Україна — не Ісландія

Напевне, всі, хто вперше був на Frankfurt BookFaire, як я цього разу (ярмарок проходив з 12 по 16 жовтня), переживали шок. Від масштабу — найбільший і найпотужніший ярмарок світу, який уперше провели у 1949 році 205 ентузіастів, сьогодні ледь уміщається в 11 окремих кількаповерхових будівлях, з’єднаних критими галереями. Від цифр — у ярмарку взяли участь 7400 фірм–експонентів зі 106 країн, у каталозі заходів було 3200 позицій, серед гостей — близько 1000 письменників або авторів, а виставку відвідали 283 тисячі людей. Від кількості інтегрованої реклами — починаючи з лімітованих моделей Audi і нових типів вагонних купе, закінчуючи іграшками і каструлями. Від якості і «крутості» дизайну — і поліграфічного, і стендів та виставкового обладнання.

«Улісс» — «стрілялка» чи «броділка»?

Перші три дні виставка працює для професіоналів — на стендах кипить робота: літагенти, представники поліграфічних комбінатів, менеджери видавництв мають графіки, розписані по хвилинах. Паралельно на дискусійних майданчиках нон–стоп тривають презентації, дискусії, панелі. Скажімо, Асоціація книговидавців Сінгапуру переконувала учасників ярмарку у привабливості сінгапурського ринку — з графіками, діаграмами, каталогами, в яких викладено інформацію, хто читає книжки, чому і де; відома літературознавець Ірина Прохорова, співзасновниця Фонду Михайла Прохорова і рідна сестра російського олігарха, представляла грантову програму Transcript, спрямовану на підтримку перекладів російської літератури; у новому модерному Open Space Pavilion обговорювали проблеми об’єднання зусиль літератури, кінематографа та індустрії комп’ютерних ігор: проект StoryDrive спрямований на те, щоб продемонструвати можливості мультимедійних контентів — книга плюс інтерактив, книга плюс комп’ютерна гра, книга плюс кіно.

«Книжники мають мислити мультимедійно», — сказав на прес–конференції з нагоди відкриття ярмарку його директор Юрген Боос. Редактор нью–йоркського сайту про поп–культуру Петер Сміт та веб–дизайнер із Чикаго Чарлі Хойє представили у Франкфурті комп’ютерну гру за романом американського класика Скотта Фітцджеральда «Великий Гетсбі» — вона зроблена в ностальгійній стилістиці на реаліях 1920–х років. Юрген Боос сказав, що це просто інший спосіб розповісти історію і що завдяки технологічним можливостям твори письменників «потоку свідомості», наприклад Джеймса Джойса, можна передавати не лише як лінійний сюжет, а й за допомогою «мистецтва інтернету».

Основною темою цьогорічного Франкфуртського ярмарку було співіснування паперової і електронної книжки, а девізом — «Нове мислення». Втім у нових реаліях зростання популярності електронних «читалок» головна проблема доволі стара — піратство. Причому пострадянська ментальність із ритуалом закликання шари мало чим відрізняється від європейської економності — за словами експертів, у світі дві третини електронних книг скачуються безкоштовно. Фахівці пропонують два шляхи вирішення проблеми — захмарні штрафи за піратство або... випуск книжок одночасно в трьох версіях (паперовій, аудіо– і цифровій), мовляв, вибір добре впливає на совість.

Українська компанія–виробник і–рідерів Pocketbook теж представляла у Франкфурті свої свіжі продукти — новий планшет PocketBook A 10’, E Ink моделі 612 і 912 серії PocketBook Pro та багатомовний портал ліцензійного електронного контенту Obreey Store.

Нічого нового. Знову за державу «обідно»

Почесним гостем книжкового Франкфурту–2011 була Ісландія, країна з 320 тисячами населення, яку знають у світі через саги, співачку Бйорк, гейзери і тумани. Сучасний дизайн павільйону, пов’язаний iз природою і ландшафтами, 400 заходів, присвячених літературі, 40 авторів, музичні вечори, чарівні коктейлі — про Ісландію у Німеччині говорять ісландським слоганом «Маленька країна з великою історією».

