Замок iз папiрнi

Ольга Богомолець — відомий лікар–дерматолог, власниця приватної клініки «Інститут дерматокосметології доктора Богомолець», співачка, громадська діячка, засновниця арт–холу «Кайрос» — тепер ще й господиня замку. Минулої п’ятниці у Радомишлі на Житомирщині відкрили історико–культурний комплекс «Замок Радомисль», який на кошти Ольги Богомолець та її колишнього чоловіка Олексія Шереметьєва підняли з руїн.

Замок із хорошим родоводом

Історики кажуть, що на цьому місці у 1612 році монахи Києво–Печерської лаври заснували папірню, яка забезпечувала папером велику частину тогочасного «книговидавництва». Папір робили з кропиви, льону, конопель, а ще додавали часникове і цибулеве лушпиння, щоб не поточили жучки. Завдяки цьому секрету радомишльський папір хоч і мав трохи жовтуватий відтінок, зате зберігався краще за імпортний.

У другій половині XVII ст., під час козацьких повстань, папірню зруйнували. На її місці у 1901 році інженер Пекарський побудував млин–фортецю: товщина стін сягала 1,5 метра, невеликі вікна–бійниці мали широкий сектор обстрілу, будівля з усіх боків оточена водами річок Мики й Тетерева, а підкопатися під замок–млин неможливо тому, що фундаментом йому слугувала гранітна скеля, яка йде на кілька кілометрів під землю.

Млин працював за призначенням майже 90 років, а потім перетворився на міське сміттєзвалище, і коли в 2007 році Ольга Богомолець купила ці руїни, найперше вивезла 60 тонн сміття. Директор музею Віталій Москалець, який перед тим був директором музею сім’ї Шереметьєвих, робив виставку «Військова слава України», виставки в Керчі та Балаклаві, виставку ікон із колекції Ольги Богомолець у Музеї росiйського мистецтва в Києвi, за дорученням Олексія Шереметьєва став головним виконробом будівництва і два з половиною роки щодня їздив із Києва до Радомишля, поки не зрозумів, що цей музей вартий того, щоб покинути Київ, і купив будинок за 6 км від «Замку», у селі Леніне. Вісім київських будівельних фірм не пройшли тендер — дорого і неякісно, тоді вирішили будувати «хазяйським способом». «Я запитав у Олексія, де взяти майстрів?» — розповідає «УМ» Віталій Григорович. — «Місцевих візьми». — «Але ж вони не знають ні цієї роботи, ні реставрації». — «А ти їх навчи». — «Але ж вони п’ють». — «А ти їх відучи». У боротьбі і навчанні за 1555 днів постав історико–культурний комплекс: цегляні стіни — у деяких залах потиньковані і побілені, в деяких залишилася фактурна цегла (до речі, цеглу використовували з розібраних старих будівель, підбирали по стилістиці і фактурі), скрізь дерев’яна підлога і балки, антикварні люстри, важкі металеві ручки, клямки — ніяких «фейків» і євроремонтівських красот, зате найсучасніше устаткування по звуку, світлу, клімат–контролю, комунікаціях. Уся будівля площею 2500 метрів квадратних опалюється дровами.

Лицарі іконам не завадять

Тепер про головне — навіщо. Спочатку старий млин купили під музей для колекції домашньої ікони, яких у Ольги Богомолець — понад 5000 екземплярів. Їх врятували, реставрували, показали на кількох виставках, але всі колекціонери мають мороку — зберігання, а деякі навіть дві — зберігання і доступність людям. Хатні ікони з колекції Ольги Богомолець — на склі, на полотні, парні образи, складні, багатометрові домашні іконостаси, і навіть одна придорожна, кам’яна, по–домашньому затишно розмістилися в кількох просторих залах, десь їх підпирають старовинні дерев’яні скрині, плетені амфори, десь підтримують дерев’яні янголи, розписні свічники, рушники. Ці хатні обереги з наївними і добрими ликами святих, намальованих найчастіше богомазами–аматорами, логічно привели до другої функції історико–культурного комплексу: оскільки у Радомишлі немає ЗАГСу, було вирішено, що це дуже підходяще місце для реєстрації шлюбів. Після церемонії тут же, в замку, можна накрити стіл — є правдива трапезна і хороша кухарська бригада, а також розмістити гостей у дев’яти готельних номерах, один з яких — спеціально для молодят.

