«Важко бути жінкою в Україні»

Відстоювати свої права у суді погодиться нині не кожен. Але є такі відчайдухи, як Любов Мірошниченко, жителька міста Корсунь–Шевченківський Черкаської області, яка вже вісім років бореться за справедливість. За професією вона провізор, iз 1986 року працювала в районній аптеці і там їй заборгували зарплату. Ці кошти пані Люба й прагне повернути.

Почалася ця історія в 2000 році, коли Любов Мірошниченко народила сина Богдана. Щойно хлопчикові виповнилося три роки, жінка повернулася на роботу в аптеку. І тут з’ясувалося, що її законне місце, з якого вона пішла в декретну відпустку, вже зайняте. Натомість керівник аптеки запропонував їй посаду старшого провізора. Такому «підвищенню» Любов Григорівна не зраділа, бо на новій посаді треба було працювати на годину довше, до того ж жінка, яка її обіймала, теж була в «декреті». «У мене на руках мала дитина та ще й літні батьки, інваліди першої групи. Як мені було працювати на годину більше та ще й на посаді, на яку з декретної відпустки будь–коли може повернутися колега, а мене тоді куди — на звільнення?» — пояснює «УМ» причину своєї відмови Любов Мірошниченко. Тому жінка звернулася в прокуратуру, і та винесла припис, аби керівництво аптеки поновило її на колишній посаді. Та де там! Натомість, каже Любов Мірошниченко, в аптеці її почали залякувати, що взагалі звільнять, а колег змусили написати, ніби вони проти, аби вона з ними працювала.

Жінці нічого іншого не залишалося, як піти у відпустку з догляду за дитиною до 6 років. Три наступні роки Любов Мірошниченко продовжувала свою битву за поновлення на посаді, списала стоси паперу, шукаючи захисту в різних інстанціях. Дійшла до Генеральної прокуратури, до народних депутатів, але у відповідь вищі інстанції «спускали» її заяви нижчим, а ті штампували традиційні відписки.

У 2006 році їй вдалося добитися поновлення на своєму робочому місці. Але на цьому пригоди не закінчилися. Одна з колег накинулася на неї з кулаками, і Любов Мірошниченко потрапила до лікарні. Через сімейні обставини їй довелося перейти працювати на неповну ставку. На роботі її ставили працювати у вихідні, понаднормово, вліпили догану й таки перевели на посаду старшого провізора. Окрім того, каже Любов Григорівна, невідомі побили вікна у її будинку, перелякавши малолітнього сина. Від звільнення з посади, котру скорочували, Любов Мірошниченко врятувалася тим, що подала позов до суду про незаконне переведення на цю посаду й виграла його. Але її все–таки звільнили згодом без посилання на статтю закону. Жінка цілий рік не могла стати на облік у Центрі зайнятості. А керівник аптеки давав їй такі характеристики, з якими, наголошує Любов Мірошниченко, знайти роботу в маленькому Корсуні проблематично.

Нині у неї на руках ухвала Черкаського апеляційного суду, Вищого спеціалізованого суду про виплату заборгованих 14 тисяч гривень. Із них — 9 тисяч гривень компенсації за час, коли вона через незаконне звільнення не працювала, і 2 тисячі моральних збитків. Але ці рішення суду досі не виконуються.

Любов Мірошниченко каже, що аптека збанкрутувала, основну масу її активів передано іншій структурі, а арбітражний керуючий свідомо не виконує рішення суду щодо виплат. «У чому моя вина? Що я, народивши дитину, вийшла на своє законне місце? Чому з мене стільки знущаються, чому маю поневірятися по судах і прокуратурах? Якщо є рішення суду — воно має виконуватися, — каже Любов Григорівна. — Важко бути жінкою у нашій країні. Я народила дитину і стала ізгоєм. Мої поневіряння — це приклад того, що може стати з людиною, котра пішла законним шляхом відстоювати свої інтереси. Вона буде без роботи і без зарплати».