В автобусі, що курсує між Букмессе і моїм готелем, зав’язується розмова з водієм–хорватом. Він, поміж іншим, запитує: скільки населення в Україні? Кажу: 46 мільйонів. Що? Може, 4,6 млн? Ні, 46. «Яка велика у вас країна!» — вигукує він. У контексті Франкфурта розмір, на жаль, не має значення. 46–мільйонна країна представлена на найбільшому світовому книжковому ярмарку 12–метровим державним стендом із дивним набором книг — частина видань кількарічної давнини, якісь соціально важливі, трохи альбомів, із видавництв бачу «Фоліо», «Кріон», «Нора–друк», «Навчальна книга — Богдан», «Грані–Т», Видавничий дім Горобець, «Розумна дитина», «Наш час», «Бао». Перші рази, коли я підходила до стенду, на величезній плазмі крутилася заставка «програма не встановлена», пізніше з’явився рекламний ролик про Україну, збоку скромно стоять кілька папок із туристичною презентацією.

Від імені держави стенд завжди формував Держкомтелерадіо, він і проводить і тендер. Цього року з трьох претендетів обрали «Український дім», причому УД отримав увесь пакет книжкових ярмарків, на які у 2011 році Держ­комтелерадіо має бюджет — Київський, Московський, Франкфкуртський і «Київські контракти». Бюджет на Франкфуртський ярмарок становив 150 тисяч гривень, але, за словами начальника департаменту видавничої справи Держкомтелерадіо Олексія Кононенка, фінансування було невчасним, «Український дім» не мав відповідного досвіду, і «я знаю, мені вже передали, що стенд не надто вдалий». Це найм’якше формулювання з усіх можливих. Бо стенди Грузії, Вірменії, Латвії чи Росії, розташовані тут же, в СНДівському кутку, можна назвати сучасними і європейськими, з хорошим дизайном, правильною «картинкою», набором рекламно–інформаційної продукції. На український без сліз не глянеш. Видавці часто соромилися приводити туди своїх потенційних партнерів.

Елеонора Симонова, директор видавництва «Нора–друк», каже, що наступного року треба збиратися видавцям, скажімо, під егідою Асоціації книговидавців України, складатися грошима і робити спільний красивий стенд і припинити ганьбитися. Наталя, менеджер видавництва «Фоліо», каже, що цей стенд, як перевалочний пункт, — щоб було де присісти, когось замінити, десь тримати сумку, папери.

Єдиний захід на українському стенді — презентація Луцького Євангелія від Видавничого дому Горобець. Факсимільне видання однієї з найдавніших пам’яток східнослов’янської культури, яка знаходиться у Москві, в Російській державній бібліотеці, зробили на замовлення Волинської єпархії УПЦ МП. «Ця презентація не мала бізнесової чи будь–якої ділової мети, — каже директор видавництва Ганна Горобець, — просто ми хотіли представити наше видання у Франкфурті».

І все–таки українське — запитане?

У «Фоліо» кажуть, що британці й італійці цікавляться творами Жадана — наразі «Фоліо» просуває три книжки письменника: «Анархія в Україні», «Депеш мод» і «Гімн демократичної молоді». Інтерес до Жадана виріс після присудження йому премії «Книжка року Бі–Бі–Сі», але роман–переможець «Ворошиловград» він представляє сам. Проте означених книжок Жадана на стенді не було: поки харківське видавництво довезло організаторам потрібні видання, багаж на Франкфурт уже відправили. «Фоліо» також пропонує права на твори Лади Лузіної, Наталі Сняданко, Артема Чеха, Василя Базіва, Валентина Бадрака. Це видавництво кілька років поспіль мало окремий стенд Франкфуртбукмессе, але, кажуть, це економічно невигідно.

Деякі приватні українські видавництва були представлені окремими стендами. Це задоволення не з дешевих — бокс площею чотири квадратні метри коштує 1200 євро, за комплект зі стола, двох стільців і сміттєвого кошика треба доплачувати окремо. Але «Родовід», «Картографія», «Скіф», «Пелікан», Merry food, Pocketbook, institute of Advanced Tecnologiec пішли на ці витрати, щоб розвиватися далі в міжнародному масштабі. Власник і директор донецького видавництва «Скіф» Олег Жилін розповів «УМ»: «Ми вперше приїхали зі стендом, до цього приїздили на розвідку, дивилися, як тут усе організовано. Ми спеціалізуємося на книжках для людей, які люблять щось робити руками. Для дітей є серія «Крок за кроком», де пояснюється, як зробити фігурки тварин із паперу, скріпок, сірників, природних матеріалів, пластиліну, є подібна серія для дорослих. В Україні ніхто про це книжок не робить, є тільки перекладні, і їх не дуже багато, тому ми майже монополісти на цьому напрямi. Ми тісно співпрацюємо з росіянами, хотіли б вийти на Європу». Проте в передостанній день ярмарку Олег Жилін сказав, що позитивних результатів поки немає.

