Богатир із Красенівки

При в’їзді у село Красенівку Чорнобаївського району Черкаської області приїжджих «зустрічає» богатир Іван Піддубний. Зображення всесвітньо відомого борця, шестиразового чемпіона світу з боротьби, котрий народився у цих краях 140 років тому — 9 жовтня 1871 року, розміщене на стелі з назвою цього населеного пункту. А в центрі Красенівки, серед квітучих чорнобривців, височить йому пам’ятник. Свого відомого односільчанина, який прославив рідну Красенівку й Україну в Парижі, Мілані, Франкфурті, Нью–Йорку, тут пам’ятають і прагнуть, аби про його досягнення знало й молоде покоління.

По батькові — богатирі, по матері — довгожителі

На центральній площі Красенівки, поруч із монументом вусатому борцю, заходимо в сільський музей. У недавно відремонтованих кімнатах — історія рідного села й експозиція про Івана Піддубного, який походив із козацького роду.

«У нашому селі не залишилося рідні Івана Піддубного. Жила недалеко онука Ганна Захарівна, але вже померла. А взагалі рід у них великий — у нього було три брати і три сестри», — розповідає «УМ» директор Красенівського музею Надія Кривонос. За її словами, доля братів Омеляна та Микити не відома, а найменший Митрофан мешкав у Красенівці й помер у 1966 році. Найстарша із сестер Мотрона та середня Марина мали по троє дітей. Іван Піддубний, каже Надія Миколаївна, найбільше родичався зі своєю молодшою сестрою Євдокією, був хрещеним її дочці Марійці. Євдокія спочатку жила у сусідній Богодухівці, потім у Золотоноші.

У селі пригадують, що Піддубні серед односельців вирізнялися своєю богатирською статурою та були силачами, особливо глава родини — Максим Іванович, в батька вдалися й сам Іван та його брат Митрофан. Сестра Мотрона теж була надзвичайно дужою дівчиною. Розповідають, як зняла з парубка кашкета та й підсунула під величезний клунок. Хлопець скільки не силкувався, а зрушити його з місця не зміг. «Не ображатимеш мене, витягну кашкета!» — поставила умову Мотрона. «По батькові в Івана Піддубного всі були сильні, а по материнській лінії жили до ста років. У музеї є рушник, подарований тіткою Івана Максимовича, Федорою, то вона прожила при здоровому глузді до ста років», — веде далі Надія Кривонос.

Вона показує фото сестри борця — Євдокії, на якому та зі своїм чоловіком і донькою. У музеї є й фотографії батька й матері борця, його сестер Мотрони та Марини з дітьми, брата Митрофана. Родинне дерево Піддубних «розрослося» тут на всю стіну — історики змогли дослідити родовід за минулі 250 років.

Бика за роги

Директор Красенівського музею наголошує: з рідного села Іван, який був найстаршим сином, пішов не з добра. Він подався у світ у пошуках кращої долі, коли не мав і двадцяти років. Залишив батьківську хату через злидні, адже родина була великою, а землі не вистачало. Тож Іван, який вирізнявся кремезною статурою (його зріст — 184 см, вага — 118 кг, обхват біцепсів — 44 см, а шиї — 60 см), був сильним та працелюбним, легко кидав на воза мішки, міг за роги пригнути до землі бика, дістався Севастополя й влаштувався вантажником у порту, де його звали Іваном Великим. Затим перебрався до Феодосії, почав тренуватися з гирями, брати участь у чемпіонатах борців, а з 1897 року працював на аренах севастопольського, а потім i київського цирку. З останнім часто гастролював. Уже через шість років Піддубний вступає до Петербурзького атлетичного товариства і з його благословення бере участь у чемпіонатах світу в Парижі та Москві. У 1905 році стає чемпіоном світу з боротьби у Франції, гастролює в Італії, Алжирі, Бельгії, Берліні, перемагає на чемпіонаті в Ніцці. Ще через рік український богатир стає першим у двох чемпіонатах світу, якi проходили в Парижі та Мілані, після завойовує звання чемпіона ще й у Відні, Парижі та Франкфурті. У 1910 році, коли Піддубний, який підкорив світ і якого називали «чемпіоном чемпіонів», повертається в рідну Красенівку.

«Зароблені на борцівському килимі гроші чемпіон не пустив на вітер, а купив на батьківщині 200 гектарів землі, у Богодухівці придбав дві хати, лавку, олійницю, два млини, один з яких був у Оржиці на Полтавщині», — зазначає Надія Кривонос. Саме тоді Піддубний одружується на Антоніні Квітко–Хоменко. Але в рідному селі він довго не засиджується, через три роки їде звідти й стає призером чемпіонату з боротьби в Москві. Його дружина тим часом тікає з іншим, прихопивши з собою золоті медалі борця. Потім вона буде каятися, просити у Піддубного пробачення, прагнутиме повернутися до нього, але той зради не вибачить. Вдруге борець одружується у 1923 році. На гастролях у Ростові Іван зустрів жінку на ім’я Марія, яка стає йому вірною дружиною та добрим другом на все подальше життя.

