнято на озброєння. Саме на основі Р–12 було створено новий вид Збройних сил Радянського Союзу — Ракетні війська стратегічного призначення.

Після цього кожна нова розробка головного конструктора Михайла Янгеля ставала подією геополітичного значення. Конструкторське бюро «Південне» у найстисліші терміни поставило на озброєння ракети Р–14, Р–16, які покривали стратегічну дальність 13 тисяч кілометрів і дозволяли доставляти на територію заокеанських «яструбів» ядерний заряд потужністю понад 500(!) «хіросім». У 1963—1968 роках були розроблені стратегічні ракетні комплекси Р–36 із роззосередженими стартами та унікальною головною частиною, яка могла з’явитися над ціллю з будь–якого напряму, що позбавляло можливості її враження технічними засобами протиракетної оборони.

Михайло Янгель ще встиг розгорнути роботи зі створення ракетних комплексів третього покоління Р–36М, що відзначалися принциповою новизною — і використанням цифрової наземної апаратури, і комплексом командних приладів підвищеної точності, і вище згадуваним мінометним стартом...

Однак наймасовішою стала саме ракета — первісток Р–12: її виготовили відразу 2300 одиниць. Ці ракетні комплекси перебували в експлуатації понад 30 років і зняті з озброєння після підписання міжнародних договорів із роззброєння. І саме Р–12 стала ефективним засобом оборони рубежів Радянського Союзу у роки «холодної війни», вона була вирішальним фактором ядерного стримування під час Карибської кризи, що змінила військово–політичну ситуацію у світі на користь СРСР. «Шлях до стратегічного паритету було відкрито! І в цьому була величезна заслуга Янгеля», — зазначає в останній своїй статті Станіслав Конюхов.