Харківське дитяче видавництво «Пелікан» втретє на Франкфуртбукмессе, права на їхні адаптовані версії відомих творів, які вивчають у шкільній програмі («80 днів навколо світу», «Робінзон Крузо», «15–річний капітан», «Айвенго») із серії «Чарівний ліхтар» уже купили у Туреччину, Німеччину, Австрію, Молдову і Румунію, а це означає, що й в інші країни є шанс продатися. На цей ярмарок «Пелікан» привіз нову книжку — «Бегемотик і зірочка», серію «моральних» абеток — «Абетка доброти», хоробрості, дружби, ввічливості, здоров’я, бізнесу, книжку для дітей і батьків «Долоньки». «Чим ми дивуємо? — каже менеджер з міжнародних проектів Ліна Шатілова. — Лояльними цінами і дуже якісними малюнками. Ми купуємо книжки за умовами близько 8% роялті від продажної ціни, а на наші книжки пропонуємо 5%. Спочатку ми були орієнтовані тільки на Україну, останні два роки активно їздимо на міжнародні виставки — на Болонський ярмарок і у Франкфурт. Так, зараз це витрати на перспективу, але нас уже впізнають. Ми намагаємося розширятися і купувати права на переклади російською мовою на СНД — таким чином у нас є можливість продавати книжки в Росію, Білорусь, Молдову. Зараз співробітничаємо з компаніями Disney, Worner brothers, спілкуємося з компанією Nickelodeon та низкою англійських і німецьких компаній».

Видавництво «Родовід», що спеціалізується на книжках по мистецтву, розташувалося на дуже престижній території «Книги про мистецтво» — тут найсильніший дизайн, найестетніші стенди, найкреативніші ідеї, праворуч від «Родоводу» — видавництво «Ермітажу», зліва — Берлінського музею, далі Російського музею, навпроти — потужне російське видавництво «Северный паломник», що працює із колекціями найбільших російських музеїв, в сусідньому ряду — знаменита Skirra. «Цікавим було на людей подивитися і себе побачити в такому собі видавничому дзеркалі, — дiлиться з «УМ» Лiдiя Лихач, директор видавництва «Родовiд». — Хотілося розглянути професійне середовище якнайближче, особливо ту його частину, що займається виготовленням мистецьких альбомів, каталогів музейних колекцій, монографій/досліджень, і такого іншого. Хотілося познайомитися і, можливо, зробити спільні видання із видавництвами, які давно подобаються і є світовими лідерами. Про ці пропозиції «Родовід» перемовився з кількома видавництвами». Майже всі книжки, привезені на ярмарок, «Родовід» продав — фахівців цікавили і альбоми з вишивками різних регіонів України, і альбом традиційних українських прикрас, і книжки про Катерину Білокур та Марію Приймаченко.

Обличчя і привиди

Програми і стенди на Франкфурті переважно персоніфіковані — величезні портрети знаних літераторів конкурують з обличчям Стіва Джобса, чию біографію рекламують одразу кілька видавництв, поезія нового нобелівського лауреата Томаса Транстрьомера користується такою ж популярністю, як новий роман Умберто Еко «Цвинтар у Празі» (до речі, Еко був зірковим гостем ярмарку). «Інтелект — це банальність. Дурість — захоплююча, а брехня може впливати чи навіть змінювати хід історії», — такі афоризми видавав Умберто Еко в контексті розповіді про «Цвинтар у Празі» на традиційній зустрічі з письменниками на «Синій канапі». А нобелівський лауреат–2010 Маріо Варгас Льоса, представляючи роман «Сон кельта», сказав: «Ностальгія за більш досконалим світом завжди була двигуном людства, і література завжди була в авангарді цієї чудової компанії. Суспільство без літератури було би більш статичним і конформістським».

