Такий ажіотаж навколо творчого вечора останнім часом Театр Франка переживав на початку цього року — під час презентації роману Ліни Костенко «Записки самашедшего». Продаж квитків на «Концерт №70 від Ступки» розпочався першого жовтня, і вже за кілька днів, зважаючи ще й на те, що ціна була досить демократичною (150—500 грн.), їх розібрали. Звісно, значна кількість місць на ювілейний вечір знаменитого актора буде зайнята друзями, колегами, високопоставленими гостями і спонсорами (наприклад, генеральним партнером ювілейних заходів є група компаній Дмитра Фірташа GROUP DF).

Президентський оркестр у військових строях, з аксельбантами, який награє джазові мелодії, а затим «Ще не вмерла...» у сквері перед магазинчиком–«стекляшкою» з чудернацькою назвою «Словники–самобранки» — і все це на честь презентації виданого ще минулого року першого із двадцяти томів «Тлумачного словника української мови». Студенти Театрального інституту старанно декламують Шевченка, Пушкіна, Шандора Петефі... У цьому дійстві було забагато сумного сюрреалізму, такі собі стоп–кадри з недознятого Кустурицею матеріалу. До чого тут Пушкін, якщо йдеться про міцну, довгу, як летаргійний сон, фінансову неувагу держави до єдиного за часи незалежності, підготовленого на академічному рівні 20–томного «Тлумачного словника української мови»? Останнє подібне масштабне видання під керівництвом академіка Івана Білодіда — словник на 134 тисячі слів — побачило світ у 1970—80–х рр. і дотепер лишається базовим. Це тільки здається, що за 40 років мова не змінилася. Слова «шабля» чи «горілка» і справді лишилися такими ж насиченими й однозначними, як за гайдамацьких часів, але наскільки інакшого значення набули «бандерівець» чи, скажімо, «комунізм», скільки зникло з обігу «парторгів» і «ударників», а натомість з’явилися «інтернет» і «юзер» i зовсім інакше зазвучав «мобільний» не лише у вашій кишені, а й у лінгвістичному сенсі.