Піддубний і в зрілому віці залишається непереможним, виступаючи на міжнародних чемпіонатах в Нью–Йорку, Лос–Анджелесі, Філадельфії , Чикаго, Сан–Франциско. У свої 56 років у США він навіть перемагає у конкурсі краси серед чоловіків. Але туга за батьківщиною повертає Піддубного додому. Його не зупиняє навіть те, що, згідно з контрактом, він не має змоги забрати свої півмільйона доларів iз банку, адже не є громадянином США. А вдома на нього чекає ще один удар: його родичів у Красенівці, котрі трудилися на подарованій Іваном землі, назвали куркулями. Після важких випробувань, пов’язаних із рідними йому людьми, у Красенівку Піддубний більше ніколи не повернеться.

Він і далі успішно працює в російських цирках, постійно перемагає на змаганнях борців, стає заслуженим артистом, заслуженим майстром спорту, його нагороджують орденом Трудового Червоного Прапора. Неймовірно, але за більш ніж сорокарічну спортивну кар’єру ні одному борцю не вдається покласти богатиря з України на лопатки. І тільки у сімдесят років він іде на заслужений відпочинок, разом із дружиною оселяється на Кубані, у місті Єйськ, придбавши там двоповерховий будинок із садом. Помер Іван Піддубний у 1949 році від інфаркту, похований у Єйську. Кажуть, в останні роки жилось йому було не солодко, він потерпав від матеріальної скрути, спортивні медалі обміняв на хліб, а в останню дорогу борця збирали трохи не усім містом, у нього не було навіть костюма.

Не «русскій», а «українець»

Усе своє життя Іван Піддубний, куди б його не кидала доля, щиро любив Україну. Коли в Росії йому видали паспорт із прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», то в тому документі чемпіон власноруч зробив виправлення — «Пиддубный» і «украинец». В Україні дотепер, коли хочуть охарактеризувати, якою силою володіє людина, кажуть, «наче Піддубний». А земляки богатиря пишаються ним і роблять усе, аби про його досягнення знало й молоде покоління. З 1998 року, коли Чорнобаївською райдержадміністрацією керував Петро Душейко, традиційне свято богатирської сили у Красенівці набуло всеукраїнських та міжнародних маштабів. Тоді районна влада обмінялася делегаціями з містом Єйськ, опісля звідти прибули спортсмени й долучилися до свята. Згодом до Красенівки стали приїздити спортсмени і з країн Прибалтики, Польщі.

«У змаганнях борців беруть участь і жителі нашого села. У нашій школі є тренер, діє гурток греко–римської боротьби, спеціально обладнано для цього зал», — зазначає голова Красенівської сільради Олександр Вишня. За його словами, на малій батьківщині Піддубного навіть своя часова віха — у селі кажуть, «це було до борців, а це — після борців».

«Нам вдалося вибудувати свою концепцію свята богатирів, тут не лише греко–римська боротьба, а й інші спортивні та культурні програми, зокрема, конкурс найсильнішої людини, виступи етнографічних колективів, спортивні та художні конкурси серед школярів, виставки робіт майстрів народного мистецтва — вишивка, вироби з лози, дерева», — додає Сергій Любивий, колишній заступник голови Чорнобаївської райдержадміністарції. Тож у минулі роки на свято богатирської сили у Красенівці збиралися до 10 тисяч людей. Із Казахстану приїжджали онук і правнук Івана Піддубного — такі ж кремезні, як і їхній славетний родич. І обов’язково були привітання Президента, Голови Верховної Ради, керівників агропромислового комплексу держави, приїжджали народні депутати. Цього року дійство в Красенівці відбулося без привітань керівників держави і без високих гостей.

І в минулі роки, і тепер для свята богатирської сили у Красенівці чимало робить фонд імені Івана Піддубного, почесним головою якого є Петро Душейко. Він придбав для змагань сучасні борцівські килими, постійно діючу сцену, фінансував винагороди для спортсменів, а цього року родина голови фонду пригощала смачною юшкою, пшоняною кашею, варениками та пиріжками усіх учасників та гостей змагань. До речі, коштом Душейків капітально відреставровано той самий пам’ятник Івану Піддубному, який прикрашає тепер центр Красенівки. «Завдяки фонду в Красенівці було проведено й дослідження на обійсті Піддубних. Там знайшли криницю, реставрували її. Провели ще й археологічну розвідку і виявили залишки фундаменту хати Піддубних», — підсумовує Сергій Любивий.

РАРИТЕТИ

У сільському музеї можна побачити й раритетні речі — улюблений стілець чемпіона з високою різьбленою спинкою. Під склом зберігається фотокопія його заяви, написана власноруч. У музеї мріють, аби оригінал цього документа, який знаходиться у фондах Золотоніського краєзнавчого музею, було передано в рідне село борця.

МАЙТЕ НА УВАЗІ

8 жовтня в столичному етноселищі «Мамаєва Слобода» вшановуватимуть Івана Піддубного. Об 11–й у козацькій церкві відслужать молебень, потім розпочнуться урочистості на ярмарковому майдані. Далі на гостей чекає виступ каскадерського кінного підрозділу та показові бої борців з української національної боротьби на поясах та змагання на звання найсильніших та найспритніших на святі (у перервах — концерт фольклорних колективів).