Німецьке об’єднання фотографів робить свій проект Book Faces 2011 — видавці, редактори, ілюстратори, піарники пишуть якесь важливе слово своєю мовою і позують на портрети, потім виставка із найвдаліших фейсів подорожуватиме міжнародними книжковими ярмарками. Українські обличчя теж є, правда, латиницею — німецьке видавництво Suhrkamp представило роман Юрія Андруховича «Перверзії», а австрійське Haymon verlag — «Сказание об истинно народном контролере» Андрія Куркова. Великі плакати Куркова я бачила на власні очі, як і спільний виступ українських письменників для німецької аудиторії. Там ти розумієш, як це важливо для країни, і для нас усіх — їхній міжнародний успіх, відомість, прихильність публіки, зрештою чудова німецька мова обох.

Ще одне українське обличчя незримо присутнє у Франкфурті — Юлія Тимошенко: її фото зустрічає тебе в аеропорту на першій сторінці International Herald Tribune, про неї, побачивши слово «Київ», запитує стара німецька фрау — «на яку адресу можна написати Юлі листа?», про справу Тимошенко ми говоримо з Сюзанною Шютц, колишньою заступницею посла Німеччини в Україні, а нині співробітницею відділу МЗС, що відповідає за зв’язки з Україною, Білоруссю, Росією і Молдовою. Пані Сюзанна приїхала з Берліна до Франкфурта спеціально на книжковий ярмарок. «Деякі видавці бояться планувати участь наступного року у Франкфуртському ярмарку, думають, що Євросоюз видаватиме менше шенгенських віз», — ділюся інформацією з пані Сюзанною. «Наш МЗС виступає за те, щоб не відмовляти Україні в асоційованому членстві, ми будемо намагатися доводити, що Україна — це не Азербайджан, але яким буде колективне рішення...».

Утiм перетворювати нарікання на політиків у професію — шлях лузерів, будувати європейську Україну — значить робити свою справу на своєму місці найкращим чином.

ДІЮЧІ ОСОБИ

Андрій Курков:
«Не хочу, щоб мене впізнавали в Європі тільки як автора «Пікніка на льоду»

— Чому тепер ви видаєте свій ранній роман?

— Трилогію «Географія одиночного пострілу» я почав писати у 1989 році, а закінчив у 1997—1998–му. Завжди хотів видати цю серію, я так називаю п’ять романів — трилогію і «Бікфордів світ» та «Сади пана Мічуріна»(2002), але не виходило, бо видавці завжди хотіли щось більш сучасне, останнє. Зараз змінилася хвиля, я це відчув і сам запропонував видавцям. Сьогодні цей роман можна сприймати не як недавню радянську політичну минувшину, а як роман про Францію XVIII століття, тобто це вже історичний роман з елементами філософської іронії і спробою зрозуміти, що тоді відбувалося. Перший том вийшов у Сараєво в перекладі на боснійську, зараз там готують другий том, і є вже французький видавець на цю книжку, італійський, інші... Вийде трилогія, а потім «Бікфордів світ» і «Сади пана Мічуріна», а потім «Улюблена пісня космополіта» — книжка, яка виходила сербською і колись англійською, але давно. Буду над цим працювати, бо дуже не хочу, щоб мене сприймали тільки як автора «Пікніка на льоду». Ці романи виходять в Нaymon verlag в Австрії, новому видавництві, незалежному і невеликому, а наклад великий — 10 тисяч. Він продається з 12 серпня, іде потужна реклама в газетах, у великих книгарнях висять такі банери–прапори, зараз була дуже хороша рецензія в «Шпігелі» і ціла сторінка в газеті «Ді прессе», я задоволений.

— Люди розуміють, про що роман?

— Чудово розуміють. У мене зараз закінчується тур Німеччиною з цим романом, перші виступи були на території колишньої НДР, там було і запитань більше, бо вони це порівнюють із історією східної Німеччини. У березні виходить німецькою мовою «Садовник із Очакова», у січні — французькою. Новий роман, я думаю, закінчу до кінця жовтня, це львівський роман, його можна порівняти з Хічкоком, добрим Хічкоком. Там йде другим планом історія львівських хіпі і є справжні прототипи — це і Юрій Винничук, і Оксана Прохорець, Алік Олісевич, вони виступають під своїми прізвищами, зі своїми адресами і біографіями, але я з ними роблю в романі те, що хочу».