«Я завжди хотіла, щоб це не був мертвий музей, — каже Ольга Богомолець, — я хотіла, щоб тут були люди, щоб кипіло життя, щоб ікони віддавали людям тепло і свою силу». Людей сюди точно привабить і концертний зал — не дуже великий, але, як стверджують працівники, за результатами європейської акустично–балістичної експертизи, він один із найкращих камерних залів Європи. Цього тижня у «Замку Радомисль» прийматимуть керівників івент–агенцій, тут можна проводити і наукові конференції, семінари, майстер–класи, приміряються ідеологи історико–культурного комплексу і до фестивалю реконструкторів на зразок хотинського чи меджибізького, але саме середньовічних лицарських турнірів. На урочистому відкритті «Замку Радомисль» житомирські реконструктори рубалися на підсвіченому острові перед замком, але для такого заходу історико–культурний комплекс має неподалік підходяще поле площею 5 га, земля в оренді на 49 років. Замок тільки–но офіційно відкрили, а Ольга Богомолець уже отримала диплом від керівника «Віа Регія — Україна — культурний шлях Ради Європи», який засвідчує, що «Замок Радомисль» є учасником міжнародного проекту Ради Європи з популяризації цього своєрідного історично–туристичного маршруту, який уже понад 2000 років прокладений через 8 країн (починався біля найбільшого паломницького центру Сантьяго–де–Компостелла і закінчувався в Києві). А що?

Замок уже готовий приймати туристів, і табличка на воротах англійською є, а наступного року ще розширить список автентичних атракціонів — Віталій Москалець планує відновити роботу папірні, щоб кожен турист міг власноруч зробити на пам’ять шматок паперу за технологією XVII ст., а потім надрукувати на невеликому друкарському верстаті «Отче наш» чи «Вірую» і зшити це у молитовник. Крім того, в планах директора — і гончарне коло поставити, і ковальський горн, і відродити монастирську кухню того часу. Замок уже відкритий для туристів, правда, потрапити на екскурсію можна за попереднім замовленням.

Шляхетська Україна — це коли робиш шляхетні справи

На Ольгу Богомолець тут справді моляться. «Я не знаю, коли вона спить, — каже директор «Інституту дерматокосметології доктора Богомолець» Лариса Орєхова. — Ви навіть не уявляєте, і я не все знаю, скільки всього, крім клініки і цього замку, вона робить». Утім бурхливо–кипуча діяльність столичної лікарки у Радомишлі не всім до вподоби. У травні мешканець сусіднього із замком обійстя, він же депутат Радомишльської райради, зі своїми друзями розтрощили частину огорожі замку, витоптали квіти і кущі й погрожували господині. Мовляв, загородили тут прохід, і до ставка не пройдеш, це завжди було наше спільне. Деякі місцеві жителі підтримують таку точку зору, та й стосунки з місцевою владою натягнуті. Коваль Сергій Боженко іншої думки: «Я готовий Ользі Вадимівні в коліна вклонитися за те, що вона тут зробила, я це вже їй казав. Я тут народився і виріс, я знаю кожен місток і кожну вулицю, і пам’ятаю, який смітник був на цьому місці. Щодо огорожі — ви подивіться, там же є хвіртка і місток, через які людям, що тут поблизу живуть і звикли навпростець ходити до річки, є прохід. Навіщо ж наговорювати?». «Цей замок покаже, що в Україні є нормальні люди, — каже «УМ» художник Анатолій Гайдамака, — і, можливо, хтось із заможних людей теж захоче зробити щось подібне».

...Традиційну стрічку на відкритті історико–культурного комплексу «Замок Радомисль» перерізали директор Віталій Москалець і п’ятирічна Софійка Богомолець–Шереметьєва, у якої цього дня були «янгольські іменини». Це хороший урок для маленької дівчинки, а потім уже символічний подарунок.

СИМВОЛИ

На найвищій точці замку майорить прапор України, трохи нижче — прапор із гербом родини Богомольців, на якому голова бика, пронизана мечем, Ольга Вадимівна трактує його як «убий у собі звіра». Одне з культурних завдань «Замка Радомисля» — матеріалізувати ту шляхетську, аристократичну Україну, яку затоптали і відтіснили на периферію козацькими, гайдамацькими, селянськими міфами. І колекція старих фотографій XIX — початку XX століття із зображенням цього середовища теж працює на шляхетську ідею. Поєднання в одному комплексі селянських святинь і шляхетських символів разом ніби творить привабливий синтетичний образ українця — працьовитого, охайного, теплого, набожного, гордого, талановитого. Хтось із гостей назвав це національною ідеєю. Хіба погана ідея?