Закон «зайвого» газу

Позиційна війна України та цілої низки інших «країн–жертв» «Газпрому» проти російського монополіста триває, хоча і без видимих результатів. Насамперед ідеєю–фікс, вірогідно, залишиться пропозиція домогтися здешевлення російського газу за зменшення вартості його транспортування Україною. Так, міністр енергетики Юрій Бойко публічно заявив, що під час його перемовин iз росіянами така тема навіть не порушувалася. Нагадаємо, сьогодні транзитний тариф становить 2,84 долара за тисячу кубів на сто кілометрів. Тож у наступному році «Газпром» буде змушений заплатити за пересування свого блакитного палива на захід нашою територією 3,26 млрд. доларів. Проте українська й російська сторони буцімто майже домовилися зменшити цей тариф до рівня собівартості. Точної цифри повідомлено не було, але можна передбачити, що йдеться про суму від 1 до 1,7 долара. Взамін Москва нібито була готова надати знижку за газ для бюджетної і соціальної сфер України.

Позицію поступок одразу ж розкритикували експерти. «Нам потрібно збільшувати, а не зменшувати ставку транзиту», — сказав «УМ» екс–уповноважений Президента України з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський. «Це не той шлях, яким варто йти, — погодився з ним незалежний експерт Володимир Саприкін. — Україні треба домогтися перегляду діючого контракту, відповідно до якого вже у четвертому кварталі нинішнього року ціна газу може становити 400 доларів (при прогнозі 388 доларів). Для українського споживача це означатиме вартість 500 доларів за тисячу кубів, яка є вищою, ніж у багатьох інших країнах». На думку експерта, сьогодні марно сподіватися, що Москва піде на зміну контрактів і єдиним можливим шляхом розв’язання проблеми є подача позову до Стокгольмського арбітражу. Нагадаємо, що раніше Президент Віктор Янукович заявляв про свою готовність перейти у своєму діалозі з РФ на юридичну мову, але позов так і не переїхав до столиці Швеції.

Днями ж чергову атаку на «Газпром», внаслідок якої може постраждати й наша держава, здійснила Туреччина. Міністр енергетики цієї країни Танер Йилдиз заявив, що країна таки відмовляється від продовження контракту на постачання їй 6 млрд. кубів газу, який був підписаний на 25 років і закінчується у грудні 2011 року. Контракт, який завершується, для Туреччини не єдиний — три інші продовжують діяти — але важливо, що Анкара ув’язала його пролонгацію із ціновою політикою «Газпрому». Раніше Йилдиз заявляв, що пропонована росіянами ціна у 350 доларів (до речі, це дешевше, ніж для України) є неприйнятною і вимагав дисконту. За неофіційними даними, — 20%. «Газпром» сказав «ні» — і втратив частину Туреччини.

Як і, до речі, Україна, яка транспортує турецький газ своєю територією. «Щоправда, сума наших втрат буде незначною: обсяги і територія прокачування є невеликими, — сказав Соколовський. — У нас діяло тристороннє україно–російсько–турецьке СП, яке було прибутковим, а тепер, очевидно, його закриють». Утiм у політичному сенсі досвід Туреччини може бути для нас досить позитивним. Скажімо, цією країною може пролягати як газпромівський проект — газогін «Південний потік» (що може стати конкурентом нашій ГТС), так і його ЄСівська альтернатива — «Набукко». І якщо Анкара не зупиниться лише на зменшенні обсягів. Така позиція заморських сусідів може мати для нашої держави позитив. З іншого боку, в Європі формується потужний антигазпромівський фронт.

Причому боротьба ведеться вже не лише на рівні заяв, а й конкретними діями. Яскравий приклад: «несподівані», а насправді очікувані «нальоти» Інспекції Єврокомісії у європейських «дочках» «Газпрому», які стали відповіддю на зухвалу заяву очільника монополіста Олексія Міллера, що він не планує дослухатися до європейського законодавства, а планує й надалі створювати вертикально інтегровані структури з постачання російського газу від сибірських свердловин прямо до помешкання кожного бюргера. Європа намагається поставити «Газпром» на місце, і Україні, якщо вона займе правильну позицію у багатосторонньому діалозі, від цього може бути легше.

ПЕРСПЕКТИВА

Реальних успіхів на «газових фронтах» ми, на думку експертів, зможемо домогтися не раніше 2019 року — коли закінчиться контракт Юлії Тимошенко. Але за цей час ми маємо сформувати альтернативні шляхи постачання пального. Зробити це цілком реально, адже нині скраплений газ із Катару та Алжиру є дешевшим за традиційний. «Нині покійний польський президент Лех Качинський, хоча й не мав відповідних повноважень, три роки тому наказав почати будівництво терміналу для скрапленого газу у Свиноуйсці. І нині роботи там майже закінчені. Ми ж тільки готуємо документи для побудови свого терміналу біля Одеси, — каже експерт Богдан Соколовський. — Якщо ж ми за п’ять–шiсть років зуміємо завершити свої проекти з диверсифікації, то зможемо говорити з Москвою як Туреччина. Наразі ж принципових змін у газових питаннях не буде, хоча я би хотів помилитися у своєму прогнозі. Це свідчить, що Росія ставиться до України, як до молодшого брата, — безвідносно до прізвища нашого Президента».