Ангели і демони Михайла Врубеля,

Навіть ті, хто ніколи не цікавився образотворчим мистецтвом спеціально, механічно знають головні віхи і факти із життя російського художника Михайла Врубеля: 5 років він жив у Києві і київський період вважається чи не найпродуктивнішим у його творчості; він був закоханий в Емілію Львівну Прахову, дружину Адріана Прахова — історика мистецтва, археолога, який керував оздоблювальними роботами у Володимирському соборі та реставрацією Кирилівської церкви у Києві; головні його роботи — «страсний» цикл і «демони», останні — ілюстрація до однойменної поеми Михайла Лермонтова; у Кирилівській церкві є чотири ікони пензля Михайла Врубеля і настінні розписи; останні вiсiм років життя художник страждав психічними розладами. Із творчо–життєвої канви нам уявляється похмурий художник із драматичним світосприйняттям, який тяжів до філософської символіки і трагічної образності. Втім виставка, яка в п’ятницю відкрилася в Київському музеї російського мистецтва, і присвячена 155–річчю з дня народження Михайла Олександровича, особисто для мене відкрила Врубеля різноманітнішого і «кольоровішого» за класичний стереотип. Підозрюю, що ці відкриття кияни зробили для себе набагато раніше, адже в російському музеї це вже десята виставка, починаючи з 1910 року, але оскільки робити приємні відкриття ніколи не пізно — ділюся враженнями на той випадок, якщо хтось, як і я, не бачив ТАКОГО Врубеля раніше.

На нинішній виставці «Врубель і Київ» представлено 120 робіт художника–новатора з колекції музею, яка загалом нараховує 180 творів. Більшість знакових закінчених брендових полотен Врубеля — «Пан», «Царівна–лебідь», «Демон» — знаходяться в Третьяковській галереї. Найвидатніший твір художника із написаних у Києві і збережених у музеї — знаменита «Дівчинка на тлі перського килима», портрет доньки власника центрального київського ломбарду Мані Дахнович — представлений у постійній експозиції. Цікавими видаються якраз численні етюди, ескізи, підготовчі роботи Михайла Врубеля до різноманітних полотен — наприклад, чотири варіанти «Надгробного плачу», близько 40 олівцевих портретів, «квітковий» зал, малюнки для килимів, віял, порцеляни, акварельні ескізи до розписів Володимирського собору. Виставка побудована наступним чином: перший зал — жанрові сцени, пейзажі, роботи, які передають захоплення Врубеля Сходом, замальовки Венеції, куди художник подорожував у 1894—1895 роках — відрядження, яке він виторгував у замовників як inspiration для роботи над іконостасом для Кирилівської церкви. У цьо­му залі палітра митця — ще оптимістична, кольори відкриті, а в роботах є повітря і простір.

Ще є Врубель — тонкий майстер квіткових композицій: іриси, азалії, орхідеї, півонії, листок бегонії — тут і експерименти з формою ( в деяких роботах уже проглядаються прообрази «кристалічних» квітів із «демонівської» серії), і площинні декоративні мотиви, і особисті штрихи — улюблені квіти Емілії Прахової незабудки і геліо­троп. Михайло Олександрович давав приватні уроки малювання, і серед його учнів переважали жінки. Щоб навчити їх малювати, до прикладу, квіти, Врубель паралельно малював і сам, розкриваючи таким чином ліричні сторони своєї натури.

Цікаво спостерігати за портретами Врубеля — серед них є реалістичні, є образні, одні передають портретну схожість, інші — стан душі: митець малював і директора Київської рисувальної школи Миколу Мурашка, і хіміка Дмитра Менделєєва, і мецената Савву Мамонтова (на честь якого пізніше назве свого сина), художника Сєрова, композитора Еспозіто, скульптора Едвардса, цікаві два його портрети М. Ф. Єршової, кілька автопортретів і, звичайно, зображення Емілії Прахової — то замальовка в театральній ложі, то на концерті з донькою, то в образі Богородиці.

Останній зал — ангели і демони Врубеля. Тут представлені ескізи до ікон, кілька варіантів «Воскресіння» і «Надгробного плачу» (цікаві модерністичні експерименти з геометрією, площинністю,колористикою), абсолютно нетипова для нього, стилізована під візантійське мистецтво «Богоматір Оранта», ескіз до ікони Богородиці з обличчям Прахової, і перші начерки до лермонтовського «Демона» — «Голова Демона» і «Демон повержений», ці концентровані екзистенційні згустки болю, драми, нескінченності відчаю.

У вихідні на диво багато киян вигуляли своїх демонів на виставку, адже «Київ і Врубель» — це абсолютний must see жовтня: потрясіння, яких зазвичай чекають від мистецтва люди, в свою чергу очікують вас на Терещенківській, 9.