Туш на честь Богдана Ступки

Такий ажіотаж навколо творчого вечора останнім часом Театр Франка переживав на початку цього року — під час презентації роману Ліни Костенко «Записки самашедшего». Продаж квитків на «Концерт №70 від Ступки» розпочався першого жовтня, і вже за кілька днів, зважаючи ще й на те, що ціна була досить демократичною (150—500 грн.), їх розібрали. Звісно, значна кількість місць на ювілейний вечір знаменитого актора буде зайнята друзями, колегами, високопоставленими гостями і спонсорами (наприклад, генеральним партнером ювілейних заходів є група компаній Дмитра Фірташа GROUP DF).

Усі деталі сьогоднішнього заходу його організатори тримають за сімома замками — як оголошення лауреата Нобелівської премії. Можливо, це пов’язано зі станом здоров’я шевченківського лауреата — на відкриття ретроспективи своїх фільмів, що сім вечорів тривала у кінотеатрі «Україна», Богдан Сильвестрович прибув бадьорий, але втомлений (багато гостей у ту мить не могли стримати сліз). Тому, очевидно, певні моменти творчого вечора, заявленого у форматі джазового концерту, довелося змінювати. Так, довелося відмінити чеховський «Вишневий сад», де Богдан Ступка мав зіграти роль Фірса, прем’єра була запланована на кінець жовтня.

Один із значних подарунків на ювілей другові підготував інший шевченківський лауреат Сергій Якутович — їхній тандем склався ще під час роботи над фільмом Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» і продовжився у картині Володимира Бортка «Тарас Бульба» та в театральній постановці франківців «Урус–Шайтан». До ювілею Богдана Сильвестровича Якутович почав готуватися майже за рік, виносив і запропонував кілька ідей, серед них — постановку вистави «Макбет», де Богдан Сильвестрович мав би зіграти Макбета, створення інсталяцій у скверику перед театром. «Це ще може бути», — заявляє художник. З реалізованих ідей — створення понад 80 малюнків, намальованих на основі фотографій кіно– й театральних героїв Ступки, робочих і життєвих моментів, що увійдуть до мистецького альбому (подарункові примірники видання мають бути презентовані сьогодні).

«Богдан Сильвестрович вибрав 14 робіт у театрі й 54 — в кіно, — розповідає Сергій Якутович. — Певна кількість фотографій відображає його дружбу з відомими людьми: з Іваном Миколайчуком у «Чорному птасі», з Юрієм Іллєнком — у фото під час роботи над «Мазепою». До речі, тут мені вдалося зробити те, що не зміг із ними: закарбувати роботу великих, адже я ріс у когорті великих, і Богдан Сильвестрович, без сумніву, великий. У нього є те, що мені дуже подобається, я це спостерігав на «Тарасі»: усупереч, незважаючи ні на що, він робить своє. Це риса справжнього українця. Коли я нещодавно нарешті подивився «Тараса Бульбу», я зрозумів, як йому було важко... Я дуже люблю Богдана Сильвестровича. Як абсолютно реалізованого українця». Після насиченої роботи над портретною серією — а малюнки Сергія Якутовича, як відомо, композиційно складні й насичені, — художник зізнається, що вже напам’ять знає всі риси обличчя Ступки, адже з його образом кілька місяців фактично жив цілодобово. «Це не просто портрети, а композиції, вималювані тушшю, до яких треба було шукати деталі. Наприклад, намалювати револьвер, з якого стріляв дядя Ваня: треба знайти револьвер, я ж так просто не можу його намалювати, а комп’ютером я не володію, тому доводилося перерити всі книжки, а потім ще й відобразити те, що він стріляв, а не влучив... Моя задача була намалювати Ступку так, щоб показати, що все його життя — це мистецтво. Разом з ним я ще раз прожив світову драматургію».

Про те, хто на сьогоднішньому вечорі вітав Богдана Сильвестровича, і як він реагував на помпезні промови своїми фірмовими дотепами, можна буде дізнатися з програми завтра на Першому Національному або прочитати у вівторковому номері «УМ» (репортаж включатиме також огляд виставки в Музеї театрального мистецтва).